Жив був собі на світі такий собі, а не комусь, Пекар Муфло Мордаренко. І дуже любив він муку збирати, те якось у нього навіть професійно виходило.  Бачить, торба муки десь стоїть, або на столі вона купкою, то він дирочку пальцем прокрутить і собі трохи відсипле, або в жменьку збере і до кишені покладе.  А коли нажене його хтось від торби тієї, то він з іншого боку зайде, пальця послинить і знову дирочку ним крутить. Ось так і жив. Все муку збирав по щіпці, та в свою  кишеню струшував, мо колись пригодиться.
 
Але якось дивиться, це тоді, коли йому вже пощастило якось долонею муку зачерпнути, що в долоні його сіра Мишка сидить і на нього дивиться. Та така тоненька Мишка, та миршава, але ідейна. А Ідея народилася колись давно, ще задовго до Мишки і Мишка нею прониклася. А потім пішла якось Ідея в темний ліс, в білоруський і заблудилася. Знайшли її там  мисливці, хоч і на кабана  вони полювали і згвалтували від нудьги.  
 
Ідея спочатку пручалася, надувалася, але не дуже й боронилася, бо дуже слабкою від довгого блукання стала, а потім від злості і лопнула. Може розізлилася від того, що не довго гвалтували, бо вважала себе найкращою і незрівнянно красивою,  а може ще чогось, хто його знає. Але була і тут враз нестало її, ніби в повітрі розчинилася. Але Мишка щось в неї та й перейняла колись, запозичила. Може впертість, та гонор. А може і здатність до напускання туману привабливості. Та ще й по відеомагнітофону бачила, теж про щось таке, бо якраз купила те відео модне і всім показувала його за цукерки, які дуже полюбляла.
 
От і захотілося їй ще й муки скуштувати, як там по тому відео показували. Бо дуже ж вона освіченою була Ідеєю, як ті, хто знав її казали.  Отже, довго не думаючи, прибігла Мишка до торби з мукою, щоб і собі теж поласувати, а попалася  в жменю Пекарю. Подивився Пекар на неї, прикинув свої думки туди-сюди, та й  каже:  -Дуже ти, Мишка, мені сподобалась. І голову тобі я відкручувати не буду, ти не бійся, а надумав я Булочку спекти. Візьму я зараз муки з кишені, бо вже є вона в мене, ще й зі столу змету і замішу тісто. Посаджу тебе в те тісто і разом з тобою місити буду. Бо мука та, вона чарівна. І була ти сірою Мишкою, а станеш прекрасною білою Булочкою.
 
Мишка тут погодилась, бо теж хотіла бути білою, пухнастою і чарівною і Пекар почав місити тісто.  Довго він місив, довго товк те тісто і води все додавав.
 
І біле тісто почало підходити, та красивішати. І зайву воду навколо себе на всі боки розбризкувати. А тим часом Пекар ще муки додавав і гарне тісто те у нього вийшло. Хто його бачив, той аж любувався ним.
 
Але не дуже довго. Бо звідки не візьмись, з якихось теплих країв прийшли Дегустатори. Подивилися на все те і кажуть: -Хочемо ми Булочку продегустувати, а вона все ніяк не спечеться, все міситься, товчеться і краю тому не видно.  -Давай спробуємо, засунемо її в піч. І засунули її в піч. Але, як ото завжди буває, коли щось добре хтось  хоче зробити, то щось обов"язково завадить цьому. От і тут так само вийшло, бо інакше ніколи не виходить. Не принесли дров. Закрили заслонку в печі Дегустатори і сидить Булочка, та кисне в холоді. Зверху навіть вже засохла, а всередині гливка ще. І чекає, коли ж то її витягнуть, та продегустують.
 
А сусіди, які поряд жили за плотом, бачили це. І дрова вони мали і піч у них була, але пекти вони не хотіли. Бо вірили вони, що біле тісто краще так їсти. Така у них інша релігія ніби була. От вони і кажуть Дегустаторам: -Віддайте нам Булочку, ми її висушимо, помажемо курячим яєчком, обсиплемо маком і тоді ви побачите, якою вона красунею буде. Але Дегустатори не погодились. Бо хто ж, думають, дегустувати тоді буде Булочку ту, якщо віддамо її сусідам, що живуть за плотом. І не віддали.
 
Так і сидить Булочка поки в печі без дров і вже навіть тісто те скисло, а користі від того нікому немає. Тільки сусіди за жадібніть таку на Дегустаторів ображаються. Що і ні собі не гам, ні людям не віддадуть, а тільки жадібність свою проявляють. Ходять тепер слухи, ніби те тісто Дегустатори продати хочуть, але ніяк поки ще ціни не складуть.
 
Залетів якось до Булочки через комин в піч Соловей. Посидів з нею, пощебетав щось, а потім поцілував на прощання і назад випорхнув. Тепер щебече з гілок різних, все пісні заводить про щастя майбутнє з Булочкою. Та хто ж йому, Солов"ю тому повірить, бо не орел же він і не шуліка навіть. А так, - трубочист звичайний, з хвостом і в пір"ї.
Мишка теж, вона б і хотіла з того тіста вилізти може, та кудись по своїм справам побігти, але тісто прилипло вже до неї і не відпускає.
 
Ось так і сталося, що ні Булочки, ні Мишки, ні навіть колобка якогось з того всього не вийшло. Один Соловей лише інколи про щось щебече в нічній тиші, коли сплять всі. Та кому воно там цікаво, про що...