Відразу попереджаю, що нічого магічного  та незвичного в моєму оповіданні немає. Як і кольорових малюнків для малюків. Хотабичів, попкорну та порну не обіцяю. Запрошую тільки стоїків.
Стоїки зібралися? Починаймо.
 
Експрес-ревізія статків та нестач

Останнім часом, після низки штурмів владних закладів, і хронічним скептикам,і  щирим недоброзичливцям і портянкам, стало складніше казати, що українці – нікчеми, раби і т.і.  Але навіть для патріотичних оптимістів не все виглядає надійним і бажаним.
 
Переглянемо недоліки опору диктатурі. Очевидна неорганізованість опозиції та громадянського суспільства. Тут слово «неорганізованість» вичерпно характеризує геть усі верства та рівні опозиційної діяльності. Інших зауважень/обвинувачень, наче, немає?
 
Така компактність реєстру революційних нестач свідчить за те, що розібратись залишилося тільки з верхами «низів» (пам’ятаєте лєнініану: «вєрхі хотят, но нонє нє могут», і «нізи могут, но нє хотят»?), тоді як з низами «низів» не так вже й погано: режим януковичів ненавидять відсотків 80 населення країни. Навіть офіційна статистика опитувань каже, що частина готових виходити на вулиці зростає, (а ми знаємо, що таке статистика в напівтоталітарній країні):
«в порівнянні з жовтнем 2012 року кількість людей, які готові виходити на вулиці, зросла на 5%, а кількість тих, хто точно не збирається протестувати, зменшилася з 51% до 36%.»
http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/1569377-opituvannya-v-akciyah-protestu-gotovij-vzyati-uchast-kozhen-chetvertij-ukrayinec
 
Неофіційно ж все набагато виразніше. С.Овчаренко формулює поточний стан свідомості посполитих українців: «Українське суспільство - НЕ пасивне, а шукає ефективних методів не для символічних акцій, а для відкритого конфлікту.»
http://svetiteni.com.ua/so-vlada-daremno-boitsya-maydanu-prorve-iz-zovsim-inshogo-boku---
 
Таким чином, пропоную поставити низам «низів» «+» в графі «масові настрої» і повернутись до згаданої вище «неорганізованості» верхів «низів» та і до самого поняття цих верхів «низів».
 
Верхи «низів» - це опозиція та активні громадяни – громадянське суспільство і його найближчий резерв. Я не викрию таємниці про стан опозиції, бо не маю ані друзів, ані родичів серед депутатів, то знаю те само, що і ви, шановний читачу. От це, загальновідоме, і обговоримо.
 
Яка вона справді, дивнувата наша опозиція (і іншої немає)?
 
Опозиція не підтримала народних вибухів. Принаймні, підтримку розгледіти важко. Пропоную всеохоплюючий перелік варіантів висновку: а) ВСЯ опозиція фальшива; б) Існують невідомі нам чинники, які виправдовують пасивність опозиції; в) Опозиція(частина опозиції), котра не є фальшованою, не очікувала  вибухів, та і не вважає за можливе нарощування протестів, тому спокійно роз’їхалася на канікули. Інших варіантів, які не заперечують формальній логіці, я не бачу. Хтось бачить? – питання до читачів.
 
Варіанти «а»і «б» не виглядають реалістичними. Залишається варіант «в». Розглянемо причини такої думки опозиції про народ.
 
Чому опозиція така квола
 
Думка опозиції, як і думка пересічних громадян – вибачте, низів «низів», виникає внаслідок прочитання тієї само інформації, яку читаємо ми з вами. Іншої і бути не може. Принципово. Якщо не вважати за реалістичну інформацію довідок, які служаки дають Зеку – плоди таємних соцопитувань та шпигунських трудів. Надійність таких довідок дуже сумнівна. Отже, залишається інформація, яка є у відкритих джерелах. Все, більше нічого.
 
