Узор можна скласти з пісень і співаків.
Узор можна скласти навіть з вареників та чебуреків.
Але не з політиків і попів. Принаймні сучасних…
 
Пацан сказав: «Мы все вышли с Украинской Руси». Чи воно було написано на бамажкє, чи вилізло із залишків підсвідомості – це цікаво, адже це ж не про поетессу Ахметову, а про Україну. Ех, якби це дійсно було по бамажкє, яку написали совєтніки…
 
Той, хто мав почути – почув, відсунувся від пацана на недипломатичні  70 сантиметрів, а потім поїхав бухати до майже однохвамільця свого прем’єра, поки Філарет тричі чоломкався з Сабоданом. Може хронологічно я не точний – це не дуже важливо. Сталося те, що сталося.
 
Народився  слоган:
- Украина!  Просим в Таможенный Союз!
- А може краще ви до нас?
 
А чому б ні?
 
На чому та на кому тримався й тримається Руський Мір?  Не буду перераховувати багато, але Катерина, Петро, Йося  – хто вони були? Руськи? Вкрали й спаплюжили все – назву, історію…
 
Уявімо сучасний Руський мір без сучасних діячів, випестуваних  спецслужбами - ВВП, Гундяєва.
Може вільне місце зайняли би їх клони-аналоги – хто зна…
Уявімо сучасний наш Український світ без колишніх, сучасних бандюків та їх нащадків. Може вільне місце зайняли би їх клони-аналоги – хто зна…
--
Шансон… Что в етом словє, что льйотся з динаміків маршрутки?  Не будемо про це – бо обговорювали нєоднократно.
Вчора вкотре їхав у задрипаному жовтому  корейсько-українському жовтому бусі. «Насолоджувався» хрипляком чергового, як би сказав Петро Слово, русомирського кацаписька, який співав якогось блатняка…
 
Вдома умівкнув радіо - навмання якусь програму. Здається – «Ностальжі». Опля! Знову шансон! Але який! Цілу годину. Таки є «шансон» і є шансон. Нєкто Олексій Курилко розповідав (і як розповідав!) про нєкого Олександра Вертинського. Про того самого, що «в бананово-лимонном Сингапуре».
 
Звісно, всі знають, що О.Вертинський народився к Києві (1889 р. – одноліток мого діда з Глухівщини).  Проте, може й не всі тутешні  про це знають? Адже нема в Києві вулиці його імені. Проте є багато інших вулиць – імені катів та вбивць. Не буду переповідати про його життя – кому цікаво, той знайде.
 
Лише коротенько викладу своїми словами відомі факти.
 
Його батько мав нік Граф Нівер і публікувався в тодішньому інтернеті  «Киевское слово». Батька  не стало, коли Сашку було 5 років. А за два роки до того не стало мами. Він виховувся у родичів мами, дорослішав…  Згодом, як і батько, почав графоманити рецензіями (наприклад, на виступ Шаляпіна), публікував декадентські оповідання у київських виданнях: «Киевской неделе», «Лукоморье» - що ми знаємо про це? Заробляв, як і в наші часи, будь чим – продавав, купував, працював вантажником, бухгалтером, грав у масовках. При цьому був знайомим з Марком Шагалом або Мойше Сегалом (Влюбленные над городом), Казиміром Малєвичем (Чорний Квадрат).
 
Потім (я не про творчість, а про життєвий шлях): 1912 – Москва, 1913 – спроба поступити в МХАТ (не вийшло, бо картавив – так вирішив сам Станіславський).
 
1914 - доброволець-санітар, поранення, Москва, дебют співака, футуристи, кокаїн, Маяковський, Северянин, 1919 – єміграція…, Туреччина, Румунія, Польща, Франція, Німеччина, США, Китай, лист-челобітная Молотову, повернення (1943) на «родіну».
 
На тарифікаційній комісії, де встановлювали оклад,  його спитали, чи є у Вас якісь нагороди, грамоти, свідоцтва, він відповів – Увы!
 
