Неодноразово ловив себе на тому, що писати про очевидні речі, як то кримінал - чи не найскладніше. Адже будь-хто може запитати: а що, власне, ти хотів сказати? Ми ж це все й так знаємо...
 
Звісно, добре, що всі це все знають... Погано, що ситуація не змінюється на краще тими, хто все про це знає.
 
Я не відфутболюю проблему і не ставлю комусь персонально в провину його бездіяльність, бо мене це стосується тією ж мірою. Адже якщо я щось й робив, то, значить, так само недостатньо.
 
Я просто констатую фактичний стан речей.
 
А фактичний стан речей такий: нами править кримінал. Не політичні опоненти, а простий і тупий, як ржава фомка, кримінал.
 
І його міазми вже сягли такого рівня насиченості, що ти буквально не можеш дихати в цій отруєній атмосфері.
 
Суспільство, після зради Ющенка і його команди, наче втратило життєві сили. Громадянська принциповість, цей захисний соціальний імунітет, легко замінена конформізмом в охололих душах. І тепер навіть ті люди, в яких ти ще вчора був впевнений, вислуховують твої пропозиції до будь-якої дії явно насторожено: ніхто не хоче ускладнювати собі життя заради якихось ідей чи принципів.
 
Ідеалізм вмирає. Чи просто вбитий?..
 
Сьогодні, після потужного, але безрезультатного викиду енергії внаслідок ендотермічної реакції консолідації 2005 року, суспільство схоже на купу сірої перегорілої золи. Де-не-де вперто жевріють окремі вуглинки, але для того, щоби знову запалахкотіло національне полум’я, потрібне свіже паливо.
 
Нам потрібна нова політика, дійсно національна, не вражена грибком пост-радянського конформізму (про що писав Ігор Лосєв).
 
І ця політика мусить бути безкомпромісною до ортодоксального. Як у Данилюка. Інакше процес поступової, крок за кроком, здачі національних інтересів перетворить нас на гумус для інших націй.
 
Адже природу не обманеш. Для неї є живе, яке бореться за своє право існування і є мертве. І нехай ти ще дивишся на цей світ божий своїми водянистими холодними очима, але якщо вже змирився зі своєю долею - ти вмер. Просто ще не здогадуєшся про це через свою мутантську холоднокровність.
 
Втім, це вже нікого не цікавить. Хтось більш живучий тихо проникає всередину організму і, не відчуваючи спротиву, чудово обживається, вигризаючи шмат за шматом.    
 
Смачного?..
 
Біла Церква – типовий приклад соціальної і національної аморфності. Дійсно національних організованих еліт, які б взяли на себе задачу консолідувати українство на рівні міста, немає; залишки ж політичних партій – як і всюди в провінції – перебувають в напівкоматозному стані. Ті люди, які б могли щось робити (і робили до цього) на організаційному рівні, відійшли в бік і займаються своїми справами. Дехто цілком слушно зауважує, що вже достатньо попрацювали „на ідею” в різноманітних партіях з нульовим результатом як для України, так і для себе. Керівництво ж правих партій, при рейтингах близько 0,1 – 0,2 відсотка, так само перебуває в коматозному стані і, в основній своїй масі, сподівається на те, що за них знову будуть голосувати, коли Регіонали вже кінцево всіх дістануть. Регіонали таки дістали всіх кінцево, але замусолені мантри на зразок „купуй українське” чомусь все одно нікого не тонізують.
 
Багато люду просто морально втомилося від безрезультативної політики, яку проводить партійне керівництво, а тому якщо й перебувають ще в лавах своїх партій, то, скоріше, інерційно. Єдиним винятком на загальному блідому фоні можна вважати місцевий осередок Свободи. Туди, як і всюди по Україні, дійсно підтягуються нові люди.
 
Але за великим рахунком Свобода діє за старим принципом, який я називаю принципом футбольної команди. Тобто, задача стоїть обіграти своїх конкурентів на правому електоральному фланзі. Це вважається основною задачею, бо в цей „футбол” всі вже звикли гратися, а іншого ніхто собі не уявляє. Громадські патріотичні об`єднання, як то „Товариство захисту української мови”, місцевою Свободою ігноруються. Напевне вважають, що вони й самі в цьому плані роблять більше і результативніше.
 
