У нас вже стало ознакою гарного тону самих себе гудити та обпльовувати. Ні, не себе особисто, тут кожен вважає себе якщо не взірцем для наслідування, то принаймні бездоганним громадянином з активною громадянською позицією. А от решта … Ледачі, пасивні, продажні, байдужі, хитрі, дурні, - ось далеко не повний перелік "компліментів", якими щедро обдаровують нас всілякі "експерти", "акули пера" та інші "інтелектуали". Про коментарі пересічних юзерів згадувати не будемо, там переважає ненормативна лексика.
 
Читаєш подібні "перли", і мимоволі закрадається думка, що українська нація – це якась тупикова гілка в еволюції людства.
 
З пересічними громадянами усе зрозуміло. Важко утриматись від обурення, коли бачиш байдужі фізіономії пофігістів, які зверхньо-поблажливо спостерігають за подіями зі своєї "хати скраю". Ще важче втриматись від епітетів, коли бачиш як люди за сотню гривень чи кіло гречки продають душу дияволу.
 
Можна зрозуміти й "інтелектуалів". Підвівши під свої характеристики історичну, геополітичну, генетичну та іншу "наукову" базу, маєш шанс зажити слави неабиякого ерудита, а то й лідера громадської думки. А це не лише тішить хворобливе честолюбство, але й приносить моральні, а інколи й матеріальні дивіденди. А от коли такими "компліментами" бавляться політики, та ще й з демократичного табору, то це свідчить лише про їхню політичну імпотенцію, неспроможність сформулювати та донести до широкого загалу сутність проблеми та способи її розв’язання, привернувши тим самим цей загал на свій бік.
 
От скажімо, Анатолій Гриценко, другий номер у списку "Батьківщини". З наполегливістю, гідною кращого застосування, він намагається довести, що ми "покірне населення з рабською психологією". У грудні минулого року Анатолій Степанович у блозі на ТВі вибухнув статтею "Ви дива очікували?". Серед іншого там знайшли місце і такі пасажі:
 
"Якщо населення знає про злочини влади і вкрадені у нього десятки мільярдів і тим не менше таку владу підтримує голосами – значить нехай наїсться наслідками свого вибору сповна".
 
"Покірне населення з рабською психологією продукує ту владу, яку маємо …".

Відтоді минуло майже півроку, можна було б і не згадувати про цей прикрий випадок. Ну зірвалася людина, засмучена результатами виборів, з ким не буває. Та ось 31 травня Анатолій Степанович у блозі на "Українській правді" (дубль – на "Кореспонденті") видав черговий допис  "Азаров правий – досить скиглити …". І знову претензії до "населення", цього разу названого "мережево-активним народом".
 
Виявляється, слід не покладатися на опозицію, а діяти самим, бо в іншому разі це ознака "дитячого патерналізму".
 
"Може, досить уже цього дитячого політичного патерналізму?! Усі ж дорослі люди, всі є (рахуються принаймні) громадянами, усі (як видно з коментів) вважають себе активнішими, рішучішими, розумнішими і чеснішими, ніж немічна опозиція – так що заважає діяти?
Пасивність? Продажність? Хатаскрайність? Жадність? Ліньки? Страшно? Дзеркало криве?
 
Опозиція така, як народ. І влада така, як народ. Неприємно таке чути? Але це факт, і його доведеться визнати".
 
Отакої. Виявляється, опозиція у нас така, як народ, тобто, за Гриценком, брехливе, ледаче, жадібне , пасивне "населення з рабською психологією". От тільки чому пан Гриценко не сказав про це під час виборчої кампанії? Навпаки, тоді він переконував нас у зворотному. А даремно, ми б йому, як соціально близькому, віддали усі сто відсотків голосів.
 
І ще один пасаж.
 
"Буде в нас народу більше, ніж населення, буде народ показувати зуби – ніякі януковичі не посміють піти проти закону, проти інтересів людей і країни. І тоді (лише тоді) влада буде іншою, опозиція буде іншою – і країна стане іншою".
 
