для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru
Для полноценной работы сайта включите в вашем браузере поддержку JavaScript. В противном случае многие функции сайта будут недоступны

Осінній водевіль


Осінній водевіль
Правительство ищет деньги для погашения долгов в социальной сфере.
УП

 

(Пізня осінь, дощ, пустинна вулиця посеред парку. По вулиці прогулюється Льоня К., якого зазвичай називають просто Данілич. Льоня К. підставляє лице під краплі холодного дощу і блаженно посміхається, заплющивши очі від задоволення.)
 
Льоня К. (радісно потираючи руки):
Дожив! Таки дожив!
В странє бардак.
Пока гєрої між собою сруться,
Бандіти тягнуть всьо собі в общак.
І все їм мало. Жруть, і не нажруться...
А сколько било пафосу... Майдан,
“Багато нас, усіх не подолати...
Вот снімєм Льоню і настане нам
Європа... Будуть пєнсії, зарплати,
Бандіти сядуть в тюрьми наконєц,
І з неба вдруг привалить купа щастя...”
А вже, гляді, і Льоня молодєц.
А вискочка, шо так мєчтал о власті,
Ховається десь в горах від людей.
Будує замкі, собіраєт улья...
Пацан к успєху шол... І шо тєпєрь?
А я вєдь точно знав, шо так і буде.
(мєчтатєльно) Я всєх їх породіл...
 
На дорогу вибігають 14 охранніков і з дикими криками “рукі за голову, бля!” грубо швиряють Льоню К. в калюжу, підперши його кийками. З неба спускається золотий вєртольот з алмазними іллюмінаторами і платіновимі гвинтами. Всередині виблискує цвєтомузика, танцуют дєвочкі, а мощні баси дешевого шансону заставляють прогнутися верхівки дерев навкруги. Раптом все замовкає. З вертольоту виходить Вітя Я. і, злякано вигукуючи “А-а-а”, присідає, відчувши на собі холодні краплі дощу.
 
Вітя Я.:
Бля, ето просто дождь...
(Встає і поважно поправляє галстук)
Как страшно жить, когда вокруг снуют одні уроди,
Коториє хотят мєня убіть і занять мойо мєсто... Ідіоти,
Козли, бандеровци і прочі шлєппєра.
Прігрєл, нє додавіл, бил слішком мягок.
Вот і полєзлі, словно сарана, со всєх щєлєй...
(Раптом Вітя помічає лєжащєго в калюжі Льоню К. і в сєрдцах дає йому копняка)
Радуйся, шо мало. Це ти їх породіл!
 
На дорогу вальяжно виходить старший син Віті Саша і презирливо коситься на лєжащєго в калюжі Льоню.
 
Саша Я.:
(з цікавістю) Хоть нє прібіл?
(Льоня тихо стогне. Саша розчаровано зітхає)
Карочє, я тут в комнатє убрал. Ти помніш, что за ето обєщал?
 
Вітя Я.:
Канєчно! Хочешь, сина, мілліон? Ілі отжать тєбє заводік у лоха?
 
(Саша замислюється)
 
Саша Я.:
Заводік лучше... Только чтоби в ньом було чего порєзать на мєталл.
Бо вже і так заводов дохрєна, я так устал, шо от напрягов етіх
Ужасно разболєлась голова...
 
Вітя Я.:
Так прієзжай ко мнє і отдохні.
Дєвчонок позовьом, растопім баньку.
 
Саша Я.:
Нєт, нє могу, дєла... Отєц, прості,
Но ждут мєня дома, заводи, банкі, что нє успєлі ми єщо отжать.
 
(з цими словами він вдячно потискає батькову руку і спішить геть. Вітя Я. захоплено дивиться йому вслід)
 
Вітя Я.:
Ну вєсь в мєня. Какой же молодєц! Нєт, всьо-такі хорошій я отєц...
 
(З вєртольота висовується злякана мармиза Гадіка К., одітого в костюм пєтуха)
 
Гадік К.:
Ну шо там, Вітя, можно вилєзать?
Фашістов нєт? Говном нікто нє бросіт?
 
Вітя Я.:
(зітхає) Как ти уже достал своїм говном...
 
Гадік К.:
Говном-то нічєго, а вдруг поносом?
А в ньом холєра, бодкіна, глісти.
Потом нє знаєш, от чєго лєчіться...
Здоровьєм раді вас ріскуєм ми,
А ви нє ценітє... Ні должності міністра,
Ні дєнєг тут особо нє відать...
 