Тепер, звідки в тих джерелах береться інформація? 1/3 (приблизно) – це фактура в новинах ЗМІ: що, де, коли і як само, 1/3 – інтерпретації штатних оглядачів в ЗМІ та в аналітичних центрах, 1/6 – інтерпретації професійних блогерів та посполитих форумчан, таких як ми з вами і, насамкінець, 1/6 – думки пересічних громадян, які рідко щось пишуть (або ніколи) . Подаються у вигляді інтерв’ю, даних опитувань, в оповіданнях репортерів (не завжди правдивих).
Думка посполитих письменників-графоманів і просто графоманів, набула, таким чином, певної значущості. Дійсно, представте себе лідером партії, або депутатом. Чим би ви цікавились насамперед, хіба не вільною думкою представників народу? Тобто, форумчан, адже зараз той, хто не форумчанин, той вже майже й не письменний. Навіть якщо профффесор, або доцент. Інформаційна епоха! Я відволікаюсь? Ага, ось… А потім вже можна й подивитися інтерпретації розумних аналітиків.
 
Ви популярні, як Агата Крісті, читачу. Ну, майже
 
!! Вас читають…  Відчуваєте відповідальність, панове? Так, так, не смішно, знаю - адже я і не жартую.
Отже, вас читають, а ви пишете, ви пишете, а вас знову читають, якщо не надоїли… І що ж ви пишете, сердечні об’єкти з панелі дослідження? Vox, так би мовити, populi. Чи це і є vox Deus? А давайте згадаємо, що то в нашій психушці постійно гуде? Що то за vox такий? Прислухаюсь, а звідти: «Народ тупой і лєнівий; моя хата с краю; українци – народ-банкрот; моя хата с краю; да нікогда оні нє піднімуться; моя хата с краю; всьо тухло; моя хата с краю…».  І переважно – в такому само дусі. Не знаю, чи слухає цей vox сам Deu і чи погоджується з ним, але депутати вимушені прислухатися, навіть, якщо сумніваються. А далі, звісно: отримавши від популі індукцію безнадії, наші представники перетворюються, мало по малу, у зомбованих заручників замкненого кола. Вокс популі звично скиглить про чиюсь «хату скраю», читачі отримують дозу безнадії, і, відповідно, знижають активність. Завтра знову той самий алгоритм. І так – до стійкого вивчення тези, що країна живе за гаслом «хата скраю». … Хтось казав, що в нас немає зворотного зв’язку з представницькою владою?! Він є. Негативного типу.
 
Про всяк випадок, додам невеличке пояснення. «Негативний» та «позитивний» ТУТ – не оціночні судження, а терміни систем регулювання. Позитивний зворотний зв’язок перетворює систему на ніби то циклічно (ітераційно) діючий підсилювач, тоді як негативний – на стабілізатор, який стежить за витримуванням певного рівня енергії протесту. В даному разі – нульового рівня.
 
Така сама картина – з пересічними громадянами, які теж цікавляться думкою простих форумчан з народу. Знов – зворотний зв’язок. І знов -  негативного типу. Але ж це той самий випадок, коли потрібен саме позитивний, а не негативний тип зворотного зв’язку. Бо потрібен генератор енергії, а не стабілізатор заданого рівня, тобто убивця ініціатив.
 
Завдання для ДД-ців
 
Отже, само собою, виплило перше завдання: перетворити тип зворотного зв’язку з негативного на позитивний.
 
Чи потрібна зараз масова організація Опору

Тепера поговоримо про необхідність організації дій опозиції. Чи дійсно вона зараз доречна?
Будь яка організація, навіть мережева, має провідників та керівників середньої і нижчої ланок. За умов диктатури з можливостями контролю за громадянами, який можливий лише в тоталітарних країнах, що ми і маємо зараз, засвічувати кращих людей – це самогубство нації. Наші брати поляки, з когорти чесних політиків,  здогадалися не тільки викрити свої погляди – там вільна країна, чому б і ні – але й сіли в один літак. Наслідки ми відчуваємо зараз у роспольсько-українських стосунках. «Брат» Каїн ще живий та здравий! Ви це чуєте, Авелі? То й не спіть!
 
Аналітик С.Овчаренко (СО) пише, що перемогу здобуде невеличка міцна гвардія за підтримки народу. І де ТУТ організація? Немає!! Ви розумієте. Прогнозувати майбутнє – найважча задача. Але логіка СО зрозуміла і переконлива, як на мене.
 
