для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

С празнічком вас, Вікторе Адрійовичу!


С празнічком вас, Вікторе Адрійовичу!
З яким празнічком? Та ж з п’ятою річницею Помаранчевої революції. Забули? А я от пам’ятаю. „Злодіям – тюрми!” „Кучму за ґрати!” То не біда, що не вдалося ні за ґрати, ні заграти. А я навіть думаю, що й добре. Не треба спішити. Воно, знаєте, з погляду часу видніше робиться. Але усе за порядком.
Країна наша, звичайно, просто таки дивовижна. Тут усе навпаки. Не так, як у нормальних людей. Та ви й самі, Вікторе Андрійовичу, добре знаєте. Тут, коли ти вкрав ящик горілки або сусідську козу, обов’язково потрапиш за ґрати. А коли мільйон, а ще краще мільярд, можеш жити спокійно. Більше того – тобі коли-небудь ще й орден дадуть.
 
Можна красти не тільки гроші, а й голоси. От ми собі думали, що наш головний Підрахуй, якщо не за ґратами, то вже точно без роботи опиниться. Аж ні! На третю річницю Помаранчевої революції йому вручили ювілейну медаль і почесну грамоту ЦВК – “за вагомий особистий внесок у забезпечення реалізації конституційних виборчих прав громадян України”.
 
Підрахуй навіть не здивувався і, не кліпнувши оком, заявив, що отримана відзнака є “логічним завершенням процесів, які почалися в 2004 році”. Тобто ті процеси, про які ми думали, що вони почалися, насправді не почалися, зате почалися зовсім інші процеси, які невимовно тішать нашого Підрахуя.
 
А воно ж, коли копнути глибше, то бачиш, звідки копита ростуть. І не тільки копита, а й роги. Бо ще у 2000 році з вашої, Вікторе Андрійовичу, ініціативи Кучма надав Одеській державній юридичній академії статус національної, а Підрахуй очолив наглядову раду ОДЮА. І таким чином хитромудро зумів сумістити фактично посаду ректора з депутатським кріслом. Інші депутати негайно цим скористалися і кинулися захищати в Підрахуя свої кандидатські. Наприклад, Петро Порошенко. Я тобі цюцю, а ти мені дисертацію.
 
Коли ж у розпалі Помаранчевої революції нашого махінатора з ЦВК накопали, то 30 грудня 2004 року біло-блакитний міністр освіти Кремень підписав наказ про нове призначення Підрахуя ректором Одеської юракадемії, а навесні 2005 року уже помаранчевий уряд підписав йому контракт ще на сім років. Ото благодать! Чоловік і перелякатися не встиг.
 
Не минуло й півроку, як на початку липня 2005-го ви, наш багатостраждальний, ощасливили Підрахуя тим, що підписали фотографію, на якій ви і Підрахуй гарно так усміхаєтеся одне одному. Ну, як було не радіти такому напису: “Сергію Васильовичу. Щиро! Віктор Ющенко”. От Підрахуй і радів, знаючи, що за ТАК – тільки печений буряк, а за красіву фотку треба щось суттєве запропонувати. І запропонував: присвоїти Одеській академії ім’я Віктора Андрійовича.
 
Правда, ця ідилія тривала не довго. У країні, де усе навпаки, нічого не триває довго. От і ця ідилія луснула. І тепер Підрахуй твердо вважає, що Ющенко повинен піти у відставку. А ви, Вікторе Андрійовичу, й не обурюється: „Що ж ти, сякий-такий сину? Я тобі фотку підписав, а ти мене на задвірки?”
 
І я знаю, чому не обурюється, бо тільки завдяки нашому Підрахуйові ви й перемогли. Подумайте лишень: чи відбулася б Помаранчева революція, якби Підрахуй не підписав рішення ЦВК про перемогу на виборах президента Віктора Януковича? Сам Підрахуй так і сказав, коли отримував медаль: «страшно уявити», що б могло статися, якби він не підписав того рішення.
Авжеж страшно. Народ би так і сидів по хатах коло телевізора.
 