Вітя Я.:
(роздратовано) Тєбя зачєм позвалі, развлєкать
Ілі гундєть, як стара прошмандовка,
Что вже давно утратіла свой кайф
І то єй трьот, то дурно пахнєт з рота...
Танцуй і пой, а єслі будєш нить -
Отправлю нахрен к лохам лохом жіть.
 
(Гадік лякається і починає танцювати, мугикаючи “Мурку” і намагаючись дати собі копняка. З вертольота поважно випливає Ганна Г. і презирливо дивиться на Гадіка)
 
Ганна Г.:
Ай маладєц! Харошій пьосік, на!
 
(Ганна дістає з модньої сумочки цукерку і, не розгортаючи, кидає її Гадіку прямо до рота. Той по-собачому складає лапки і улестливо намагається гавкати)
 
Ганна Г.:
Ну что, Вітюнь, устал? Опять дєла
І ні мінути отдиха прі етом...
Как всьо же тяжело вам, прєзідєнтам.
Но ти справляєшься... Какой ти маладєц!
Мой нєнаситний, мілий мой юнєц.
(Ганна Г. ніжно гладить Вітю по щоці. Вітя кайфує. Ганна Г. дістає з модньої сумочки чупа-чупс і починає похабно його облизувати)
 
Ганна Г.:
Бить может, ну їх, еті всє дєла?
Пошлі со мной, пусть подождьот страна.
 
(Ганна кидає чупа-чупс на дорогу, бере Вітю під руку і вони уєдіняютья в вєртольоті, що миттю взлітає в небо. Охоронці хапають Гадю і Льоню і зникають з ними у невідомому напрямку. На дорогу виходить тощий, бідно вдягнений мальчік. Помітивши чупа-чупс, він тремтячою рукою піднімає його і починає швидко смоктати, злякано озираючись по сторонам. Внєзапно із-за кущів виплигує Інна Б. і хіщно кидається на мальчика.)
 
Інна Б.:
Да что ж ето такоє, господа?
Однім заводи, значіт, пароходи,
А нам за нєрви і за вирванниє годи
Одні об’єдкі з барского стола?
 
(Інна Б. хвацько вихватує чупа-чупс у мальчика. Мальчик голосно реве. Інна Б. облизує чупа-чупс і тиче в мальчика пальцем).
 
Інна Б.:
Прієхалі... Уже рєбьонок плачет
І вся страна в слєзах от ніщети.
Вєдь даже государствєнную дачу
Ніяка сволочь нє смогла назначіть
Тєм, хто годамі прікривал тили.
 
(Інна Б. грубо обіймає мальчіка і плаче разом з ним)
 
Інна Б.:
Смотрі, страна, как женщіна ридаєт!..
А завтра ти заплачєш вмєстє с нєй.
Я всьо скажу! Пусть правду люді знают,
Что дєнєг больше нєт, і всьо бистрєй
Ми падаєм в пучіну діктатури,
А там і крізіс нє заставіт ждать.
Всьо потому, что много хапанулі сєбє,
Нє дав другім чєго-то взять...
 
(На дорогу вибігає зляканий Савік Ш. і грубо закриває Інні рота)
 
Савік Ш.:
Что раскрічалась, словно та фашістка?
Всє рейтінгі провалішь нам к чертям.
Подумала б о бєдном журналісте,
Что могут вигнать вміг єго к лохам
І будєт он стоять на бірже праці, забитий і нєнужний...
 
Інна Б.:
Ну і пусть! Кому нужни такіє пєрєдачі,
Где сплошь лішь мати, склокі, ругань, гнусь,
Зато за правду закривають рота?
 
Савік Ш.:
Народу, Інна! Ми нужні народу,
Что, уставая дньом, послє работи
Желаєт зрєліщ, а нє правди... Что ти
Собралась говоріть єму, зачєм?
Жіві і радуйся, что ти кому-то надо
Із тєх, кто нинчє управляєт всєм.
 
(Савік обережно бере Інну під руку і веде її якнайдалі. Мальчік ридає і біжить за ними. Посеред дороги раптом матєріалізується крізіс)
 
Крізіс:
Какой бил водевіль, какой сюжет.
Душа моя желает продолженія,
Но винуждєн замєтіть, к сожалєнію,
Что шоу ісчєрпало свой бюджет
І что в бюджетє дєнєг больше нєт.
 
(Крізіс ляскає в долоні. На дорогу вибігає група гопніків, котрі, страшно кривляючись, танцюють канкан і кидаються на випадкових перехожих. Дощ перетворюється на сильну зливу, і дорога зникає за щільною стіною води...)
© incaman [27.05.2013] | Переглядів: 9600

2 3 4 5
 Рейтинг: 46.5/54

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Facebook-login



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2021 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook