Маленька оповідь «без політики», називається «Я не люблю».
 

 
    Ненавиджу «споглядачів». Люто.
    Приклад. Ретроспектива.
    Ми, десяток студентів, десь у 1978--79-у, прямуючи на заняття в 1-у міську лікарню, зайшли на базар. Вже не пам’ятаю, з якого приводу там зав’язалася бійка: троє здоровенних лобів били третього – теж здоровенного. Не встигли ми зрозуміти, хто правий, хто винуватий (були розбірки між «своїми», як потім вияснилося), як Ваня Бойко, «метр п’ятдесят з кепкою», кинувся на захист того, хто був у меншості. І одержав страшного удару ногою в перенісся, і кров фонтаном… . Все, слава богу, закінчилося добре: редресація зламаних носових кісток, тиждень стаціонару в ЛОР-відділенні областної лікарні, квіти від наших дівчат, і дівчачі цьоми йому в щічки, і чоловічі рукопотискання, і повага… . І йому на все життя – неоціненне відчуття самоповаги. Того безцінного, що робить людину Людиною. Не знаю, як склалася його доля, не бачив його з 1980-го. Ваню Бойко, якщо ти читаєш ці рядки, повага тобі і респект!  
    А у нас – відчуття якогось сорому в душах живе не один рік. Ніби щось не так… Ні-ні!!!, ми всі кинулися миттєво його захищати, ті амбали розбіглися, дикий жіночий крик «вбивають!!!» розігнав усіх,.. міліція,.. а у нас – посвідчення народних дружинників-комсомольців, без проблем. Крім того «чогось»… . До сих пір пам’ятаю той випадок, а головне – відповідь Вані на питання «чого ти поліз?». А він каже: «Так троє ж на одного…».
    «Так троє ж на одного…».
    «Так троє ж на одного…».
 
    Поки ми (хлопці і дівчата, комусь (як мені) 23-24, комусь 30 і більше, і позаду – армія) оцінювали ситуацію, намагаючись зрозуміти, що й до чого, де нападнки і хто жертва і «в чьом вопрос», він виокремив головне – троє на одного, а значить, – несправедливо! От те «щось», що трохи муляє нам совість роками! (ми на зустрічі однокурсників через 10 років згадували той випадок). Ми були на 5 чи 10 секунд споглядачами! Він не оцінював ступінь небезпеки для себе, не розбирався, не аналізував: «троє на одного!» – спрацював рефлекс порядної людини на «так не повинно бути!». Простий рефлекс людини із совістю. Не споглядати! А ми, нехай і ненадовго, задумалися…  і дотепер пам’ятаємо!..!..
    А є люди, що все життя своє паскудне проживають «споглядачами».
    До чого веду….
    Мене теліпає, коли хтось у розмові про протести та мітинги зверхньо кидає: ну-ну, давайте, а я подивлюся… .
    Упереджуючи можливий срач толерастуючих щодо того, як «дико гноблять на ДД інакомислячих» і «я умру за право висловитися на ДД…», постараюся донести до загалу своє пояснення того, чому гівно – воно і в Африці і в Дурдомі гівно. І чого я його так не переношу.
 
   Тирнет має цікаву особливість: людина виражає свої думки, позицію, симпатії-антипатії-емоції чисто вербально.  Словесно тобто, буковами. Здається, що за мереживом слів не видно «нутра». А херушкі! А нічого подібного! Досить порівняти висери людинки на протязі певного часу, і Гівно переможно вилізе з людинки і заявить про себе, як хряче рило через-тин: «Я – самолюбива свиня, що натягла на свою свинячу пику маску порядної і мислячої людини»! А як заверещить те гнидне створіння, коли з нього зірвати машкару добропорядності!..
   А ті, хто звик «бачити між рядків», тим паче відчуває те задовго до «розкриву сценічного образу».
 