Ну, тут і без тлумача зрозуміло. Ви, "населення", самовдосконалюйтесь, доростайте до рівня "народу", а ми, ваші обранці й улюбленці, тим часом повчатимемо вас, як треба жити й "рости над собою". А коли ви нарешті станете народом і "покажете зуби", "ніякі януковичі не посміють піти проти закону" і далі за текстом. От тільки питаннячко постає неприємне. А навіщо тоді ви нам, "зубастим", потрібні, задля чого ми платимо вам чималу зарплату та надаємо депутатські пільги та привілеї? Якщо злякавшись наших "зубів", "ніякі януковичі не посміють", то може обійдемося й без вас?
 
Втім, є у пана Гриценка й конструктивна пропозиція.
 
"Бо мережево-активний народ надто делікатно про себе забуває. Не хоче в дзеркало подивитися. А інколи не завадило б...".
 
А що, непогана ідея. Тільки з невеличкою поправкою. Давайте, Анатолію Степановичу, сядемо рядком біля дзеркала та поспілкуємося зі своїми двійниками.
 
Почну з себе.
 
− А що ти, чоловіче, робив після першого туру президентських виборів?
− Працював у дільничній виборчій комісії, намагався не допустити фальсифікацій на дільниці. Переконував знайомих голосувати за Юлію Тимошенко, подобається вона чи ні. Бо голосуючи "проти обох" чи взагалі ігноруючи голосування, ми тим самим приведемо до влади Януковича. З усіма наслідками, що з цього випливають.
− Хріново ж ти переконував, погано працював, адже Янукович таки став президентом.
−А що я міг вдіяти? Адже я не маю доступу ані до преси, ані до телебачення. Та й журналісти чомусь не поспішають брати у мене інтерв’ю. Як писав Маяковський, "Кто его услышит? Разве жена, и то, если не на базаре, а близко".
 
А тепер ваша черга, Анатолію Степановичу. Поставте своєму візаві аналогічне запитання і почуєте багато цікавого. На відміну від мене, він мав доступ і до преси, і до телебачення, міг влаштовувати брифінги та давати інтерв’ю. Як учасник першого туру президентських перегонів міг закликати своїх виборців віддати голоси Юлії Тимошенко. Розумів же досвідчений політик, кандидат у президенти Гриценко чим загрожує країні прихід до влади Віктора Януковича та його команди.
 
Але до самого дня голосування ми так нічого й не почули про його позицію. Зник Анатолій Степанович, чи то "заліг на дно", чи то сховався в кущах. Хоча ні, за тиждень до дня голосування Анатолій Степанович таки подав свій мужній голос. Зокрема, він порекомендував президенту Віктору Ющенку "ініціювати засідання Радбезу для розгляду питання протидії повені 2010 року". І звернувся до прем‘єра Юлії Тимошенко, щоб "з‘ясувати готовність органів виконавчої влади до ефективної протидії надзвичайним ситуаціям, пов'язаним з  повінню, якщо така виникне у 2010 році".
 
Тема, як ми розуміємо, напередодні другого туру вкрай актуальна. До того ж, наївний Анатолій Степанович вважав, що після сьомого лютого Віктор Ющенко залишиться президентом, а Юлія Тимошенко – прем’єр-міністром.
 
Тут доречно запитати дзеркального двійника Анатолія Степановича, використовуючи його ж таки термінологію: так що заважало йому виступити з твердою, недвозначною позицією? "Пасивність? Продажність? Хатаскрайність? Жадність? Ліньки? Страшно? Дзеркало криве?"

Цей діалог з дзеркальними двійниками можна продовжити, зачепивши усі значущі події як до приходу Віктора Януковича, так і за три роки його правління. Та моя позиція, на відміну від Анатолія Степановича, за цей час практично не змінилась. Отже, мій діалог з дзеркалом буде нудним і нецікавим. Тому залишаю пана Гриценка тет-а-тет зі своїм віддзеркаленням і тішу себе думкою, що про результати цієї приємної бесіди він сповістить нас у своєму наступному блозі.
 
Дмитро Ремиженко