Після київських подій 18 травня (в подальшому 18/05) українські ЗМІ та соціальні мережі видали сотні публікацій на тему, тисячі репостів, сотні фотографій, десятки відеороликів, десятки тисяч коментарів. Передбачивши подібну реакцію автор цих рядків, витримавши паузу, викладе своє бачення подій, але, як авторові здається, з тієї точки зору, що, як не дивно, мало хто зміг адекватно проаналізувати, зрозуміти та спроектувати на майбутнє.  Отже, повна антологія подій.
 
Партія взаємного цуґцванґу
 
Шахи- одна з найбільш інтелектуальних ігор в історії людства. В шахах є поняття «цуґцванґу», положення, коли будь-який хід гравця веде до погіршення його позиції. За певних обставин на шахівниці можливо виникнення ситуації «взаємного цуґцванґу», коли одразу обидва суперники не мають корисних або нейтральних ходів, і пересування будь-якої фігури призведе до погіршення власної позиції або до поразки. На 18.05.2013 року обидві сторони української політичної «шахівниці»- і влада, і парламентська опозиція, зійшлися у глибокому «взаємному цуґцванґу». Але на відміну від шахів, де не можна призупинити гру, пропустити хід, ти самим віддавши супернику певну «жертву», для отримання ініціативи щоб скористатися нею в подальшому для перемоги, в реальній політиці це все доступно. Чи скористалися сторони конфлікту відмінністю реального життя від гри? Ні. До того ж обидві сторони на радість одна одній тільки поглибили таке положення. Трійця опозиційних сил рухалась по жорстко прокладеним рейкам «єдності» псевдо-революційної боротьби, розрахованої на виборця з дуже посереднім IQ, який нібито десь ізольований від навколишнього світу і задовольняється набором простих гасел запатентованих ще восени 2004 р. Навіть намірів вирватися, нехай не реальними справами, а хоча б заявами з воронки цуґцванґу, не було. В умовах щільної інформаційної блокади головними телеканалами, опозиція не могла розмістити там рекламні анонси події. Прихильники у соцмережах були поінформовані, але зважаючи на незначну кількість користувачів, що переймаються активними формами протестів, їх було явно не достатньо для по-справжньому масштабної акції. Не спасла ситуацію навіть демонстративна поява Яценюка в столичному метро з намаганням завербувати на мітинг декілька протестних душ. Пізно. А саме головне, навіщо. І це ми розглянемо в другій частині.
 
Щодо позиції «чорних». Як ви вже зрозуміли, використовуючи нашу сьогоднішню аналогію з шахами, автор віддає опозиції не тільки право першого ходу, а і відповідно «білий» колір. Отже, ПР підійшла до 18/05 на сильних позиціях, нехай в значній мірі нелегітимних, що тримаються на повній брехні, маніпуляціях і кийках так званих «правоохоронних» органів. Якщо опозиція грала для публіки з посереднім рівнем IQ, то гра ПР може вразити лише біомасу, що взагалі не розуміє значення цієї англомовної абревіатури. Відповідно до цього була вибрана лінія поведінки ПР- всеукраїнська провладна хвиля «Антифошызм головного мозга». Зупинятися на епізодах цього ідіотизму не будемо, вже всі все розуміють. Параноя колєснічєнків-бондарєнок-чєчєтових довела до істерики навіть ВААД (Асоціацію єврейських організацій і громад України), що часто скоса поглядувала на діяльність ВО «Свобода» і жорстко критикувала риторику деяких її членів, але тут була вимушена виступити з заявою, в якій звинувачувала владу і ПР у створенні «штучної «антифашистської кампанії». І опозиція, і влада докотилися до 18/05 за інерцією. «Білим» треба починати боротьбу, «чорні» за законами політичного жанру і гри, просто повинні вставляти їм палки в колеса і протидіяти. Зупинені потяги, відмінені автобусні маршрути і електрички, навіть факти насильницького зняття активістів з транспорту в намаганні перешкодити їм потрапити до Києва- це все було, і передбачити такий розвиток подій не міг лише дуже слабкий гравець, що не прораховує на шахівниці відповідь суперника хоча б на 2-3 ходи наперед. Тим більше, коли під рукою є досвід 2004-го. І якщо опозиціонери не зробили фактично нічого, щоб якось по-справжньому зацікавити своїх прихильників долучитися до «головного» мітингу акції, лише заінтригувавши анонсованим проголошенням майбутньої узгодженої кандидатури на посаду столичного мера, то влада, навпаки, з дурного розуму наламала таких дров, що буде вигрібати наслідки ще дуже довго. Але шаховий «етюд» нашої партії вже отримав свою закінчену композицію. І як покажуть майбутні події, «білі» (опозиціонери), самі не очікуючи цього отримають величезні дивіденди від здавалося б безнадійної гри.
 
