Наша країна отримали свою назву "Україна" завдяки українському етносу. Отже, є лексичні підстави йменувати український етнос "титульним".
- То й що з того? - спитають ті, хто не відчуває в собі титульності ..
- Нічого особливого. - відповім. - Принаймні, титульність не тягне за собою спроможності створити власну державу.
- Та все ж таки вона, ця титульність, що-небудь означає? - нудять нетитульники.
- Вона, ця титульність, означає такі да. Що українці являють собою світу цілком класичний етнос, із своєю протяжною історією, культурою і мовою. Та ще й із своєю територією. Та не забути б і ментальність.
 
До речі, про ментальність. Тут я, звичайно не є спеціалістом, тому буду казати дурниці. Першою дурницею у мене є позначення українського етносу "провінційним", чи навіть "суттєво провінційним". Можна довго і розлого висвітлювати тему провінційності, але мені ліньки багато гуглити. Тому я спочатку дещо тавтологічно натякну: пізня українська ментальність карбувалася поза великих міст, що таки існували на Українській території. В тих містах була промисловість і була влада. І тій владі підкорялася українська провінція. А далі вже трохи погуглю, щоб встановити ступінь адекватності моєї інтуїції.
 
Київ
 

Протягом 14 — 18 століть Київ залишався невеликим містечком, розташованим на кордонах християнського та мусульманського світів. Місто неодноразово ставало жертвою татарських набігів, найбільші з яких здійснено 1416 і 1482 року. Прикордонний характер міста і Київщини сприяли зародженню на їхніх теренах козацтва. З 1625 року Київ був центром козацького Київського полку, який 1649 року, в результаті Хмельниччини, увійшов до складу держави Війська Запорозького. Попри малі розміри Києва, він був найбільшим православним центром Речі Посполитої та козацької держави. У місті знаходилася резиденція православних київських митрополитів та православний Київський колегіум, який 1659 року отримав статус академії.
Після Переяславського союзу 1654 року, укладеного між Військом Запорозьким і Московією, Київ став резиденцією московських воєвод. 1667 року, у результаті підписання Андрусівського миру, який розділив козацьку державу між Річчю Посполитою і Московським царством, місто увійшло до складу останнього.

Чернигів
 

Після ліквідації Гетьманської Держави Чернігів з 1782 став центром Чернігівського намісництва, а 1797 — Малоросійської губернії, з 1808 Чернігівської губернії. Тоді місто нараховувало близько 4 000 мешканців, у 1844 році їх кількість збільшилася до 12 000, 1897 — до 27 000, 1913 — до 35 000. Економічний характер тогочасного Чернігова був адміністративно-торговельно-ремісничий: дрібна місцева харчова промисловість, цегельні, свічковий і миловарний завод тощо.

 
Полтава
 

До поч. XIX ст. Полтаву відвідували цариця Катерина II, полководці О.Суворов, М.Кутузов, котрий певний час очолював Полтавський легкокінний полк.
У 1802 р. 8-тисячне місто стало губернським центром. У зв'язку зі 100-річним ювілеєм Полтавської битви столиця губернії почала забудовуватися кращими зодчими як «малий Петербург». Відтоді сучасна Полтава успадкувала свою центральну частину — унікальний всесвітньо відомий ансамбль Круглої площі.
У першій чверті XIX ст. творчий геній полтавця І. Котляревського дарував Україні власну літературну мову і започаткував нову українську літературу «Будеш, батьку панувати Поки живуть люди, Поки сонце в небі сяє Тебе не забудуть», — так оцінив історичну постать І. Котляревського Т.Шевченко. 1818 р. у Полтаві росіянин М. Новіков заснував масонську ложу «Любов до істини», серед членів якої були І. Котляревський і В.Лукашевич.

Суми

За переписом населення 1732 року у Сумському полку мешкало 42931 людей чоловічої статі. З них 3695 козаків, 13918 підпомічників і 18476 підданих. За етнічним складом населення було практично на 100% українське, росіян було лише 14. У самих Сумах мешкало 3818 людей чоловічої статі: полкової старшини з дітьми і робітниками 115, козаків 610, сусідів у них 190, підпомічників 2704, попів з причетниками 37, вчителів 12, старців 13, шинкарів 26, робітників на подвір'ях 98, росіян 14. З жінками і дітьми населення міста становило приблизно 7 700 людей.
 
