Ні, це власне не про якісь там чергові, чи позачергові …
Це так, за життя.
 
Всім нашим вчинкам, перш ми на них зважуємось чи ні, та приймемо остаточне рішення, передує перевірка їх на вірність, згідно з певними критеріями та поглядами, що склались у нас в результаті докладених зусиль мами з татом, як кажуть сім’ї та школи, власного життєвого досвіду та почасти середовища мешкання.
 
Колись це мало назву морально-етичних принципів та норм, а як по сучасно-модньому, то реперних точок. А як дослухатись до дядька Архімеда … «дайте мені точку опори і я переверну весь світ», то від якості отих точок сильно світ довкола нас залежить.
 
І добре коли це тільки кошеня й хата …

а коли «гарант» й держава?!
 
От у пересічного українця викликає обурення засилля корупції державних чиновників різних рівнів. І які тут можливості вибору?
 
Ну, як мінімум дві, тихенько дав хабаря і тоді вже не тринди про корупцію, бо ти її сам і освятив. Або почухав потилицю й пішов не солоно сьорбавши.
 
Ні, звичайно є й третій шлях, коли з приводу корупції звертаєшся до правоохоронців, де стикаєшся вже з їхньою корупцією, а ще гірше коли ти надибав її в суді, який мав бути останньою інстанцією що повинна була тебе від отого корупційного монстра захистити. Однак так далеко у пошуку справедливості мало хто й заходив, хіба одиниці. Отут помалу й приходить розуміння, що ти стикнувся з наслідками, а причина лежить в «консерваторії» системі,  яку давно треба міняти. Але ж людина істота винахідлива, при певній пластичності поглядів, собі легко пояснить, що простіше підкорегувати оті принципи, ніж намагатись змінювати  систему.  
 
А тут тобі ще й пояснять, що світ змінився, й зараз в ціні таке поняття як ... переможець, бо ж «успіх за будь яку ціну». Добре, успіх дійсно штука непогана, але де та межа яку не можна переступити заради нього?  
 
Адже все можна обгрунтувати, особливо якщо підійти до цього креативно …

Розуміє хтось, що винити журналістів у продажності, це винити систему, яка змушує їх продаватися або гинути.

, і тоді перехід в статус шльондри системи, стає взагалі мало не подвигом при вирішенні проблеми, не більш і не менш як … уникнення смерті !
 
А як бути з тими, котрі таки не зганьбили честі журналіста?
І хто з них власне залишився живим, а хто став «мертвим»?
 
Може все діло в такій модній на шляху до Європи толерантності?! Періодично і в нас на сайті про неї балачки точаться. От з’являється іноді «пророк», викладає свої безсумнівно геніальні думки. А нерозумна паства чомусь у несамовите захоплення не приходить, а верне носа та зносить їх на смітник. О-о-о, то мабуть зомбаки не толерантні?!
 
Та навряд, бо толерантність має закінчуватись там де запропоновані тобі погляди, входять в протиріччя з твоїми власними принципами й точкою зору.
 
Очевидно саме тому лайномети речники від ПР навчились проголошувати на перший погляд дуже вірні речі, про порозуміння, верховенство права, рух до європейських цінностей. От тільки на ділі «порозуміння» – це коли вони між собою порозумілися як з нас краще шкуру злупить, «верховенство права» – це коли вони мали оте право в сра…, а виконувати їх «поняття» доводиться всім іншим, а найбільш харизматичним опонентам ще й по буцегарням сидіть, ну а «європейські цінності» – це мабуть оті «хатинки» та рахунки всього поцупленого «нєпасільним трудом» з казни, що розкидані по Європі.
 
То чи не опинились ми у «пацанській зоні» саме тому, що своєю «толерантністю», вже сильно перевершили навіть європейців, забувши про існування отих принципів, що сильно відрізняються від «пацанських понять»?
 
Мабуть всі чули про одіозне Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 136, частини третьої статті 141 Конституції України, абзацу першого частини другої статті 14 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», а як простіше, то про перенесення виборів мера Києва на 2015 рік
 
Але як не дивно, троє суддів Конституційного суду – Юрій Баулін, Петро Стецюк та Віктор Шишкін не погодились «освятити» своїми підписами це «рішення», а останній в своїй окремій думці вельми аргументовано пояснив, чому дане рішення КС протирічить … самій Конституції України.
 
Так що можливість вибору завжди є, навіть коли здається що його немає. Аби тільки були принципи, а толерантність закінчувалась там де вони починаються.