Достойні нащадки царя Пірра
 
Вже майже 2 роки опозиційні сили отримують одну за одною «рішучі та нищівні перемоги», які тільки зміцнюють Режим Януковича. Скільки б народу, політтехнологів та експертів не дискутували про необхідність проведення акції «Вставай, Україно!», вона таки потрібна. Опозиційна меншість в парламенті не здатна на реальні результати спротиву Режиму. Це давно доведена аксіома і тому абсолютно необхідною формою спілкування з народом і протестним електоратом є подібні акції. Більше того, оголошений план проведення та розклад акцій по регіонам та датам з прив’язкою «головної» в м.Києві до Дня Європи, не залишав лідерам опозиції жодного шляху для відступу і скасування акції. Не будемо в 1001 раз витрачати час на аналіз помилок опозиції в організаційній підготовці та, будемо відверті, доволі посередній рівень масовості на регіональних обласних мітингах. На цьому фоні якраз 18/05 дещо виділялася, це була наймасовіша акція з часів Майдану-2004 і зібрала за різними оцінками від 25 до 50 тисяч прихильників. Але враховуючи певну, хоч і невелику частину з них, представлену «арбайтерами», і значний «нестоличний» десант з областей, то для Києва, як основної опори опозиції, це було жахливо мало. По «формі» абсолютно нічого нового не було і не могло бути, бо це була чергова акція «полум’яних промов». Тому тепер переходимо до головного, до змісту.
 
Вже перший уважний погляд на депутатську групу, яка була представлена на сцені Софійської площі в якості авангарду опозиції, не залишала автору жодних сумнівів у тому, що «вечер перестанет быть томным». «Свобода» була представлена Тягнибоком, Фаріон, Іллєнком, Кайдою. Поряд УДАРівці Кличко, Гінка, Продан, Наливайченко, Геращенко і Гурвіц, що ще за два дні до того самовіддано громив всіх «свободівців» і чи не половину українців в ефірі одного телеканалу за антисемітизм. Найбільше представництво було у «Батьківщини»- Яценюк, Турчинов, недалеко стояв жорстко і постійно критикуючий їх Доній, Луценко Ірина, Кужель, Слюз, «великий визволитель ТВі» Княжицький, Гриневич, Аваков, Оробець, Москаль, Денісова, Донець, Бригинець та інші. Прогнози щодо «вечора» збулися. Хоча перед цим варто зазначити, що досить несподівано на екранах показали кліп, змонтований в для Ютуба на нову пісню Вакарчука. Текст аж занадто «підходив» до головної героїні відеоряду. Невже Слава написав її на замовлення?
 
