Забіг перед роботою на один ресурс, де виклав матеріал про стан українського села, точніше про повну відсутність того стану (повна руйнація агросфери в одному тільки місці, але не сумніваюсь, що і в інших спостерігається така ж сама картина "маслом"), бо писав свої особисті враження від побаченного в селі, найближче місто до якого знаходиться на відстані 87 км. Але, суть не в тому. Суть в деяких відписуваннях під статтею. Цитую три з них:
Лінь читати.
Дуже багато слів.
А покоротше не можна було?
Коли я бачу такі коментарі, мені стає гіркувато та боляче на душі. А також незрозуміло, як так можна, не охоплювати мозком увесь об'єм інформації, що надається для ознайомлення й аналізу, для того, щоб зробити якісь висновки для себе, щоб десь увібрати корисне та відсіяти безглузде та брехливе, щоб змусити мозок працювати, а не знаходитись у вічній відпустці, розглядаючи картинки та світлини, демотиватори та анекдоти.
Вищеперераховане теж, звісно, потрібно інколи для відпочинку та здорового сміху або милуванням гарними мудрими цитатами, файними дівчинами, героями України.
Я завжди вважав за пріорітети мозкової діяльності аналітику та стратегію. Ось, що розвиває нас, проводить лінію з колючого дроту між областями інтелектуальної свідомості та примітивізмом "выпить - пожрать - патрахаться - поспать". Спроможність тверезо та неупереджено подивитися на речі, здатність відрізняти іскри правди від попелу брехні. Прораховувати минуле, розкладувати по полицям теперішнє та, згідно цих розрахунків, передбачати гіпотетичне майбутнє.
Моделювати свою поведінку. Обирати найкращий шлях, з якнайменшими витратами сил та ресурсів, для втілення мрій, бажань, сподівань. Займатися постійним самовдосконаленням. Знати на крок уперед свої дії та бачити на десять кроків уперед дії можливого супротивника. Чи не є це запорукою життєвої перемоги над багатьма труднощами?
Але перш за все потрібно дати відсіч. Своїм лінощам. Своїм вічним "Завтра", "Потім", "Зараз нема настрою".
Так життя не зміниш.
Так і будеш увесь час жити сірою буденністю, чогось там очікуючи. Якихось аморфних революцій, якихось незрозумілих самому собі змін, когось, з кого можна буде взяти приклад, замість того, щоб самому стати прикладом для когось.
Чесно, я б хотів сказати особисто таким дописувачам: "не лініться хоча б для початку читати".
Деякі аналітичні, історичні, культурні, пролітичні, економічні статті мають у собі більше, ніж три абзаци. Не кожному вони по смаку, не кожна тема цікава для когось, але якщо витратити хвилинку - дві на опанування тієї інформації, хто зна, можливо колись це стане у нагоді, можливо на якийсь рівень вдасться піднятися угору.
Адже униз котитися легко і способів для цього існує безліч.
І один з них - обожнювана багатьма проста хімічна формула С2H5OH.
Наша нація, як би не знущалась над росіянами щодо їх любові до зеленого змія, недалеко відійшла. Наші вулиці так же само забруднені батареями порожніх пляшок, виблисками колотого скла, у ранковому (та й не тільки) транспорті нас огортає неперевершений, усюди знайомий аромат вечірніх та нічних гулянок, у пакетах людей, що виходять з супермаркетів постійно чутно дзвін сосудів з «чарівним дурманом».
І не треба казати, що «вживати в міру» - це нормально. Це те ж саме, що виправдовуватись, що «трохи ширнувся», «легесенько вбив», «краплиночку позаймався коханням». Не є нормальним вбивати себе добровільно, хоча усвідомлювання цього, як правили, приходить пізніше, коли починаються реальні проблеми у житті (від втрати роботи, сім'ї, житла до алкогольної епілепсії). Усі, хто кажуть, що пити – не є страшно, чомусь мовчать про цей «факт», коли з похмілля їм не хочеться жити, тремтять кінцівки, голова здається наповненою іржавими цвяхами, не вистачає сил, щоб піднятися з ліжка. Чомусь саме тоді лунають брехливі обіцянки, про те, що пити більш не будуть ніколи, ніколи, ніколи... Та дивуються, чому їм не вірять.
Та нехай вже не перепої. Просто пияцтво. Потроху, потроху, з запізненим усвідомлюванням того, що вже дійсно пізно, що потрібна негайна допомога, тому що настає час лягання на два метри під землю, щоб насолоджуватись запахом корінців кульбаб.
З краплини народжується море.
А от яке саме те море буде – з солоним присмаком чи спиртовим, вирішує кожний сам. Адже нас нас просто втоплять. У постійно направлених у мізки цілодобових рекламних роліках з пропагандою алкогольних виробів. У гостинно відчинених та завжди наповнених полицях з скляними та пластмасовими оральними знаряддями «втіхи». У дитячих смішних обуреннях «ти що, мене не поважаєш?», «ну, давай за…».
Узяти б цей ролік, який майже всі бачили. Нещодавно активно просувалася у проспиртовані маси горілка "Плакучая ива". Під нарізку з "Діамантової руки" та фразами звідти йшов рекламний слоган: "Плакучая ива. Почувствуй вкус эпохи."
Смак епохи. Неперевершено.
Смак етанолу, розбавленого водою, є смаком цілої епохи (о, як замахнулися автори цього дебільного слогану). От якщо я накачу цю горілку, то мене негайно пройме великим почуттям, що я доторкнувся до цілої епохи і є її часткою. Тільки цього усе життя і чекав. Бути пронизаним епохою.
Розумні люди мають піклуватися про сучасне та майбутнє себе, своїх дітей, а не тікати від проблем, занурюючись у «рятівно - безпам'ятну» алкогольну втечу. При цьому втрачаючи розум, свідомість, людяність, перетворюючись на абсолютно незнайомих істот, зі своїми бажаннями, агресією, безконтрольною дурістю.
Безкорисним бути легко.
Я обожнюю книги. Це - вічна насолода. Можете називати мене ботаном, "інтєлігєнтішкой", мені усе одно. Краще постійно накопичувати у собі знання та спонукати мозок працювати, ніж бути черговим байтом у невпинно з'їдаючим самого себе, зараженому вірусом байдужості процесорі під назвою "Українське суспільство".
Хто володіє амбіціями - не володіє нічим.
Хто володіє грошима - володіє лише грошима.
Хто володіє інформацією - володіє світом.