Після скасування полкового устрою на Слобожанщині в 1765 році Суми увійшли до складу новоствореної Слобідсько-Української губернії як провінціальне місто. З цього часу починається занепад міста, як в адміністративному так і економічному значенні Суми поступаються Харкову на Слобожанщині. Великі Сумські якмарки теж втрачають свою значимість і центр торгівлі Слобожанщини переноситься до Харкова. Населення міста перестало зростати і декілька десятилітть після цього залишалося приблизно 10-ти тисячним.

 
Черкаси
 

1 липня 1569 року відбулося підписання Люблінської унії, згідно з якою Україну, а отже і місто Черкаси, було передано зі складу Великого князівства Литовського до Польської корони. Розпочалася польська колонізація краю.
У 1677-78 роках величезне турецько-татарське військо штурмувало Чигиринську фортецю. Летучі загони ворога спустошували все навколо, у тому числі міста Черкаси, Канів та інші. Після захоплення турками Чигирина у 1678 році згідно з мирним договором широка (до 20км) смуга вздовж Правого берега Дніпра була оголошена нейтральною і мала залишатися незаселеною. Наслідком даного договору став Перший Згін людності Правобережжя на Гетьманщину, виконаний за наказом московського уряду сином гетьмана І.Самойловича навесні 1679 року. Рештки населення, уцілілого після турецько-татарського нашестя, були переселені на Лівобережжя з метою не дати утвердитися на Правобережжі залежному від Порти гетьманові Юрію Хмельницькому (Крикун). Було переселено козаків і посполитих усіх 11 правобережних полків, зокрема, й Черкаського. Черкас не існувало 6 років. Така ж доля спіткала і сусідні міста Черкащини. Повернутися додому черкасці (лише їх невелика частина) змогли лише після 1686 року, коли Черкаси разом із Правобережжям, згідно з Трактатом про вічний мир між Річчю Посполитою та Московським царством, перейшли під владу поляків.
23 вересня 1711 року цар Петро І видав Указ про згін населення (козаків і посполитих) з території Правобережжя (Київського і Брацлавського воєводств) на Лівобережжя з метою позбавити гетьмана Пилипа Орлика можливої підтримки. Взимку 1711-12 рр. насильно було переселено близько 100 тис. чол., таким чином тут було остаточно ліквідовано козацтво. Унаслідок Другого Згону (Крикун) Правобережна Черкащина перетворилась на пустку, особливо постраждали Черкаси та інші міста. 11 квітня 1714 p. за мирним договором між Річчю Посполитою і Туреччиною, укладеним у Константинополі, Правобережжя України, а з ним разом і Черкаси, було остаточно оголошене володінням Польщі. 1791 року місто отримало маґдебурзьке право, хоч існує версія, що такий привілей Черкаси мали й раніше.
Після другого поділу Польщі 1793 року місто відійшло до Росії, ставши одним з повітових центрів Вознесенського намісництва, а з серпня 1797 року — Київської губернії.

Отже, з обставин своєї історії український етнос став провінційним.
 
А будь-яка сучасна держава постає в містах. Причому постає не зненацька, а впродовж століть. Тільки через великі міста етнос може вийти на міжнародний рівень, а без міжнародного рівня не буває держав.
 
В ХХ ст. український етнос почав свій шлях сходження на державницький рівень. На сьогодні маємо декілька великих (ну, не дуже, але достатньо) міст, які можна назвати "українськими", в тому сенсі, що в них постає сучасний український етнос. Ці міста, разом з територією навколо цих міст, можуть (в майбутньому) скласти державу "Україна". Решта території (з неукраїнськими містами) залишаться неукраїнськими.
 
Разом з отриманням атрибутів держави в 91-му році титульна українська провінція отримала і майбутнього свого повелителя - еліту донбаського етносу. Українська течія зайшла в звичне колоніальне (по суті) русло.
 
Коли українці в декількох поколіннях остаточно пересвідчаться, що в Україні їм відведена роль домініону Донбасу, і що вони не зсилі протистояти домініонізації, от тоді (якщо з'явиться те покоління українців, якого не влаштує така роль) може початися новий етап української історії.
 
Але, зважаючи на малу частку молоді, на це важко сподіватися.
 
Ну, хтось має вивести українців з провінційного стану (чи з України?) .. Можливо, цим займуться донбаси.