Після першого витриманого і доволі рівного виступу І. Луценко запам’яталася влучна фраза про те, що «ми, опозиційні політики, зараз стоїмо тут на ваших плечах (прихильників)». Приємно починати споглядання виступів з такої слушної думки. Неприємно, що такі слушні думки швидко забуваються самими ж ораторами. Другим виступав юний депутат від УДАРу Ярослав Гінка. Забігаючи наперед, автор вимушено визнає, що акція 18/05 стала жахливим провалом для всіх трьох представників цієї партії. Гіршого виступу від парламентаря не варто і шукати. Бігаючі, перелякані очі, слабкий причинно-наслідковий зв’язок спітчу, виступ з розряду «ні про що». На фоні цього виступ наступного оратора УДАРівки Оксани Продан виглядав дещо краще, але, нажаль, так само безпредметним і непідготовленим. Обмовка про те, що «Янукович знищив економіку, свободу слова», ще щось там і «корупцію» (частина цитати), дуже добре характеризувала слабкий рівень спікера. Коли черга проголошувати промови дійшла до «свободівців» стало набагато цікавіше. Андрій Іллєнко, як завжди (!), був найкращим. Чітко, голосно, зрозуміло, розумно, послідовно. Після таких виступів відразу хочеться довірити йому чимось там «покерувать» і перевірити не на словах, а в ділі його здібності. Ірина Фаріон- це просто окраса таких акцій. Ще декілька місяців тому автором навіть не допускалася подібна думка, але на фоні суцільної банальності, театральності і повної передбачуваності, яку зазвичай демонструють «лідери», вона справді виглядала свіжим струменем. Ловиш кожне слово, тому що ніколи не здогадаєшся яким буде наступне. Фаріон залишилася вірною собі і трішки «пройшлася» по «москалям, полякам, угорцям» і ще там комусь (але «жиди» не входили більше до списку ворогів), вклинила в промову «Христос воскрес» і пару цитат від Франка і Шевченка. Якби Ганя Герман була присутньою, то здохла б від заздрощів. «Свободівська ідеологіня» такі жжот! Виступ Тягнибока вдало підкреслив повну перевагу «свободівських» ораторів на публічних мітингах над іншими опозиційними. До того ж, їх підтримувала юрба однопартійців найбільш організовано. Оплески цілком заслужені. Такий шалений успіх жодним чином не вплинув на реакцію Гурвіца, який простояв на сцені мовчки і занадто сумним, як перед розстрілом. Кличко аплодував тільки УДАРівцям. Потім підійшла його черга.
 
Короткі, нескладнопідрядні речення, наростаючий в висоту «мітинговий» тон промови тільки підкреслював її банальний зміст. Набір простеньких аксіом, що можуть дискутуватися лише учнями середньої школи. В єдиний безумовний «плюс» Віталію треба поставити ініційовану «хвилину мовчання» в пам’ять про жертв депортації кримсько-татарського народу. Якщо відверто, то промови всіх трьох УДАРівців скоріше нагадували такий собі «революційний «спам», ніж думки справжніх, виважених політичних діячів.
 
Щодо наступного виступу Турчинова, який і оголосив про єдиний (!) результат акції- підписання «Декларації єдності трьох опозиційних сил на наступних президентських виборах». Безумовно, мітингова, «войовнича» риторика відрізняється від спокійної розмови чи лекторського стилю. Але за влучним виразом журналісту видання «Обком» Євгена Кузьменка «Олександра Валентиновича перед мітингами давно пора відсилати на сеанс екзорцизму- цілком цинічна людина верещить, говорить нісенітниці і нібито не відчуває, що фальшивить по всіх нотах». Автор погоджується з діагнозом.
 
Невеликий промінь надії ще теплився, коли до мікрофону підійшов Яценюк. Незважаючи на те, що «злобні тролі антифошызму» зображають його безневинним кроликом, Арсеній Петрович не такий вже і ботанік. Особливо на словах. До того ж він беззаперечно виграє̍ у дуже багатьох в інтелектуальному наповненні промов. Але це був не «той» день. Коли немає Цілі, значення і зміст слоганів вже не працюють. Логічним висновком абсолютної безкорисності зібрання і став проголошений Яценюком «план» майбутніх акцій- зустріч 24 серпня на День незалежності і роковина Майдану в листопаді. Навіть заява про те, що «Вставай, Україно!» продовжить своє турне по решті обласних центрів і обов’язково відвідає Донецьк, вже не сприймалася цікавою. Вибачте, друзі, але регулярні скандування «Банду- геть!» і «Юлі- волю!» в вустах таких «революціонерів» виглядає з кожним разом все більше і більше нещирим і карикатурним. Оголошений «план» скоріше нагадував не підготовку до поваленню Режиму через проведення чергових (київського мера) і позачергових (президентських/парламентських) виборів, а розклад гастрольного турне театральної трупи.
 