    По  поличках… .
    Постулат перший: справа не у симпатіях до ЮВТ, у якій часто звинувачують персонал ДД, а іноді і Адміна. Справа не у відношенні до харизматичної, красивої, мужньої і розумної жінки, що виражає собою і її ув’язненням дегенеративність нинішньої влади і пасивність електорату. Певна частка персоналу верещить: «юльки гноблять «неюльків!», інша – «Дайошь право на слово на ДД всім!»….  Мова зараз не про  політику.  І справа у «вічних цінностях». Спеціально взяв у «лапки», щоб не звинуватили у моралізаторстві. Лапки як рамки людяності. Якщо взагалі те поняття має рамки і лапки.
    Питання до захисників «знедолених на ДД»:  «Ви можете навести приклади чи подати лінки, коли якесь гівно не могло закомпостувати (ги-ги, яке хороше слово получчилось  – від «компост»!), ну, тіпа запостити… жабу, висер, цитату, камент дворічної давності, цитатку із Мандельштама, або просто своє бачення, шо і як. Викинули хоч когось свавільно і по «беспрєдєлу» тільки тому, що воно – риг? Ніби нікого… . Тож «право висловитися» має кожен.
 
    Нащот «права всім»: будь-яке лайно може зарегітися і срати на сайті, скільки забагнеться, що й спостерігаємо. І це ніким не оспорюється, ніким не відміняється. І ніщо не може тому заважити, крім Адміна, та й до Адміна претензій мало – Вони демократ. Але Гівно не повинно претендувати на високу оцінку-підтримку своїх «виділень»: написав гівно-херню, одержав «2» і «ПНХ!» – подумай, а не звинувачуй людей у недостатній освіті і вузькості світогляду. І не верещи, гнидо, «юльки пресують!..»… . Не подобається «персонал», злиняй, гівно, нах на інший сайт (наприклад, на сайт «Маладих і старих риговонялів») і там «вєщай» для «своїх» (хіба мало сайтів для «не таких»?). І фсьо буде харашо… . І «рейтинг» не постраждає. Так нє, мля, сюди рилом товчецця, гнида… . Агресивно товчецця. Каже: хер ви мене, гниду, видавите! Отакоє от!.. .
    Завжди дивує одна цікава річ: «замінусували» імхо-хню, і завжди знайдеться хтось, хто «демократично-тоскно» заниє: «Гноблять, гноблять, мля, інакомислячих гноблять!, який вужжжос»… . Так подивися ж, читач, що клавить-компостить чувак!,.. а потім вже співчувай гівнюку.
    От тут, колеги, стоп поки що. Оприділимося постулатом 2.
 
    Постулат другий: якщо людина не учасник, а «споглядач», то вона не має права на слово: вона гівно, вона споглядач, а не учасник. Заткнися, блядь, і не гавкай.
    Людина не може жити окремо від соціуму. Якщо вона не Робінзон нещасний і не сволота кінчена. Кароче, не сапієнс.
Якщо «дописувач» роками позиціонує себе як «спостерігача» (ню-ню, давайте, ідіть на мітинги, а я подивлюся… Ню-ню, кричіть там собі, хоч перервіться навпіл, своє «ганьба!», а що толку?, ню-ню, мені з вас смішно, фсіовонидінакові!,  а я подивлюся….), (мля, ліньки пошарити по каментам, щоб навести приклади),..  вона, та сука, не зовсім людина, а мерзотник – бздливий і падлючий, але нахабно вимагаючий поваги!,.. поваги, бля, вимагає сука, що у кожному каменті тихенько шепоче «казли,.. казли,.. казли,.. а я подивлюся, похіхікаю…». Гівно воно.
    Парадокс! Гівно, що позиціонує себе як споглядача (і це кричить криком з кожного каменту!) вимагає до себе поваги! Так от: краще мати опонентом явного ворога, ніж такого падлюку-спостерігача: така сукопадлюка всадить ножа в спину, коли й не чекаєш, здасть і порадуєцця. Нє, канєшна, не в буквальному розумінні всадить ножа: якщо те чмо ледь включає компа, астматично чухаючи дупу, то хер би з ним, не всадить… так і без того ж відразливо. Сере ж, мля, як молоде та юне… . Продуктивно.
 
