Ми мазохісти.
Нам подобається те, як над нами знущаються, гноблять, пригнічюуть, обмежують у правах, б'ють кийками по обличчях, заковують у кайданки, пакують в автозаки, руйнують долі, гвалтують погляди, зневажають думки, забирають надії, викидують із власних домівок, кидають інколи шматки зачерствілого хлібу, щоб із голоду не померли, а продовжували працювати, працювати, працювати на "хазяїв" й надалі.
Такі способи винищення свого народу ми вважаємо єдиними вірними для подальшого закопування нас у беспросвітні ями нашого жалюгідного існування. Таке стрімке повернення впевненими широкими кроками до совкової реальності є найбільш придатним для нас.
Ми вже не так любимо нашого президента, як любили на межі фанатичного екстазу колись, ми вже відверто позіхаємо та занурюємося у виснажений від постійної втоми сон, коли нас зганяють на чергову зустріч із провладним кандидатом, щоб слухати "Та я...", "Та ось...", "Та треба трошки зачекати...", "Та все покращиться, тільки оберіть мене...", але це не заважає нам вперто після гучних обурювань на кухні, піднімати дупи та йти на виборчі дільниці міняти якісь там примарні честь, совість та гідність (і не кажіть, що це існує, ми цього не бачили, не торкалися руками, не пробували на смак) на такі рідні матеріальні гривні, кричати на мітингах абсолютно нічого не значущі для нас слова про якихось "бєндеравцев", яких ми і в очі не бачили, не знаємо, де вони діяли та за що боролися, але люто ненавидимо, бо вони стріляли у спини нашим дідам, бити один одному пики за стакан олів'є, яким потім закусити вечірній ковток дешевої алкогольної втечі від реальності та проблем.
Ми любимо усе безкоштовне, так.
Адже на халяву і хлорка - творог.
Ми не знаємо, що буде далі і нас це не цікавить. Усе за нас зроблять інші. Янукович, Азаров, сусід, термінатор, дружина, соціальні служби захисту, інопланетяни, пєндоси, жидорєптілоїди. Наш світогляд звузився до химерної тремтячої світлої цятки на абсолютно чорному фоні життєвої темряви.
Ми приймаємо життя без жодних зусиль зробити так, щоб життя приймало нас. Наші пріоритети - це брати, а якщо не вдається брати, то відбирати. Наша доктрина буття базується на філософії простягнутих рук (інколи з ножами у них). І ми приймаємо усе із великим відчуттям величності власного "Я".
Ми обираємо те, що диктує нам наша атрофована спроможність до звичайних бажань повноцінної людини.
Ми обираємо покірливість. Ми обираємо бездуховність. Ми обираємо отупіння. Ми обираємо тостер нової моделі. Ми обираємо китайський телефон товщиною менш за лист паперу. Ми обираємо кредит у банку з шаленими процентами, чергове дебільне шоу, нескінчену остогидливу роботу, жалюгідну кар'єру із перспективою кар'єрного росту від зарплатні 150 доларів до 200 через 10 років.
Ми обираємо дедалі більше вимираючу культуру, ми обираємо кільце з фальшивим діамантом і сильні снодійні для легкого провалювання в чорнильну, позбавлену сновидінь темряву. Ми обираємо модні безглузді книги, дорогі клуби, ми обираємо потік брехливої інформації, яка забиває мізки і позбавляє можливості думати та аналізувати. Ми обираємо свій сорт пива, ми обираємо тонкі сигарети зі смаком троянд. Ми обираємо курорти економ - класу раз на рік. Ми обираємо щотижневу прогулянку по періметру свого району зі своїми майже чистими дітками, зі свою майже вірною половинкою.
Ми обираємо загнивання, врешті-решт, і, можливо, наостанок згадаємо усіх людей, яких ми зрадили, щоб тільки не чіпали нас.
Ми обираємо свій стиль життя. Таке життя, яке вигідне нам, мазохістам, яке робить з нас "мнє сказалі, я атвєтіл: "ЄСТЬ!".
Таке життя, яким ми будемо незадоволені та увесь час намагатимемося протестувати.
Лежачи на дивані.
Ми забули минуле. Ми не відчуваємо теперішнє. Ми не бачимо майбутнє.
Але, все одно, ми будемо голосувати за тебе, Вітьок Єнакієвскій, бо...
Не знаємо, чому. Тому що, наш. Тому що, хазяйствєннік. Будемо та й усе.
А ти вбивай нас сумлінно та зі смаком.
Вбивай, не зупиняючись. Це єдине, що в тебе виходить краще, ніж у папєрєдніків.
Ось тільки дай ще гречки, бо їсти вже нічого.