Щодо загальних вражень. І тут ми переходимо не тільки до простої негативної оцінки самого мітингу, якою переповнені інтернети та «аналітичні» статті «икспердів Полєсових», а до нюансів риторики, психології і конспірології. На фоні подальших подій 18/05, що затьмарили собою сам мітинг, про це майже ніхто і не згадав. По-перше, навіть риторика, не тільки дії «лідерів» не є революційними за сутністю. Революціонер завжди на 200% впевнений в своїх діях, правоті і досягненні мети, себто отриманні ПЕ-РЕ-МО-ГИ. Жодних «якщо» і «якби». Вся риторика всіх депутатів була фантастично переобтяжена «умовним способом» (дітям Совдепії набагато зрозумілішим буде російською- «сослагательным наклонением»). «Якщо Янукович протисне референдум, то ми…» і звучать словесні погрози Режиму. «Якщо банда організує президентські вибори в один тур, то ми знову…» і ще грізніші слова сипляться на голови рецидивістів у владі. І тому подібне. Фраза проголошеної і демонстративно підписаної спільної Декларації про єдність на «чергових, а можливо(!), і позачергових президентських виборах» була квінтесенцією слабодухості і фактичного небажання вести реальну, не імітаційну боротьбу з Режимом вже зараз, задовго до чергових виборів-2015. Тим разючіше виглядали ці слова на противагу голосним заявам про «ще одну, чергову перемогу 18/05». Не рятували навіть скандування на честь «лідерів» «Клич-ко, Клич-ко!» і «Тягни-бок, Тягни-бок!». Яценюк, здавалося б, сприймав відсутність скандування про нього спокійно і достойно.
 
Видатний полководець, цар Пірр, що став автором афоризму, який пройшов випробування століттями, після закінчення мітингу 18/05 аплодував би своїм достойним нащадкам в особі всією депутатської юрби на сцені Софійської площі. Воістину, «ще одна така перемога і я залишуся без війська». Крім того, примара впливу Режиму на ведення «імітаційної революційної боротьби» опозиційними лідерами вже вкотре подала ознаки матеріальності.
 
Рятівний ексцес виконавця
 
Більшість людей та навіть опозиціонерів дарма вважають керівників ПР, Адміністрації Януковича і їх політтехнологів людьми тупими і обмеженими. Це не так. Вся метушня навколо «морквяного» БРДМа, навколо повністю проплаченого та на 100% завезеного з регіонів маргінального «антифошыстського» збіговиська на Європейській площі, злочинна бездіяльність та навіть надана гопнікам-«спортсменам» допомога міліції- це все чітко сплановані та продумані акції, кожна з яких майже досягнула своєї мети. Яку б огиду не викликав «морквяний» троллінг Яценюка у виконанні клоунів пєтрових-дурнєвих, він працює. Нехай на проценти, на долі процентів, але він невпинно знецінює і без того не самі високі лідерські якості Яценюка. Чергове втягування міліції у відверто злочинні дії, фактичне сприяння бандитським найманцям-«спортсменам» у провокації бійок і їх охорону, теж досягає своє мети- пов’язування круговою порукою спільних злочинів керівництва МВС з верхівкою ПР. Розтиражовані десятками новинних репортажів «багатотисячні» «антифошыстські» мітинги в серці України крапля за краплею підточують протестний дух спротиву недостатньо поінформованого і «пассіонарного» населення, а, повірте, в провінції його не менше двох третин. Телевізійний «хвіст» повільно, але махає «собакою» громадської думки лохторату не знайомого з абревіатурою IQ. Ви не вірите в його існування? Відвідайте Севастополь.
 
