Якось-колись-одного-разу доля занесла мене до Німеччини. По дорозі додому треба було на чиєсь прохання заскочити в містечко Льобау (Löbau) Дрезденської області і дещо захопити звідти в Україну. Попутний вантаж — діло святе, тож заперечення на кшталт того, що сьогодні неділя, не бралися до уваги.
 
Данке-шон. Бітте-шон. Справи ми вирішили за якусь годинку. Потім обмінялися люб’язностями, поговорили про погоду, і якось сама по собі зав’язалася розмова про великі гроші. Німці, на відміну від нас, не вважали великі гроші суспільною проблемою. Як приклад вони навели зАмок який продали якомусь їхньому олігарху за одну марку, тільки для того, щоб той утримував його у належному стані.
 
Одна фрау із приймаючої сторони навіть визвалася показати нам той замок. (Тут недалечко, пішки.) Чи то нам захотілося розім’яти ноги після довгої їзди Європами, чи то фрау була хорошенька, але ми пристали на її пропозицію і почвалали центральними вуличками міста.
 
Містечко було таким собі, НІМЕЦЬКИМ. Будиночки, подібні на іграшкові, розмальовані у різні пастельні кольори. Я б назвав той архітектурний стиль так: «Львів після фасадного ремонту». Поміж сучасної, але «під старовину», бруківки легко було надибати недопалки. Чомусь я думав, що педантична Німеччина повинна була б більше відрізнятися від наших, постсовково-занедбаних міст.
 
Але головні враження були ще попереду.
 
Центральна вулиця (чи площа) міста на вихідні була закрита для руху транспорту. Як ви здогадалися, для того, щоб мешканці могли по ній «спацирувати». Якби не сучасний одяг тої тусовки, я б подумав, що попав на Віденський бал. Нехай і з різним результатом, всі намагалися поводитися якнайшляхетніше. Показна неспішність, ледь помітні кивки головою при зустрічі… Звичай у них, напевно, такий.
 
Та ось, зненацька, на площу з бічної вулички виїхали чотири баламути на новій моделі Мерса. Молодь – вона і в Німеччині молодь. Хоча – ні, в Німеччині і молодь інакша. Вони не сигналили, щоб їх пропустили, а сунулися 2км/год. у загальному потоці пішоходів. Але і це не давало спокою одному герру «трішки за п’ятдесят». Він, порівнявшись із переднім колесом, може, й не дуже сильно, але досить акцентовано постукав долонею по капоту. Всі повернули голови у той бік і стало тихо-тихо.
 
Почувши, як тихенько клацнули дверні замки Мерса, я заплющив очі.
 
Пане Герр!!!  Навіщо ж Ви так не обережно???  Молоді ж іще!!!  Могли б ще жити і жити!!!
 
Але вже через якусь секунду цікавість заставила їх розплющити. Той пан Герр все ще стояв у оточенні двадцятирічних хлопчиськ із Мерса, але лиця їхні вже виглядали розгублено, бо натовп городян довкола них швидко збільшувався. Їх ніхто не бив, не шарпав, навіть не торкався. Але вони вже чітко бачили безперспективність будь-яких агресивних дій.
 
Закінчилося усе тим, що бахури вибачилися, після чого їх випустили з «оточення» і дозволили безперешкодно полишити площу на авто.
 
Я запитав у фрау, що нас супроводжувала, чи той пан Герр часом не якийсь місцевий шериф? Усміхнувшись, вона знизала плечима і сказала, що він – власник магазину.
 
На площі не було жодного поліцая. Але, чи був він там аж так необхідний?
 
Вам не згадалися тітушки? Як би вони себе повели, якби виявилися оточеними кільцем, товщиною у десять осіб? Людського матеріалу для такого кільця вистачало. А чого ж тоді забракло? Невже альфа самця, такого, як той німець? Може, за тим німцем і наша громада пішла б на тітушків з голими руками?
 
Ми  можемо бути єдними у вузькому колі невеликої громади. Для прикладу – релігійні громади Свідків Єгови, Харизматів… Повне взаємопорозуміння і взаємодопомога. Якщо нас добре дістати, ми можемо повстати цілим двором. Але, якщо хтось спробує підняти декілька дворів на боротьбу із ЖЕКом, наприклад, відразу знайдуться такі, кому щось у тій боротьбі не подобається. Чи не з того боку Герр підійшов, чи засильно/залегко постукав, чи й взагалі то все було задумано, щоб пацан міг своїм новим Мерсом перед всією громадою похвалитися?
 
Безнадія? Хочеться вірити. що вже ні.
 
Ми вже пропускаємо вперед себе автомобілі з другорядної дороги на головну. Або тих, хто повертає наліво з головної. Тут ми вже розуміємо, як пропустиш ти – пропустять і тебе. А громада автомобілістів – то вже велика громада.
 
Ще не завжди розуміємо, що необхідно обов’язково підтримати того, хто повстає проти беззаконня. Щоб він потім підставив плече, як беззаконня торкнеться тебе. Справа ж таки спільна. Хоча і тут вже є поступ.
 
Вірю, що скоро в Україні стане легко бути альфа-самцем, так як і в тій Німеччині.
                                                                                                                             Drift