    «Сповиваючи-плетучи ланцюжок думок і хворобливих випердів на веретено сократівського «випадкового»,.. а все на світі випадкове!, бо риби я не їм,... того серпанкового мереживного блакитного сюжету, гублюся у думках і червону калину не поливаю, бо на нахер воно мені, так от, бля, серпанкового того галубого шляху, по якому я пішов, а зі мною не пішла Ласкава пані, і з чого б це?, і імхи мої видаляються нах, і шлях свій я бачу не так, як ви бачите,.. а скоро дощі сріблясті знесуть тую тугу хмаркою, що, як трипер шльондри нікчемної, нах старої і немічної, пеніциллін зносить, а ти побачиш, народе, у тім судьбу свою непросту, і знайди собі нового сутенера, і картини Світу рояться у мозковій сверблячці Моій, у витівках моску Мого запаленого, у збоченнях свідомості Моєї, апущенної аж до ніззя, бо нікому я нахер не потрібний, а кругом одні ниобразовані, нипонімають, що то таке – переживання тіпа освіченого чувака, перекладені в почуття стомленої шльондри, що спостерігає світанок, коли на сцяні підштаники ллється свіжа життєдайна кава, як потік  свідомості, а поц тупо лупиться у вікно, ніби там, за вікном, чекає його, поца того, нова молодість і знову – окріп на яйця… та хіба ж уперше…  і де взяти гроші на новий новутбук… бо шо ж, коли такі ціни… ».
    Отакоє от. Загадково і глибокодумно. Філосопські ребусно. Онаністично.
 
    Просте і ясне питання: чому куча людей заходять на сайти (на ДД у даному випадку)? Просто наклавати камент, чи поспілкуватися, подискутувати, щось довести? Чому люди створють блоги, за зміст яких можуть мати неприємності? Певно, щоб донести своє бачення того, як все має бути. А хтось відпрацьовуює свої «30 сріблеників». Всяке буває.
 
    Постулат третій. Немає гіршої підлоти за «спостерігача». Така гнида може з хворобливою цікавістю із-за рогу дивитися, як знущаються над жінкою, а потім сотворити довжелезну, з картинками і лінками на Ютюб, імху про те, яка ж та сука була провокативна. Така гнида може запостити надуману історію «про вічне», з кожного рядка якої волає: надумано, фальшиво, брехливо! Надійна ознака гниди: неоднозначність і туманність тверджень, такі пиздуваті формулювання, що допускають різні висновки, залишаючи для гниди шляхи до відступу і контратак: а ви настільки тупі і неосвічені, що не зрозуміли!.. Бо дискусії в тирнеті тільки на перший погляд здаються грою, а насправді для багатьох – все серйозніше. «Тіпа як в жизні».              
 
    Є на сайті Дурдом різні люди… . Та не те, що різні, а ваще найрізноманітніші! За політичними уподобаннями, за симпатіями до окремих політиків (хванатики), але і є такі, яких не сприймає ніхто: ні «риги», «ні юльки», ні «гриценковці», ні «ударівці», ні «свободівці»… .  Це – «споглядачі зі сторони».
    Це людці, що люблять «пороздумувати, дивлячись зверху вниз»: їх каменти презирливі, їх судження ніби й філософсько-узагальнені (фсівониоднакові-і-чим-ти-кращий-дуррак?), а насправді гнидно-підплінтусні, зверхньо-бздливо-сміхуйочкові… . І, що характерно, і ніде правди діти, вони часто бувають праві: як істоти, налаштовані на песимізм, вони завжди будуть мати свою «частку правди», бо ніколи не буває так, як  у бажаному ідеалі. Такі люди завжди будуть у чомусь праві. І будуть верещати «а я ж казав!».
    Завжди! Так само як і завжди вони будуть осторонь подій! І ніколи не кинуться в бійку, у гущу подій. Ні, вони вилізуть, як потороч з болота, потім: я от такий передовий, бо ж казав! І не будуть покарані. І совість їх не буде мучити, що не кинулися в бійку, коли били жінку. Вони «споглядачі», вони «поза подіями». Вони завжди на стороні переможців.
    І свою ницість і нікчемність вони завжди зможуть оправдати отим вічним і звичним «а чого ти поліз?».
    Немає нічого гіршого за подібне мерзоття. Ворог, так ось він – ворог. Свій, так ось він – свій, його плече поряд. А от така  сука, така мерзотна кишка, буде стояти осторонь, буде хіхікати і оцінювати «чия бере», щоб потім одержати посаду у районній міськраді, як риварлюцвіанєр! І далі засирати довкілля своїми сморідними випарами зі своєї смердючої шкірки.
 
    От саме тому і ненавиджу цю падлючу породу хитрожопих пседоінтелігентів… псевдоосвічених гнид. Премудрих піскарів.