Місяць. Це небесно тіло, зовні наче кругла мертва каменюка в ямках та пупиришках, що обертається навколо іншого майже круглого тіла, яке зовні геть все в узорах, від якого пахне й тхне, воно гаряче й холодне, зелене і синє, живе і мертве, по поверхні  та й не тільки пересуваються великі й малі, гіганти й мікроби, а щоб вижити - вони їдять один одного і тих, хто не може пересуватися…
 
Місяць - це каменюка, але якби не він – не було би припливів  та відливів, вночі було би завжди темно – ну хіба що...світ далеких зірок, та іноді якась комета або вибух сусідньої галактики осяяли би небо. Проте, завдяки вогнищам, свічкам, камінам, лампочкам  розжарення (Лодигіна, Яблочкова чи Ілліча, а скоріш за все якогось американця), а зараз вже світлодіодам - все більше епізодично задирають голови до нічного неба істоти, які вважають себе неперевершеним взірцем природи… А й дійсно, що толку та користі з тих зірок, коли тут стільки задоволень, стільки боротьби, стільки бабла, а життя коротке…
 
Місяць. Це й ще одиниця часу. Проте якась дивна, то 28, то 29, то 30, то 31 день. Хоча кругла каменюка взагалі обертається коло узорчатої  майже кулі  взагалі за якісь не круглі  дні. А життя коротке - максимум якихось 1000 місяців…
 
Місяць – це й строк максимального бану або самобану. Тут теж є несправедливість  - бо не місяць, а  30 днів.
--
Місяць тому він подався в самобан. Чому? Бо травень для нього – це і жах і щастя. В цей місяць народжуться його близькі... й навпаки. Хтось сказав, що у світі добра і зла порівну.  Але воно розподілено нерівномірно. У просторі й часі. У кожного є місяці спокійні, є й навпаки. Він боїться травня. Хоча чого можна боятися в цьому світі, де вже відбулося стільки жахів?.. Отже.
 
Місяць травень цього року...  В хронологічному порядку.
 
1 травня. Він з жінкою отримали запрошення на  весілля її сестри, якщо так можна назвати перетворення 10-річного громадянського браку в офіційний. Ця подія мала статися 11-го травня.
 
3 травня. Як завжди, він побував в місті, де народився, де жив перші 17 років, де поховані батьки.  Вклонився …
 
3 травня. Тільки-но повернувся до Києва, трапилось зовсім несподіване – у його кошаків - братика й сестрички Фуні та Мілі народився котик. Вони  дуже молоденькі, менше 9 місяців. Він їх надибав в одній медичній фірмі біля Інституту Нейрохірургії.   Добре хоч, що народився лише один. Ізвращєнци!  Адже ж це все одно, що народити в шостому класі… Винуватець, звісно він,  бо не чекав такого розвитку подій та відтягував ту страшну для кожної істоти чоловічої статі  процедуру кастрації,  та тим більше - аналогічне знущання над  найкрасивішою на світі Мілєю.  Але так сталось.  Ім’я котику ще не придумали.
 
Отак почався місяць травень.
 
Далі знову - дати, дати… Чим ми довше живемо, тим їх більше.
 
4 травня той, хто мав бути «молодим», потрапляє під хірургічний ніж – раптово відмовила підшлункова. Роблять все, що можна. Ніхто навіть не думає про погане. Через пару днів ще одна операція, потім ще… В ті самі дні - ще дати…
 
5 травня. День народження найдорожчої на світі людини, який він дав життя… Найкращого!..
 
6 травня. День смерті  брата колишньої  жінки.  Йому було лише 37 років…
 
7 травня. Він намагається якось відволіктися. Рибалка (ну , тіпа того) на Гідропарку, відкрив сезон пірнання.
 
9 травня. В цей день він та вона були в Ботанічному саду. Буяли акації, бузок, каштани … В цей день того,  хто через два дні мав отримати штампік у пашпорті   - «Зарєстровано шлюб».., того назавжди не стало. Цього ніхто не чекав. Адже життя ж було налагоджене – цікава робота, любов. Так, вона буває й у 58 років…
 
11 травня. Замість весілля – похорон.  У нього за плечима був Чорнобиль (справжній).
 
13 травня. День народження рідної сестрички. Поздоровлення телефоном – як там онуки?...
 
13 травня. День смерті батька жінки (вона в нього друга).
 