Такий самий стан в церковних справах. Досі на всю Білу Церкву функціонує тільки одна невеличка церква Київського Патріархату. Правда, почали будувати ще одну на масиві Леваневського. Греко-католики, чи не найпатріотичніша проукраїнська спільнота, очолювана молодим священиком отцем Василем, тільки нещодавно отримали землю під побудову храму.
 
Московський патріархат в таких умовах відчуває себе комфортно, як мікроб в поживному бульйоні. А вже поводиться - як гауляйтер на окупованій території. І мозок прихожанам цей московпоп промиває з ретельністю совдепівського агітпропу. Все національне, українське, вишкрябується „батюшками” з черепків прихожан-мутантів дочиста. І ця лоботомія, яку активно проводять в чотири руки „регіонали” і московитські попи, поступово збільшує ряди русмірських слов`янофілів, для яких етнічні українці, та й ще які вимагають в межах своєї держави дотримуватися державної мови – „фошисти”.
 
Кількість мутантів на душу населення просто зашкалює. В основному їх два типи: „а-яка-різниця-якою-мовою” і „какая-разніца-на-каком-языке”. Принципово між собою вони мало відрізняються. Хіба що перші більш мертві, а другі - більш безпринципні.
 
Основна побутова мова – суржик. Причому й ті, які „какаяразніца”, так само вживають суржик, тільки на свій лад. Думаю, що ця публіка книги Пушкіна і Достоєвського, право безкарно читати яких вони так агресивно відстоюють матом, останній раз брали в руки ще в далекому шкільному віці.
 
Парламентські вибори у Білій Церкві (90-тий округ) пройшли під традиційним гаслом - „кожен за себе!”. Чому Людмила Дригало (Народна партія, 12,2%) і Роман Григоришин (Удар, 7,33%) не зняли свої кандидатури на користь кандидата від Свободи (і Об’єднаної Опозиції...) Марченка, який явно за попередніми опитуваннями йшов у відрив, мені не зрозуміло. Чому частина місцевих осередків правих партій в останній момент перекинулася від Марченка до Дригало – так само не зрозуміло. А цікаво було б послухати їх мотиви...
 
В результаті перефарбований регіонал Чудновський став депутатом (звісно, з частиною крадених голосів), а успішна до цього бізнесвумен пані Дригало – погорілець і банкрут. До речі, мене тут все муляє питання: як пані Дригало збиралася відстоювати українські національні питання, демонстративно підтримуючи Московський Патріархат? Такий ідеологічний шпагат – це з якого цирку?
 
Одним з найреальніших кандидатів був самовисуванець, місцевий бізнесмен Шилов. Але кажуть, що бандити зробили йому пропозицію, від яких, як правило, не відмовляються. „Правило” спрацювало – Шилов не відмовився... і зняв свою кандидатуру.
 
І от тепер хочеться запитати у всіх діючих персонажів: пане Шилов, пані Дригало (до речі, „дриго” – правовірний зороастрієць; це залишки перського фракталу української мови) на який предмет ви йшли до Верховної Ради? Правильно, - захистити свій бізнес. Розмови про національні інтереси залишимо осторонь.
 
Ну, і як успіхи?
 
Може пора вже перестати займатися політичною профанацією? Я знаю на власному досвіді, що будь-який керівник бізнесової структури не має вільного часу для повноцінної ідеологічної роботи. Тому що для цього йому буде потрібно вже 48 годин на добу.
 
Що ідеологічний світогляд бізнесменів і фінансистів досить поверхневий також знаю достеменно зі спілкування з ними на ці теми. То може пора вже утворювати дієві національні структури, де кожний буде займатися своєю справою: ви – заробляти і спати спокійно, знаючи, що ваш бізнес знаходиться під захистом закону, а політичні структури – дбати за національні інтереси, частиною яких є дійсно ефективні, конкурентноспроможні бізнесмени, не пов’язані з криміналом?
 
