Поїхала моя теща на море.
 
Якщо хтось подумав, що я, підскакуючи з радості, розбив головою німецьку люстру, то він жорстоко помиляється. Як мінімум. А, як максимум, у нього тещопараноїдальний синдром. (Колись був на Дурдомі лікарем, тому знаю, що кажу.) Я навіть полегшення не відчув. Тільки сум. Не дивлячись на те, що я і не зовсім чистокровний українець, мене почали мучити неприємні відчуття в області щитовидної залози. Навіть, якщо б я і протестував проти надто жорсткої класифікації тих симптомів, можете сміливо назвати їх commune rana. Себто, жаба звичайна. Не звернувши уваги на моє інтенсивне виляння хвостом і жалібне скавуління, теща взяла з собою тестя, а не мене.
 
Скажете, що з тещею не відпочинок? Не згідний. На халяву і гірка редька – харч. Я навіть був би згідний цілий день надувати щоки, щоб всі пенсіонерки пансіонату могли заздрити їй, що у неї такий кавалер. І навіть таргав би два рази на день її важезну, гігантських розмірів, парасольку від сонця. Зате ввечері, коли натомлена сонцем теща лягала б спати одночасно із натомленим тещею сонцем, відпочивав би вже я. До повної втрати сил. Не самі ж там пенсіонери.
 
Але не про це мова. Теща перед від’їздом привезла мені ключ від своєї дачі. Коли я приїздив туди востаннє, то був зелений дерев’яний майже-будинок 1,5 на 2,5 метри, покритий колись вкраденим з будівництва Колізею руберойдом. З меблів там були: лопати, граблі, велика купа мотлоху і м’яке розкладне крісло часів підполтавської битви москалів зі шведами.
 
Думаєте, ключ перепав мені, щоб я там відпочивав? Ні, просто наближався час збору врожаю огірків. Звичайно ж, я поспішив сказати, що зовсім не маю часу на ті огірки. Ні часу, ні бажання. І взагалі, я огірків не люблю. Але теща була настійливо-непохитна. Щоб не поширювати насилля в інтернеті, не буду розповідати, якими садистськими методами вона вирвала з мене обіцянку їздити по ті огірки. Єдиною втіхою було те, що сезон мав початися за пару днів.
 
На третій, чи четвертий день тещиного відпочинку у нашій затишній оселі пролунав дзвінок із палючого Півдня. Завдяки мобільному зв’язку теща просто на пляжі дізналася від сусідки по дачі, що в наших широтах почався період плодоношення огірків. З чим вона і поспішила нас привітати. Це означало, що завтра я повинен був стати збирачем врожаю. В голові підступно промайнув помисел не палити бензин по дорозі на дачу, а на зекономлені гроші купити огірків на базарі. Та неймовірним зусиллям волі я відігнав ту думку від себе, як надто вже крамольну. Я ж пообіцяв!
 
Наступного дня, скриплячи всіма своїми зубами, замість піти на пиво із друзями, я після роботи поїхав на тещину дачу. Дивлячись на садовий кооператив через призму часу, насилу знайшов потрібний поворот, насилу проїхав через вибиті в дорозі ями, насилу впізнав будиночок. Тепер він був яскраво-помаранчевого кольору. До повного феншую тому сараю бракувало лише підкови і напису «Ющенко -- так». Усмішка вийшла із нальотом суму. Подумалось, що ще невідомо, які приколи побачать від мене в старості мої діти. Тим більше, що склероз вже підступав: я забув ключ. Вимазувати парадОві штани і лаковані мешти чорноземом зовсім не хотілося, та я зітхнув і ступив на грядку. Мусив чи то як лелека, чи то як розчепірений циркуль обережно переступати між рядками, попутно заглядаючи в огіркові зарості, як сорока в мерзлу кістку.
 
Не дивлячись на незручності зі штанами і мештами, я захопився полюванням за огірками і незчувся, як грядка закінчилася. Дякуючи тещі, вона виявилася не такою вже й великою. Та й зібраний врожай тішив око у відрі. Зелененькі, пухирчаті, хрумкі. Не злізаючи з тої хвилі піднесення, вдома допоміг дружині закатати їх в банки разом із маринадом. Не псувала настрою навіть думка про те, що теща потім проведе експропріацію частини припасів.
 
Через два дні – знову дзвінок від тещі. Ями, помаранчевий сарай, ключа я вже свідомо не брав, циркуль, відро врожаю, маринад, банки. Пізніше – ще раз. А там вже й сама теща приїхала. І каже:
-- Зятю, завези но мене машиною на дачу, дещо забрати треба, -- вмить реальний вечір з друзями і пивом перетворився на безповоротно віртуальний. Але що скажеш? Тяжка доля у зятя.
 
Під’їжджали до дачі з іншого боку, теща показала дорогу майже без ям. Припаркувався теж в іншому місці, бо на «моєму» вже стояло якесь авто. Вийшов з машини і ще здалеку побачив, що по тещиних грядках ходить якась тітонька. Крадійка! Ну, думаю, зараз подивлюся виставу, як теща буде витягувати її за патли зі свого городу. Шкода тільки, що не встигну мотнутися до машини за попкорном. Але теща чомусь звернула з дороги раніше, на чужу ділянку. Ага, шифрується, значить. Хоче ззаду підійти, з тилу вдарити. Видовище обіцяло бути цікавим. Я підійшов ближче, на передні місця партеру і знову пожалкував за попкорном.
-- Дай Боже, Семенівно! Ти знаєш, якесь падло визбирує мої огірки. Ніяк не можу піймати, -- тітонька сходу виклала свою біду.
В той же час я помітив на ділянці, де стояла моя теща, будиночок облізло-зелено-непомітного-за-виноградником кольору. Мене кинуло в жар і в холод одночасно. Якби емоції мали матеріальну силу, той їх згусток, що охопив мене, міг би зрушити Місяць з орбіти.
-- Та Ви що, Петрівно? – щиро здивувалася теща.
-- Мушу тепер сидіти тут щодня, зранку до вечора, щоб хоч щось захопити, -- бідкалася сусідка.
Теща ж в той час дійшла до своєї грядки огірків і підняла очі на мене:
-- Я так і знала, що ти їх з базару возиш, -- на землі лежали жовті, великі коні-насінники.
На зміну тим емоціям, що полетіли зрушувати Місяць, прийшли інші. Якби я тоді не відкинув ту думку про базар, як надто крамольну, зараз мав би на одну проблему менше. Іронія долі заставила мене посміхнутися:
-- Нічого, цієї зими замість гарбузового насіння будемо лускати огіркове.
Теща стрельнула в мене очима, мабуть, бажаючи спопелити. На моє щастя, до Горгони їй таки далекувато.
 

Наступного ранку я стояв під дверима помаранчевого будиночка із двома відрами огірків з базару. Знайшов таки не фермерські, а з городу.
 
Петрівна навіть пообіцяла, що не здасть мене тещі, якщо я доставлю ті огірки до її кухні, що була місцем дислокації консервно-переробних потужностей. Але, здається  мені, таки слова не дотримала. Якось так дивно-іронічно-задоволено  посміхалася теща при нашій останній зустрічі.
 

                                                                                                     Drift