Не визнання сили та креативності технологів Банкової, не визнання наявного, нехай і невеликого, ступеню впливу проплачених телевізійних політичних оглядачів- піховшеків,чалєнків, погребінських є великою помилкою опозиції, що фактично прирівнюється до ігнорування. Невизнання сили противника- одна з головних причин поразок. Єдине, в чому ПР на щастя завжди програє̍ - величезна прірва між задумом і реалізацією. Більшість креативних ідей, спрямованих на дискредитацію та розвал опозиційної єдності, які створюються на Банковій, руйнуються об тупість та ідіотизм виконавців. Така вже доля Партії рецидивістів. Численні «вадіки тітушки» сидять не тільки серед безпосередніх вербувальників біомаси для проплачених мітингів, не тільки в обласних штабах ПР, не тільки в мерських столичних кабінетах, вони сидять навіть в міністерських кріслах. Ексцесом виконавця ПР страждає повсюдно. Але 18/05 він проявився в своєму піковому значенні. Опозиція отримала неочікуваний мега-подарунок. Слався Вадік «Румин» Тітушко! Пробачте, Олю Сніцарчук, за цинізм, але саме декілька ударів цього гуманоїда в Ваше обличчя 18/05 врятувало «лідерів» опозиції від ганебної поразки. Якби Тітушка не існувало, його слід би було придумати, тому що 18/05 без нього Яценюк, Тягнибок і Кличко мали б всі шанси остаточно залишитися «переможцями» без перемог і сло̍ва «майже» в попередньому абзаці вже точно не було б.
 
Зараз ви, шановні читачі, будете закидати автору, який намагається виглядати розумним «заднім числом». Але людям, які за 10 років пройшли через численні масові протестні заходи, було абсолютно зрозуміло, що акція 18/05 обов’язково закінчиться силовими сутичками. Було зрозуміло, що розгін наметового містечка «Спільної справи» відбудеться виключно силами «Беркуту», тому що це по факту (не виконанню) було легально, а ось «силовий урок» влада хотіла дати саме активістам «Свободи», як найбільш організованої опозиційної сили. Кого ж «мочити» для новинної стрічки «Інтеру» як не «фошыствующих свободовских молодчиков»? Якби на шляху «тітушків» і бєспрєдєдьщиків- «беркутівців» не з’явилася одна єдина журналістка Сніцарчук, а були б побиті десятки пересічних громадян, ніякого подальшого розголосу та навіть такого відверто брутального реагування, яке продемонстрував так званий «міністр» Захарченко, не було б.
 
Екцес виконавців-ідіотів з ПР і МВС врятував залишки авторитету опозиційних «лідерів», які отримали неочікувану можливість для ПіАру.
Чи був організатором цих провокацій особисто Андрій Клюєв, Секретар РНБО, авторові не відомо. Але те, що точно такими самими напівбандитськими угрупуваннями, які звозилися ПР восени 2004 року до Києва для точно таких самих бійок і провокацій, керував його брат Сергій- давно доведений факт.
 
Свої чергові кроки до поглиблення «взаємного цуґцванґу» сторони зробили однаково рішуче і бездумно - і опозиція, що зібрала абсолютно безплідний мітинг, і влада, що несподівано підіграла опозиції своєю тупістю.
 
Ейфорія некерованого хаосу
 
Щоб не роздувати розмірів і без того вкрай великого об’єму статті і наводити численні приклади, автор лише висловить свою особисту переконаність, що вся внутрішньо-політична ситуація в країні моделюється ПР з позиції організації «керованого хаосу». Законодавчі зміни, що фактично започаткували геноцид українського народу, повна руйнація силових структур, які перейшли на «ручне» управління і служіння «телефонному дзвінку», а не Закону, абсолютне знецінення правосуддя на численних прикладах найгрубіших порушень прав громадян, політичних в’язнів, перетворення на фарс діяльності вищого законодавчого органу влади ВРУ і одебілювальна пропаганда головних ЗМІ- все це ланки одного ланцюга. Ви вважаєте, що Януковичу потрібна «жорстка вертикаль влади» на зразок російської? Так, але незважаючи на реальну міць Режиму, навіть зараз він ще не може цього досягнути. Тому Януковичу життєво необхідно витиснути все зі створюваного хаосу мутної води. Новинними стрічками, сторінками соцмереж одна за одною вже другий рік поспіль йдуть тематичні «хвилі», що є тільки прикриттям реальної, а не словесної політики. Ви сумніваєтесь? Відкрийте будь-який рейтинг «Форбса» і подивіться- якими темпами ростуть статки «Сім’ї», верхівки ПР і наближених до них олігархів в той час, коли вся країна в черговий раз занурюється в підготовлену інформаційну «хвилю» хаосу. Братва, що звикла «рєшать вапроси», зацікавлена тільки в повному руйнуванню всіх державних інституцій, тому що тільки за таких умов вони можуть досягнути своїх цілей- збагачення будь-яким шляхом.
 
