18-го липня на Майдані ввечері на мітингу врадіївських ходаків зібралося не більше двох сотен людей .. З них лише сотня (чи менше) стояли перед ходаками і тими, хто до них пристав.
 
Ведучий починав презентувати кожного наступного спікера викликами "Слава Україні" (у відповідь сотня вигукувала "Героям слава!"), "Нація ..!" (".. понад усе!") і щось ще із відповіддю "Смерть ворогам!".
 
Серед прапорів були жовто-блакитний, "Спільна справа", якийсь з тризубом і один жовтий із чорною свастикою. Бігав також молодик із свастикою на руці. Одна жіночка з виступаючих розповіла, як хлопці з націонал-соціальної (чи соціал-національної) асамблеї були єдиними, хто прийшов на допомогу одній родині з шестьма дітьми, яку виселяли з їхнього дому.
 
Отже, в цілому зібрання було вкрай націоналістичним. Але то був український націоналізм, який прагнув справедливості, добробуту і врешті любові.
 
Виступи були цілком (і на моє здивування) адекватними. Ті, хто виступав, не були політиками. Кожний з них мав проблеми у стосунках із владою. Поява таких людей на Майдані засвідчила появу нових супільних обставин, а саме - до справи взялися гравці, що знаходяться поза політичної системи .. З південної провінції до столиці прийшли затяті націоналісти. І вони не бажали присутності на їхньому мітингу прапорів парламентських політичних партій. Здається, парламентський етап становлення української нації закінчився.
 
Звичайно, Врадіївка не є унікальним селищем, вона виявилася більш враженою свавіллям і разом з тим більш спроможною до дій. Отже, розповсюдження "донбасу" призводить до збурень на всіх українських теренах. Так чи інакше, але спротив приймає характер національного спротиву українства проти системи "донбасів". Природним способом становлення української нації постає спосіб національного визволення.
 
Я стояв, озирався .. Ходив навколо .. І нарешті збагнув, що того Майдану, що гомонів сотнями тисяч, вже не буде. То був дитячий Майдан. А зараз я стою на дорослому і суворому зібранні. Багато хто з цих людей є готовим стояти до кінця. Вони не покладають жодних сподівань на політиків. Вони готові творити Україну на свій розсуд знизу.
 
Звичайно, що всі вони постраждають. Скоріше за все, відсторонити "донбасів" від влади провінційні бунтарі не зможуть. Але і "донбаси" не зможуть зупинити процес становлення української нації. Вони зможуть лише гальмувати-стримувати цей процес.
 
Перемішування двох систем є неможливим, надто українська (общинна-демократична) і "донбаська" (кланово-автократична) системи є несумісними.
 
Отже, протистояння є неминучим. І на цьому шляху ми побачимо багато цікавих подій.