Але - ні, це не наш шлях. Ми зберемося на мітинг і там продемонструємо свій індивідуальний патріотизм високого ґатунку. А потім – знову кожен за себе. В результаті українці, як нація, атомізуються на окремі, не пов’язані в єдину структуру елементарні частинки і не утворюють міцну кристалічну решітку, яка здатна на спротив сучасним загрозам. Власне, вони навіть і не підозрюють про ці загрози. В інформаційному плані нація сліпа. А будь-яка спроба говорити про глобальні речі, як то ГМО, стерилізуюча вакцинація чи ювенальна політика дивним чином викликає до тебе ж відношення, як до маргиналізованого журналіста. Для мене ж ці громадяни - зомбовані рослиноподібні організми, позбавлені інстинкту самозбереження.
 
Ось на такому загальному фоні у Білої Церкви проявилися нові пігментні плями – регіоналоспортивний бандитизм. Власне, з селекціонуванням спортсменів-гопників мудрувати особливо нема чого, бо все відпрацьовано ще з 90-тих – спортзали для виховання безмозгої гопоти, ментовська криша...
 
„Правоохоронні” органи старанно глухнуть і сліпнуть, коли треба відшукати серед білого дня у них під носом бандита, який б`є людей тільки за те, що у них в руках фотоапарат.
 
Але у нас сьогодні є такий ефективний інструмент, як Інтернет. І завдяки інформаційній мережі та ініціативі окремих блогерів ми таки змогли ідентифікувати бандитів, які трощили хату Ніни Москаленко. І побиття журналістів 18 травня також висвітлене з усіх можливих позицій. До речі, це ж треба було додуматися своїм відтюнінгованим в боях моском – агресивно кидатися прямо на об’єктив серед білого дня!.. В результаті ми маємо прекрасну фотосесію ))
 
Пишуть, що Ніна Москаленко також упізнала цих „героїв” – вони і у неї відзначилися своїми „подвигами” по руйнуванню хати. І якщо це вже не бандитизм, тоді я взагалі не розумію цього терміну.
 
Суспільство не можна вважати не те, що здоровим, а просто притомним, якщо воно не реагує на відверто бандитські напади. Треба усвідомити, що так званих правоохоронних органів у нас вже давно немає - вони кінцево згнили під управлінням регіональної гопоти і займаються побиттям і каліченням громадян в єдиній команді з бандитами і під єдиним керівництвом. У так званих правоохоронців немає ідіосинкразії до криміналу, оскільки вони керуються в своїх діях єдиним імперативом – „бєспрєдєл”. І останні соціологічні дослідження НАНУ, за якими міліції довіряє повністю лише 1%  (!!!) населення, можна вважати кінцевим діагнозом: міліція перетворилася на абсолютно ворожу до суспільства антисоціальну агресивну структуру.
 
І про це вже говорять абсолютно відкрито на всіх рівнях.
 
Правоохоронні органи в Україні перестали виконувати функцію охорони суспільства і сприймаються ним вороже. Таку думку в ефірі телеканалу ТВі висловив Аркадій Бущенко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини, передає Gazeta.ua. Зокрема, правозахисник зазначив, що зараз в нашій державі йде дискусія навколо регулювання проведення мирних акцій протесту, мітингів, демонстрацій і т.п . "Є правова невизначеність у питанні проведення мирних зібрань. У нас історично не було цього закону. Приблизно до 2009 року була досить нормальна судова практика, заснована на Європейській конвенції, яка була досить прогресивною, тому якось не відчувалася потреба в законі", - підкреслив Бущенко. Однак, за його словами, з приходом на пост президента Віктора Януковича протестна ситуація кардинально змінилася. "Після 2010 року кількість протестів зросла, кількість заборон протестів зросла, міліція стала діяти жорсткіше, і почали думати про те, що необхідно врегулювати ці питання", - сказав експерт. На думку Бущенко, міліція перестала виконувати функцію охорони суспільства і сприйматися як його невід'ємна частина і певна структура, яка відповідає за спокій. "Вона сприймається, скоріше, як якийсь ворожий табір", - констатував правозахисник.
http://politkuhnya.net/blog/dlja_ukraincev_menty_stali_vrazheskim_lagerem/2013-05-29-6720
 
