Славко каже, що на відміну від Бетмена, Зорро є цілком вигаданим персонажем. Власне, ми теревенили за вартості та вартість гвинтівок Ремінгтона, фоном грав телевізор, новини, різанули вухо звороти: ...незаконна трудова діяльність (незабаром казатимуть за незаконне мучеництво), ...незаконне видобування вугілля (не алмазів, вугілля, ніби Англія вісімнадцятого століття), ...нелегальні шахтарі (колись таких називали гномами). Все це – хвилина. Все ж таки ми перебуваємо всередині дуже щільного асоціативного потоку, насилу встигаєш впорядковувати світ метафорами. Неділимою одиницею світу є, як ми вже знаємо, зовсім не атом і навіть, як ми підозрюємо, не "фундаментальна частка", але мізансцена. Бог творив суще більше мистецькими, ніж інженерними засобами, як театр, а не лабораторію.
Потім ми пили чай з нашим видатним кінорежисером Олександром Муратовим, згадували спільних знайомих з ПМР (нехай буде задоволений ними Аллах!). Він якось порадив придністровцям, які боялися раптового румунського наступу, бо не знали, що румуни бояться їхнього, замість того щоб підривати міст через Дністер у Рибниці, перекрити його торбами з піском і поставити кулемета. Ті погодились, натягли цих торб, Муратов ліг на них і заснув. Прокинувся від того, що пішов дощик, але встати не зміг. Вирішив, що уві сні його зв'язали румунські диверсанти, але незабаром з'ясувалося, що то він приклеївся, бо придністровці обломалися засипати пісок й притягли з цукрозаводу торби з цукром. Його якось відділили й понесли кудись до ванни відмокати.
Гарні були часи, героїчні. Багато наших братів спилося на тій війні, нехай земля їм буде пухом!
Колись Совіти вміли перетворювати подібні епізоди на легенди. Але у 1992 році радянський агітпроп вже крякнув, а путінський ще не вилупився, тому епопею про звитяжну оборону Муратовим Рибницького мосту знаю лише я. Тепер і ви.
За 45 років до цієї цукрової пригоди, мій дід очолював Воронезький інститут цукрової промисловості. Воронеж сильно зруйнувала радянська авіація, тому інститут передислоковували до Ленінграду. Дід змушений був часто їздити між цими двома містами. Якось восени на станції, де робив пересадку, він побачив жінку, яка бігала між пасажирами й просила допомоги – в неї вкрали пальто й продуктові картки. Дід віддав їй своє пальто й поділився картками. Та пообіцяла віддати й записала його адресу. Коли він повернувся додому, бабуся була в розпачі, адже він повірив нахабній шахрайці. Він був невиправним, завжди всім вірив.
Десь за три тижні біля їхнього будинку зупинилося двоє чорних автівок і бабуся зрозуміла, що приїхали арештовувати. З авто вийшла "шахрайка" з дочкою та чоловіком, вони привезли пальто. Чоловік справді виявився якимсь поважним чином в МГБ, він подякував і вони разом пообідали.
За рік чи два діда заарештували. Він потрапив під репресії, верхівка яких відома, як "ленінградська справа". У нього саме трапилося страшне запалення легенів. Коли його волочили коридором обласного управління МГБ, в людині, яка випадково йшла назустріч, він впізнав чоловіка тої жінки, якій він допоміг на станції. Але чоловік вдав, що не помітив його. Втім, він зробив так, щоб вони зустрілися на допиті й сам написав за діда всі відповіді в протоколі. Невдовзі дід уже був на свободі.
Я не хочу цим навіяти думку, що доброта має рацію. Багато добрих людей були розстріляні. Рацію має доля. Але доброта вища за долю.
Кілька років тому московські друзі (з одного з угруповань, яке тоді ще було на плаву) попросили мене прочитати тижневий семінар для їхньої молоді по темах – організація масових безладів, вербовка, взаємодія з пресою тощо. На туристичній базі в Підмосков’ї зібралося трохи більше сотні юнаків і дівчат, і все було душевно. Я люблю, щоб семінар закріплювався тематичною практикою, тому в Москві для моїх студентів були заплановані деякі групові адміністративні правопорушення. Нажаль, саме тоді там відбувалися муніципальні вибори, менти й ФСБ рили землю, боролися з тероризмом, істерикували, й від учбового хуліганства в їхній столиці нашої колишньої батьківщини довелося відмовитися.
Менше з тим! Поряд було чудове містечко Д.., через яке проходить московське кільце протиракетної оборони, там можна було потренуватися. Позаяк політичні розділи новин були забиті виборами, я вирішив, що ми маємо потрапити в той розділ, де йдеться за теля, яке народилося з двома головами, розлучення Пугачової, чергову прем'єру Санкт-Петербурзького чоловічого балету. Проте, ми не розмінювалися на дріб'язок, але вдалися до вічних тем – організували приліт летючої тарілки.