Чи розумний в нас народ

Не можна вимагати від пересічних громадян усвідомлення того, що для мислячої начитаної авдиторії є аксіомою. Звісно, що більшість в усіх країнах принципово є пасивним і лише повторює думки, висловлені іншими. Тому, які в країні ЗМІ, така й налаштованість населення. Тому, ми маємо ще й віддати належне розумові українців, які не так вже й покірні зомбуванню крізь Ордин-ТБ (а іншого ТБ в Україні немає).
 
Чому вчить новітніша історія
 
Досвід минулого показує, що подолання (напів)тоталітарної диктатури можливо лише за умов зовнішньої інтервенції, або повстання. Або диктатура руйнується внаслідок неефективної економіці. В нашому разі це сумнівно, бо Москва не дозволить януковичам втратити владу, допоможе їм грошима. (Хоча, чи буде це адекватним? Теж питання) Будемо сподіватися на себе, а не на випадкове щастя. Тоді – нічого немає, окрім повстання. В якої формі – питання відкрите.
Як це було в Румунії? Інформації не багато. Більше звісно за Польщу. Тим паче це важливо, що ми дуже близькі за менталітетом. Проте, є і відмінності. Польща – монолітна етнічно і конфесіонально. Вона дуже націоналістична і цим зміцнена, можна казати – загартована. Це проявляється в відчутті взаємної залежності і, слід, взаємного контролю у вигляді розвиненого інституту суспільної репутації та суспільної моралі. «Собаці – собача смерть» в тій чи іншій формі там була нєдогмой,арукаводствомкдєйствію. Якщо у кнайпу заходила портянка, і навіть просто один раз продавшийся посполитий поляк, для всіх було справою честі (=обов’язковим) негайно залишити кнайпу.
 
Це створило умови недосяжності диктатури до народних спілок. Не допомогти Опору було не можливо для кожного. А зрадити… Розумієте.
 
Папа Іван-Павло Другий звернувся до поляків із закликом, який починався словами «Не бійтеся!». І це спрацювало!! Поляки, які майже одностайно, гуртувалися по костелах, все зрозуміли. Не треба було папі конкретизувати заклик.
Ми з вами можемо озброїтися досвідом поляків, тому маємо вважати його власним і вживати в приватному  житті, яке відділене від суспільного життя лише тоненькою невидимою ниттю умовності.
Ідея всенародної солідарності, готовності віддати життя за власну країну, якщо так станеться. Розвинений робітничий рух, котрий негадано виник «з повітря», проте мав підвалини в свідомості поляків. Ось складові польської перемоги.
Про польський досвід ще багато можна казати. Взагалі, це все звісно. Я тільки нагадав декотрі речі, які нам потрібні негайно, вже зараз. В нас немає робітничого руху, але і режим не такий міцний. Дивіться, яка паніка зараз в верхівці режиму після слабеньких поодиноких зворушень!
 
Підсумок. Що є потрібним для перемоги
 
1) Не скиглити. Вірити в свій народ. Так ми спільно підвищимо енергію опору;
2) Бути солідарними поміж собою, але ніколи – не з портянками: їм не має бути місця поруч із нами. Репутація має бути великою силою;
3) Не боятися. Будемо боятися - все програємо, і втратимо самоповагу до кінця життя;
4) Не дошкуляти опозиції, нехай і поганенької (яка вже є! Іншої немає і не буде до перемоги), а пхати її вперед, створювати обставини , за яких керівництво опозиції не зможе відсиджуватися. Насамперед, це означає створення позитивного енергійного протестного фону в країні;
5) Створювати спілки всюди, де тільки можна, аби тільки поруч не було ненадійних людей;
6) Діяти за обставин таким чином, аби потім не стидатися. Коли потребується – допомогти.
 

Як справедливо пише СО, диктатура в Україні надзвичайно слабка. Вона тримається виключно за рахунок слабкості опору. Але то тимчасове. Головне, знати, що наша справа цілком реальна, і не потребує того, чого в нас немає. Просто самому діяти по совісті, і інших до того закликати.