Напевно, з погляду на акцію у Хмельницькому (та й не тільки, особливо вразив Донецьк), можна сміливо встановлювати гранітний постамент з написом “Тут не встала Україна».
І мова не про простих людей, які виходили та будуть виходити на мітинги, мова навіть не про так звану «слабкість» лідерів ОО, бо дуже виражених слабкостей особисто я у Тягнибока не бачу (інша справа, що його підтримка по регіонах, особливо Південно – Східних, ще, на превеликий жаль, мала для того, щоб Україна встала зараз), мова не про Сєню, який вміє голосно кричати «Банду – геть» і в той же час теж вміє чудово здавати своїх прихильників ригам (як було у справі «стіжкових терористів»), але не вміє міцно керувати партією зсередини, припускаючи, що все нові та нові «тушки» тікають з корабля (а деякі з тих «тушок» у період виборної кампанії так гарно розпиналися перед електоратом про те, якого презирства заслуговують «тушки», а електорат вірив, а як же, кандидат – справжній українець, на ньому вишиванка одягнута), мова про останнього «революціонера». Про Віталіка.
Він чудовий боксер, але б краще він пішов у політику, наприклад, як Шева, під прапорами «мрійниці» Королевської. Спокійно програв би собі та залишився зі своїми поясами чемпіона та величезною повагою та гордістю свого народу.
А так, що маємо?
Маємо незрозуміло, що. Маємо опозиціонера, який стояв, засунувши пальці за ремінь у той час, коли його колеги билися (звісно, теж не варіант, але з ригами інакше вже не можна, з вовками треба по законам сили, інакше ми скоро будемо платити податки за кожний ковток повітря, яке приватизує якийсь партійний геносе з фракцій ПР або КПУ). Маємо Кличка, який не був на засіданні ВР під час розглядання питання про відставку уряду, нібито за сімейними обставинами (коли «за» проголосувало 190 депутатів з 226 необхідних і опозиція не додала 14 голосів – по 7 з УДАРу та Батьківщини).
Маємо ідейного ворога ПР, який 17 липня 2012 року категорично відмітав будь-які припущення співпраці УДАРу з ПР, а вже 2 серпня, забувши минуле, робив заяви, що він БУДЕ співпрацювати з ригами, якщо ці питання будуть направлені на захист національних інтересів. Але, що цікаво. Самі змісти понять «ПР» та «для блага України» є діаметрально протилежними, адже все, що роблять ригі направлене суто «на блага «данєцкай еліти» і не про ніякий народ і мови не йде.
Маємо лідера, який похерив «Вставай, Україно» у Чернівцях, Донецьку, Львові та Хмельницькому (перший випадок – начебто був хворий, другий – їздив до Василькова, третій – був за кордоном, четвертий – невідомо, чому), похерив вже чотири акції, похерив багато надій та віри у нього, бо люди розгублено потискали плечима на питання: «А де ж Віталій? Його ЗНОВУ немає?». Знову. Слово, яке чітко підкреслює ступінь зневіри.
Хворий – зрозуміти можна, ніхто не застрахований (якщо це є правдою).
Але, Донецьк!!! Місто, де все ще дуже поширена совково – кримінальна складова суспільства, місто, багато мешканців котрого за рівнем зомбування нагадують прямоходячий планктон, місто, де тільки-но починає розквітати українізація (і то, я ще гучно сказав), місто, де Кличка чекали більше за усі інші міста.
А Віталік поїхав до Василькова. Щоб покричати там на мітингу: «Хтось тут бажає силою помірятися? Сміливий? Виходь!» Ніхто не вийшов, а ПР легко та невимушено перемогла. І плювати вона хотіла на кулаки колишнього боксера, в неї свої тітушки є.
За кордоном. Так, важливо, хто б сперечався. Але виправте мене, якщо не правий: якщо хтось підписується під тяжким тягарем лідера опозиційної партії, яка ставить у своїй програмі повалення існуючого режиму бандитів, якщо хтось закликає людей виходити на вулиці, гучними гаслами та закликами створюючи собі імідж сильної, справжньої, здатної принести зміни людини, то їхати за кордон під час таких акцій є трохи незрозумілим. М’яко кажучи.
Ось і зараз, Віталій Кличко замість того, щоб із свого УДАРу ліпити справжній залізний кулак, який мав би змогу розбити ті стіни, якими огорнула себе ПР та викинути цих ментальних імбецилів за обрій, займається невідомо чим. УДАР працює, суперечок немає. Але виглядає це на кшталт того, як людина кулаками гамселить повітря.
Треба розуміти, що Кличко не зовсім дурний. І в його поведінці можна знайти стратегічне планування свого політичного майбутнього. А воно, при правильній поведінці, при дотримуванні принципу невтручання, при шліфуванні мистецтва «нічого-не-бачу, нічого-не-чую», обов’язково надасть свої плоди у 2015 році (хоча б тим, що він вийде у другий тур).
Не слід вважати, що автор – проти ОО. Навпаки, за. Тільки ось деякі питання до Віталія накопичилися, хоч я за нього і не голосував. Просто нерішучість, м’якотілість, політичний нулізм (від «нуль») якось не вкладаються у програму «Вставай, Україно».
Ризикувати ніхто не хоче, надто великі для цього ставки.
Але, все ж таки, краще бути битим та опльованим, аніж байдуже стояти осторонь, підступно розглядаючи свої доглянуті нігті та боягузливо покусуючи свій нібито задирок...