Тобто стосовно Підрахуя справедливість торжествує. Але у п’яту річницю Помаранчевої революції нагорода повинна знайти й інших героїв. Адже стосовно Кучми, боюсь, Вікторе Андрійовичу, ви не справедливі. Він же ж для вас був, як батько. Якби Данілич висунув кандидатом від влади не Януковича, а, скажімо, Кірпу, то були б ви і далі в глухій опозиції, а ваші глибокі екскурси в історичне минули слухали тільки бджоли. А любі друзі хутенько розсмокталися б серед провладної пінки. Так що Кучмі теж пора і медаль, і фотку вручити з написом „Батьку, пробач. Щиро”.
 
Але чому тільки Кучмі? А Януковичу? Хіба й він не усе зробив для того, аби ви, Вікторе Андрійовичу, перемогли? Та він же ж аж зі шкіри ліз, щоб важке єнакієвське дитинство не вивітрилося до решти. Інтелект свій на кожному кроці демонстрував. Навіть Ганця Герман казала про нього: „Це – Африка”. В розумінні пустеля. А на закуску ще й Люсю випустив. Пригадуєте, цей натхненний, цей вистражданий, а отже безсмертний спіч:
Дорогие друзья, я из Киева, я могу сказать, что там происходит. Там просто оранжевый шабаш! Значит... стоят валеночки рядами, палаточки – все везде американское! От! И горы оранжевых апельсин. И это на фоне: „Оранжевое море, оранжевое небо...” От такое от! Это просто... Это кошмар!.. И хочу вам сказать, шо эти апельсинки не простые, а наколотые. Люди берут апельсин, съели – взяли другой. От! И она тянется и тянется – рука. Сейчас я ехала сюда – были новости. И сказали – на площади массовое отруення почалось. Частые случаи обращения в больницу. Людей везут с менингитом! До чего мы дожились! И стоят, и стоят! Глаза просто лубяные! Просто!
 
Люся, звісно, виконала своє завдання на відмінно. Народ, як побачив у перспективі всі приваби первої леді, важко замислився: що краще – дружина-американка чи просто Люся.  Так що Люсі теж, Вікторе Андрійовичу, не пошкодуйте ордена. Якщо Льоні Чернівецькому ви вручили орден князя „Ярослава Мудрого”, то тут уже однозначно – премудрої „Княгині Ольги”.
 
Усі ці люди щиро боролися за вашу перемогу. Вони й зараз роблять усе можливе, аби підняти вам те, що за п’ять років так опустилося. Як побачив я в телевізорі Віктора Януковича в синьому костюмі і крокодилових туфлях та як почув, що він зробить нам знову 50 мільйонів населення, і рєчь радную поверне, то подумав: от є ж люди, які не забувають добра. Пам’ятає, хто його прем’єр-міністром висунув, хто йому рейтинг від плінтуса до стелі підняв, коли він уже за межами України тихенько сидів. І знову старається для вас, Вікторе Андрійовичу. Знову кує вашу перемогу, весь свій інтелектуальний потенціал на службу вам спрямовує.
 
Тож бо й ви не забувайте добра. Поздоровте їх усіх з п’ятою річницею, пам'ятні медальки, ордени та фотки вручіть. Свято ж яке!
 
Ой, а про вас, Вікторе Андрійовичу, й забули! І вам, і вам медалька годиться. Юля вам її і вручить. За що? – питаєте. Ну, як же ж – за те, що тепер ви куєте перемогу їй. Цілісінькі п’ять років у поті чола тільки те й робите. Від себе відриваєте, а їй вділяєте, харизматичний ви наш. Так що від неї медалька, а від народу орден. Спеціально для вас. Орден Юліної Підв’язки. От такоє от.
 
С празнічком вас, дорогий Вікторе Андрійовичу!
 
Юрій Винничук
http://tsn.ua/analitika/s-praznichkom-vas-viktore-adriiovichu.html
Вулик [27.10.2009] | Переглядів: 4382

2 3 4 5
 Рейтинг: 48.1/26

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook