І от скажіть мені, скільки разів на рік можна дурити Мрачного?.. Ну, нехай би було три рази на місяць. Але впродовж всього курортного сезону, з травня і до жовтня, то вже нікрасіва…
 
   Оце начитався брехунів інетовських, приїхав…
 

 

 
   Калюжа як калюжа. А в мене вже нюх на ці речі. Туди – сюди шнобаком повів, кажу – хня… Немає тута риби, знов збрехали. Навіть  жаби не крякають…І вудки з автівки доставати не буду, аби люди не сміялися. Ну, дружина вхопила вудку, каже ща подивимось де тут карасі… Ну іди дивись, кажу… Може засвістячиш вудку на вербу, та зіб’єш в польотє якогось дятла, буде на вечерю картопля смажена з дятлом…
 
                                     ……………………………………………………………….
 
   То воно так сталося, шо в 90-х я згадав, що я завзятий рибалка. Років, мабуть десять мені було, як батько навчив в’язати крючочкі, та брав мене в походи за рибою. Зрозуміло, шо тоді дерева були великі, а тюлька ловилася розміром з пів-кіло…
 
   Отак приїхав на Оскол, і згадав. Там, недалечко рибхоз. Ну, це такий собі колгосп, де  огірки не вирощують, а  в калюжах плавають карпікі. Карпікі – це такий риб, троху менший за свиню, та товстіший за карася…   Було там декілька ставків де вирощували отого карпа. Так от, група бракон’єрів сфалувала мене на майже кримінальний злочин. На незаконний вилов колгоспних карпіків… Ставки охоронялися. Охорона, це п’ять мордів у формі якогось спецназу з дубинами і раціями на жопі. В УАЗіку.
 
   Так от. Принцип  бракон’єрської рибалки. Рибхоз розташувався якби на півострові. Треба було переплити протоку, невеличку, метрів п’ядесят, і ще метрів п’ятсот пішки. Рано вранці, десант перепливає протоку, марш – бросок до ставка, ховається у плавнях, та тягає карпіків. Карпікі ловляться на вудку довжиною метр і більше, на любу хрень, на хлєпчик, тісто, перловку, на черв’яка чіпляється по вісім штуків зараз. Воно ж колгосп, голодні дев’яності…
 
   Головне не проіпать момент, коли гурчить УАЗік. Гурчить він на протилежному березі, і є 8 хвилин, аби вхопити торбу з карпіками, вудку, пробігти 500 метрів, та пірнути у рукав. Лінтяйський отой спецназ води боїться, та в річку не пірнає, бо форма, дубина, і рація на жопі. А десант бракон’єрський підготовлений, у плаватєльних труселях…  
 
   Ото я дві рази ходив на «дєло». Перший раз по команді – шухєр, встиг і рукав переплити. А на другий раз я не побіг. Всі побігли, а я сидю у плавнях, комариків годую. Спецназ прогуркотів у зворотньому напрямку, я і пошкульгав на свій берег …
 
     А третій раз сам до них пішов. Прям серед дня. Беру відро, вудку, кєпку, перепливаю рукав, та іду у логово охоронців. Ті очі витріщили, ба, клієнт сам ідьоть за звіздюлями. І шо? А ні шо… Домовився. Кіло карпіків коштує на базарі 5 гривень, домовився шо я  за 20 гривень  зловлю дві кіли. Домовилися після 18-00…
 
   То ж головне сам процес. Коли риба є, та ще й клюйоть, ото і є рибалка… Мені понаравілося…
 
   На наступний сезон приїхав… Рибхоз отой іздох… Хрен зна чому. Карпіків люди хрумкали і будуть хрумкати, незалежно від подій на Близькому Сході та фамілії президента України.
 
   Нема риби, нема і охорони. За ті ж 20 гривень заїхав на територію. Оце, скажу вам санаторій. Тиша і благодать… Один бухарь на весь пів-острів – Мрачний…
 
   Ще дві рази приїздив. Хоч без риби, але красіва… А потім народ пронюхав, що територія нічийна, понаїхало босяків (відпочиваючих, сленг місцевих аборигенів), і із кущів запашок пішов, як і скрізь, де збирається сто і більше босяків… Територія втратила привабливість…
 
   Потім знайшовся новий хазяїн. Територію обнесли колючкою, і охорона вже була без дубинок. З автоматами. І стріляли, і били, і місцеві жителі вже не мали права скупатися в річці, де звикли, човгикали за п’ять кілометрів…
 
   А… Ну то я збився з теми… Знов забув шо я завзятий рибалка…
 
   Так от. Рибалка. Останні роки, влітку рискаю по інету…
 
    Є споживач послуги. Мрачний. В Мрачного умови. Яка – ніяка халабуда з кондиціонером і топчаном, душем і горщиком, та наявність в ставку живності породи карась або карп… Споживач Мрачний тупо готовий за це платити… Ау?!! Де пропозиції?...
 
   За три роки знайшов одну калюжу. Контейнери 20-ка, обшиті деревом, кондішин, сексодромівська кровать, удобства, в хаті…  Головне – є риба!!!  За вечір штук п’ятнадцять карасиків з долоню Кличка, зранку ще десяток. Недешево. Але ж є рибалка!!..Сім разів з дружиною приїздили…
 
   Приїхали навесні наступного року. Вже після нересту. Взимку ходила навкруги жаба, та конкретно покусала хазяїна калюжі. Бо вже було заборонена ловля риби біля доміка – контейнера, а тільки на протилежному березі. А шоб ловити на протилежному березі, треба мати альпініське знаряддя, бо дуже крутий схил… І на другий берег трамвай не ходить. Моя пропозиція  +200 гривень не спрацювала, бо зрозуміло, яка реакція була би на таке вибіркове правосуддя у інших босяків…
 
   Ну, ото таке. Де тільки я не бував. В межах Донецької – Луганської - Харківської області. На сайтах всьо красіво. Картінка – стоїть дебіл із ідіотським радісним виразом обличчя і тримає карпа кілограмів на п’ятнадцять. І підпис – вчора зловив… Ну і брехня по телефону про зариблення калюжі дві рази на рік… Всі брешуть…
 
   Ех… Територія в мене малуваста… Може викопаю собі ставок не вшир, а вглиб? Замість клумби… Три метри в діаметрі, і метрів на п’ядесят вглиб...  Зариблю туди тони три карасів… І жабів кілограмів п’ятсот, бо шо то за ставок без лягух…