14 травня. Його день народження. Він користується запрошенням від тих з ДД, хто про це пам’ятає. Він саме зараз передає всім привіт, з ким піднімали стопки та навіть зухвало розбовтували віскі кока-колою…
 
17 травня. Дев’ять  днів…
 
18 травня. Ви будєтє смєяться, але для нього це теж дата. Це день народження (ювілей) тієї, хто приймала участь в наданні життя тієї, яка народилась 5-го травня. Найкращого…
 
18 травня. Акція. Він там був. І не тільки він. Попри усе. Мордобій біля бронєвічка  - символу революції  - прогавив, бо він почався десь через 5 хвилин після того, як він пішов.  Ну про цю подію терто-перетерто.
 
19 травня. День піонерської організації, коли всіх колись приймали в піонери біля статуї свіжопобіленого вапном того,  ім’я якого носила радянська лампочка розжарювання.  В той день  його у піонери  не прийняли, бо захворів на дивну хворобу, що називалась «свинкою». Майже всю ніч не спав, повторював клятву юного піонера. Вранці  прокинувся, а в нього пика, як у Арбузова,  і температура…  Він плакав.  Довелось прийому чекати до Праздніка Октября. За це чекання його одноголосно демократично обрали Прєдсєдатєлєм Совєта Отряда, як запропонував класний керівник. А ще Отряду, теж одноголосно, було прісвоєно звання імені Алєксандра Матросова. Після цього з циркулєм та лінійкою він декілька годин вирішував проблему поділення кола на п'ять рівних частин, щоб вписати туди червону зірку для  стінгазети Отряда…
 
Потім ще був День Києва, Андрієвський узвіз… І чекання... Чекання закінчення місяця травня…
--
 
Чому я пишу про це, наче сповідаючись на щось, кажу про суто приватне? Чи доречно це? Кому це цікаво?
 
На це є ще багато факторів, крім містичного для мене травня, які спонукали накалякати на ДД чи не найбільший мій текст з ризиком наразитися на епітети тіпа «шмарклі», «графомана поперло після бану». Та ще у третій особі. Так ми ж у дурдомі. І я вже не той, який був місяць тому.
 
Так сталось, що вже декілька років  активно займаюсь питаннями діагностики стану людини (звісно, якість своїх здобутків оцінюю дуже скромно, бо не маю спеціальної освіти). Проте, може це й добре. Бо маю свіжий погляд  на стале та «стабільне». Під час обґрунтування актуальності  «комплексу синергетичної фізіотерапії…» натрапив на деякі праці з клінічної психології.  Здалось логічним, як лікарю дурки з трирічним стажем, поглибитись  в одну з таких публікацій.
 
Спочатку – декілька цитат для Персоналу про Пацієнтів. Адже ж ми тут заради лікування Пацієнтів.  Проте, чи є у нас шанс їх вилікувати? Чи навпаки саме ми – безнадійні Пацієнти? І тільки здатні лише на те, щоб волати на різні голоси : Хто на пєрвой базе?!..  
 
Виявляється, що:
 
Глубокое исследование психики больного наиболее необходимо психиатру и невропатологу.
 
Тобто саме нам потрібно знати про стан пацієнта? А пацієнту це не потрібно, бо він вважає саме себе нормальним.
 
Оцінка психічного стану пацієнта неможливо без так званого анамнезу. Це науковоподібне слово означає:
 
…не только припоминание или воспоминание пациентом того, что было раньше, но и описание того, что есть в настоящее время. Анамнез весьма важен для изучения психики больного и вместе с тем, конечно, собирание анамнестических данных и их анализ врачом требует понимания психологии больного.

До чого це я? А просто так. Теж волаю: Хто на пєрвой базє?!
 
2.Наш світ – це величезна арфа, заповнена невидимими  струнами фазового простору. Рухаючи електрони, ми торкаємось цих струн і в неосяжному Всесвіті щоразу новими тонами звучить бурштинова музика вічної Природи.
 
Це сказав Професор. Наш, з Дурдому. І саме в травні. Про його коротеньку монографію «Електрон» ще всі почують.
Для мене чи не головне в неї, що - виявляється - Всесвіт на багато порядків більший, ніж досі вважалось, а розмір електрону, навпаки, менше, ніж досі вважалось.
 
Скажете – ну й що з того для нашого ДД?  А те, що Пацієнт і його друзі зменшились відносно Всесвіту десь в трильярди разів.
 
...Кожний з нас має вибрати, чи також зменшитись, або в тіж трильярди разів збільшитись відносно електрону?...