О деревця і саджанці, довершені і ніжні, що зростають у лугах...
Хоча зараз ви все ще вчитесь,  але плекаємо ми надію, що завдяки зливам хмар благодаті, станете садівниками і  дадуть пишний цвіт квіти, вами посаджені.
Запашні трави, що належать як розумові, так і серцю виростуть там.
І щоб безпорадне створіння змогло набути великої вправності, наскільки дієвішою мусить бути сила, що вивільнена щедрими потоками благодаті вашої.
Приймайте вигнанців у своє коло найближчих..,
але ви цього не зробите, бо фарисеї ви.
Сповнюйте надією тих, хто у відчаю і хто спрагу вгамувати хоче. Пробуджуйте сплячих, безпечних робіть уважними, а  жадібних щирими.
Але ви й цього не бажаєте, бо засліплені гординею.
 
Не зрада знищує дружбу, - Ідеологія. Та, що створюється системою, організовуючи людей в покірний гурт. Вона підмінює ідеали, викривлює в свою вигоду свідомість і знецінює істину. Відводить від справжнього, того, що йде від серця, із голосу душі і совісті. І якщо ви покидаєте друзів своїх, то як сподіваєтесь на зворотнє..,  хто ви тоді, забувші про довіру, допомогу й участь?
 
Ти чуєш себе, ти любиш себе, ти розумієш себе, ти виправдовуєш себе. За ні в що невтручання тобою, за гармонією, покорою, бажанням добра і миру?  
Кудись щезають розуміння, повага, відданість дружбі, ті, які були колись... І бажання тихого спокою перемагає колишні лицарські девізи. І вогонь наснаги перетворюється в попіл.  Невже Господь намагався зрозуміти вчинок Блудниці, яку привели до Христа на суд?
 
Навіть усвідомлюючи, що для тебе корисно, а що небезпечно - все одно ти робиш те, що приємніше і простіше. Те, що безпечно і ні до чого тебе не зобов"язує, бо ризкики кому потрібні... Потрібен мир і любов.., кажеш ти.  Не  зрікайся тих, хто з тобою. Неси свій хрест. Чи попрані істини і  благовістя вже немає...
 
                                                                                ***