Значить, треба організовувати громадянський спротив обом цим ворожим угрупуванням. І як нам треба позбавлятися останніх ілюзій щодо ментів, так і ментам треба позбавлятися ілюзій щодо самих себе і усвідомити той простий факт, що наразі вони є абсолютно асоціальна озброєна ворожа структура.
 
Щодо бандитоспортсменів, то, в першу чергу, треба уважно розглянути ті „спортивні клуби”, які виховують бандитів. Навіщо суспільству така хвороба? Будь-який клуб, що „виховав” протягом короткого терміну двох, трьох бандитів, мусить бути закритий рішенням міської ради депутатів як такий, що несе загрозу для суспільства. І нехай менти поки що кришують цих бандитоцефалів, вічно ж так не буде. Інакше держава просто згниє кінцево в короткотерміновий період.
 
Але є і приємна симптоматика: „свободівці” пікетували будинок за адресою „Румина”. І хто скаже, що це дрібниця, то я – що це чи не перший випадок подібної точеної акції, спрямованої проти бандитів. До речі, не можу собі уявити щось подібне в тому ж Луганську. Але прикро, що решта партій не підтримали цю акцію. Що тому причиною – відсутність координації? Чи щось інше?..
 
Особисто для мене досі є таємницею відношення залишків місцевого політикуму як до правлячого кримінального режиму загалом, так і до „правоохоронних” структур, на які опирається цей режим (кришуючи того ж „Румина”). Зрозуміло, що на черговому мітингу буде озвучене оте традиційне „Банду  - геть!” Але це вже сприймається особисто мною, як звичайне політ-камлання, без якого не обходяться традиційні шаманські танці з прокльонами. Така собі театралізована програма-мінімум, без якої і виходити на публіку непристойно для справжнього „опозиціонера”.
 
А що далі за отим „банду геть”? Особисто я запропонував якось Республіканській партії задекларувати своє категоричне несприйняття „ПР” як політичної партії, а Януковича – як президента України. Не можна бандитів сприймати, як політиків. Ця ідея підтримана не була. Мені відповіли, що Янукович – де-факто президент і з цим треба рахуватися. І ось тут мені ближча позиція Данилюка:    
 
Розмови про доцільність громадянської непокори в умовах, коли сили явно нерівні, виявляють ницість тих, хто ці розмови починають. Наша гідність нам не дозволяє коритись цим виродкам. Це і є наша основна мотивація. Ці тварини щодня перетворюють наше життя на пекло, а абсолютна більшість, покірно опустивши плечі, намагається знайти в цьому пеклі найпрохолодніше місце. Ми не збираємось пристосовуватись. Вони можуть нас побити, посадити, навіть фізично знищити. Але вони не зможуть нас підкорити. Свобода з'являється тоді, коли зникає страх.
 
Тому на сьогодні для мене Данилюк і його товариші і є ота справжня, а не фальшиво-декларативна опозиція. І відверто жаль, що він обмежує свою протидію режиму громадською діяльністю по захисту підприємців. Тому що вирішення цієї проблеми лежить в площині партійної діяльності.
 
А що Біла Церква? Та нічого – спить собі стиха...
 
П.С. До речі, зайшов я якось в районне управління агропромислового розвитку поцікавитися: скільки ГМ-культур вирощується на території району. Мені відповіли – жодної! І це при тому, що загалом по Україні ГМО-посадки сої і кукурудзи вже давно перевалили за 50%.
 
А у нас в районі – жодної. Це ж такий оазис екологічної чистоти!
 
І на стіні – мальовничий плакатик монстра в сфері ГМ-технологій фірми „Дюпон”.
 
Люди, люди... Невже ви й справді подуріли?