Часу було обмаль. Я розбив студентів на двійки, вони заходили до всіх кав'ярень, автобусів, поштових відділень, магазинів й не звертаючи уваги на публіку збуджено обговорювали НЛО, яке щойно бачили. Редакції всіх московських ЗМІ були затероризовані дзвінками нібито стривожених мешканців Д.., з вимогами дати роз'яснення дивовижному явищу. На снігу, який вкрив поле місцевого стадіону (була зима) вдалося зробити дуже переконливі сліди перебування інопланетян. Ми навіть, виключно заради мистецтва, це було зайвим, розбили кілька термометрів, аби забезпечити сліди ртуті в районі висадки. За кілька годин містечко було заклеєне об'явами:
Уфологічний проект БіБіСі спільно з інститутом геофізики РАН куплять відеозаписи, фото, будь-які матеріали, які засвідчують паранормальні явища, які мали місце ... числа. Також будуть фільмуватися свідчення очевидців для документальної стрічки "Д...ське чудо". Свідкам подій прохання явитися на 12:00 ... числа до торгівельного центру м. Д...ва.
Зібралася безліч люду. В натовпі поширювалася листівка:
"24 грудня ... року, рівно 13 років й 2 місяці тому мешканець нашого міста Матвєєв Іван Лукіч був викрадений летючою тарілкою.
Проте, два дні тому він несподівано явився до своїх надто постарілих родичів і друзів та заявив, що інопланетяни поводилися з ним добре. Більше того, йому вперше в історії Землі, вдалося схилити їх до офіційного контакту з землянами, який відбудеться о 12:45 біля торгівельного центру м. Д...
Наше місто було вибране для контакту, бо це батьківщина Івана Лукіча, а також тому, що Д... зайняв перше місце за благоустроєм серед міст із населенням менше ста тисяч мешканців.
Контакт відбуватиметься рівно 13,6 секунди. Також вимогою інопланетян є відсутність у зоні контакту представників правоохоронних органів у формі, бо зірочки на їхніх погонах відлякують летючі тарілки. "
Розпорошені по натовпу студенти примусили збуджений натовп скандувати "мы рады вам, летите к нам!" та інші дурниці. О 12:45 за командою всі наші організовано зникли і вшилися по зарання зумовлених маршрутах іще до того, як менти встигли зреагувати й визначити зачинщиків.
Все зло – від штабних. Один з організаторів семінару залишився фільмувати наслідки, й був заарештований. Це було небезпечно, адже в автівці балбєса були матеріали семінару, відеозйомка, списки учасників. Мені на іншому авто з двома студентами, в небезпечному місці – біля автостанції, вдалося відшукати його автівку. Поки ми примірялися, як вскрити її, я помітив дві оперативні машини, які зупинилися неподалік. Ліняєм! - сказав я. Ми вирвалися з міста, але я розумів, що все марне. Нас перехопили на найближчому КП. Наступні кілька годин я провів у лабетах їхнього антинародного режиму – в районному управлінні Внутрішніх справ. Мене допитували керівники районної управи ФСБ, їх зацікавив мій український закордонний паспорт з екзотичними близькосхідними візами. Тривала абсурдистська бесіда.
Я: Чому нас затримали?
- Ви за описом подібні на людей, що здійснили збройне пограбування. Скажіть... а ви не чули за НЛО?
- НЛО?
- Так, у нас тут прилітало НЛО.
- Не розумію. З метою здійснити збройне пограбування?
Нестандартна ситуація. Щось було явно антидержавне, але неясно, що саме. Самі собі вони здавалися ідіотами. За кілька годин наші московські друзі якось домовилися з ментами, й нас випустили.
Ви дурні – сказав я їм – з вашими собачими рефлексами. За порівняно невеликі кошти, я міг би зробити ваше убоге село меккою божевільних уфологів усього світу. Д...ське чудо втерло б носа чудовиську озера Лохнес! Ви б доїли більше туристів, ніж їх є в Кремлі.
- Іще раз вас тут побачимо – відповіли мені – поламаємо ноги.
Московія приречена.
Що спільного між обороною рибницького мосту, ленінградською справою та моєю героїчною боротьбою з летючими тарілками? Випрасувані, логічно послідовні розважання – неадекватні, вони завжди є зґвалтуванням дійсності. Світ, кожна особистість, нація, її історія складається з подібних мізансцен, поєднаних асоціативно.
Варто відволіктися від численних інтелектуальних спекуляцій щодо життя й узяти його не так, як ми його аналізуємо (предмет аналізу занадто невизначений і мінливий, спробуй затягти його на стіл прозекутора!), але так, як відчуваємо. Зрештою, відчуття і пригоди первинні, аналізуємо ми лише слова, якими все це (завжди приблизно) описуємо. Метафора вмирає, коли перетворюється на визначення, а ми прагнемо живої поезії.
Мораль кожної байки притягнута за вуха: "мораль сей басні такова: кто хочєт кашку кушать, тот єжеднєвно по утрам папашу должен слушать!"
Дмитро Корчинський