За декілька років до смерті він знявся в двох фільмах Київської кіностудії: «Пламя гнева» и «Кровавый рассвет».
 

«Мои дорогие земляки! Мои дорогие киевляне! Сегодня мне хочется сказать вам то, что не имеет прямого отношения к данному фильму и к моей работе над этими двумя ролями, которые я сыграл в картине «Пламя гнева», но что играет главную роль в моем появлении на экранах Украины. Дело в том, что я, как вам, вероятно, известно, украинец по рождению и к тому же киевлянин. Я родился, учился, воспитывался в этом чудесном, неповторимом городе, вырос на берегах Днепра, на этой богатой, привольной, цветущей земле, которой нет равных в мире! Я — киевлянин. Вот тут недалеко, напротив золотоворотского садика в доме №43 по улице Короленко, бывшей Большой Владимирской, я родился. Каждый камень этого города я знаю. Каждый каштан был при мне еще юношей, а теперь он высокий, кудрявый, раскидистый красавец-мужчина! И в ветвях его поют соловьи! Совсем не важно, как я сыграл свои роли в этом фильме! Не мне об этом судить! Но важно то, что сыграл я их на украинском языке. Вот этим я горжусь... Наталья Михайловна Ужвий как-то на съемках сказала мне: «То, что вы выучили язык, это еще понятно — язык можно выучить, но откуда у вас подлинно украинские интонации?» И тогда, чуть не плача от радости, я ответил ей: «Да ведь я же здесь родился! Это же моя Родина!..»

І ще у нього є дві доньки Маріанна та Анастасія.
 
Подивіться та послухайте – це про наш Київ:
http://www.youtube.com/watch?v=EhcFwANFjhg
 
А ще була «Песня о Сталине».
http://www.youtube.com/watch?v=-Qx-U2K390E
 
Але й було й інше:

В 1956 году он писал жене: «Я перебрал сегодня в уме всех своих знакомых и «друзей» и понял, что никаких друзей у меня здесь нет! Каждый ходит со своей авоськой и хватает в неё всё, что ему нужно, плюя на остальных. И вся психология у него «авосечная», а ты — хоть сдохни — ему наплевать!... Ты посмотри эту историю со Сталиным. Всё фальшиво, подло, неверно… На съезде Хрущев сказал: «Почтим вставанием память 17 миллионов человек, замученных в лагерях». Ничего себе?! Кто, когда и чем заплатит за «ошибки» всей этой сволочи?! И доколе будут измываться над нашей Родиной? Доколе?..»

Він не святий. Але невже він не достойний доброї пам’яті? І чи знають про нього попови з двома табачніками? Не кажу вже про головного кремезного любітєля шансона.
--
Руський мір – це міф, який створювався сторіччями. Міф, який намагається й досить успішно, зробити з Києва провінцію, тимчасово незалежне захолустя імперії, а  зараз просто мікрорайон Донецька або навіть Єнакієва.
--
Михайло Булгаков, Казимір Малєвіч, Игор Сікорський, Серж Лифарь, Микола Бердяєв, Олександр Вертинський,  Голда Меїр, Володимир Горовіц… Це Руський мір? Де вулиці на їх честь? Та хіба тільки на їх?
--
А вчора на Хрещатику співав ще один представник «руського міра» – Бутусов. Зверніть увагу на кількість слухачів. Але вони прийшли послухати його, а не з приводу 1025.
 

Если ты пьешь с ворами, опасайся за свой кошелек.
Если ты ходишь по грязной дороге, ты не сможешь не выпачкать ног.
Если ты выдернешь волосы, ты их не вставишь назад.
И твоя голова всегда в ответе за то, куда сядет твой зад.

От я тільки я не зрозумів, про кого це?
http://www.youtube.com/watch?v=1aqy98iN3pU
 
А скільки сьогодні було біля Володимирського Собору?
--
Звиняйте – не шліфував.