Щодо мітингу 18/05, то в продовження рятівного для опозиції Ексцесу виконавця, влада захлинулася своєю ж ейфорією від створюваного «керованого хаосу». Реакція журналістської спільноти, міжнародних організацій, представників США і ЄС на злочинну бездіяльність міліції, на штучне культивування «фошыстской угрозы» виявилася набагато більш жорсткою, ніж вони очікували. Навіть маразматик Азаров вимушений був «увімкнути задній хід» перед акредитованими журналістами Кабміну. Керівництво ПР ще само до кінця не зрозуміло, що публічно випустивши зі скриньки Пандори вуличних бандюків-тітушків, воно вже скоро наразиться на новий, шалений вито̍к злочинності, в тому числі і направленому проти них. А в умовах вже непрацюючих правоохоронних органів, ця хвиля може стати «дев’ятим валом» вже некерованого хаосу, що стане ще одним цвяхом в труну Режима.
 
І саме головне. Те, про що так ніхто майже і не сказав- про плюси і перспективи.
 
Корисне необхідно виділяти навіть здавалося б з абсолютно провальних акцій. Негативний результат- теж результат. Так вважає кожний вчений, навіть з лайна виділяючи потрібні аналізи. Тим не менше, почнемо з негативу.
 
Нехай вибачає автора Ольга Сніцарчук, але єдиною, насправді постраждалою людиною 18/05 стала не вона, а Оксана Чорна. У Олі з часом емоції остигнуть, а от втрата дитини активісткою «Спільної справи», що приїхала на мирний, санкціонований владою мітинг з охороною декількома тисячами міліціонерів (!), на 5-му місяці вагітності не забудеться вже ніколи. Парадокс реальності полягає в тому, що завдяки навіть «частковій» професійній солідарності журналістів, вони змогли натиснути на владу в особі керівництва МВС, ВРУ та Кабміну потужніше, ніж це робили опозиційні «лідери». Але справжня реакція здорового морального суспільства повинна була виглядати принципово інакше. У автора чомусь є повна впевненість, що в будь-якій європейській країні саме факт страшної особистої трагедії молодої одеситки, що ризикнула вийти на публічний демократичний захід в центрі столиці (!), отриманої від морально-психологічної травми, саме це вигнало б на вулиці десятки тисяч протестувальників з вимогами найжорсткішого покарання керівників МВС! Наступним потужним кроком стало б звернення до правоохоронних органів з заявою про злочин постраждалою вчителькою Ніною Москаленко, яка впізнала у «спортсменах»-тітушківцях людей, що руйнували її будинок. На фоні цих подій факт побиття/не побиття журналістки виглядав би вже другорядним і не настільки страшним.
 
Щодо плюсів. Як і в будь-якому провалі, вони були.
 
1. Друга фраза, що запам’ятался та сподобалася автору на мітингу, прозвучала з вуст Тягнибока: «Вимагай неможливого і отримаєш максимум!». Не тільки Дія, Світ починався зі Слова. А якраз таке Слово необхідно брати на озброєння. Тільки реальна боротьба за, здавалося б сьогодні, «неможливе», здатна зрушити прогнилий Режим. Від слів до справи!
2. Незважаючи на існуючу «часткову» професійну солідарність журналістів, ряди її однозначно виросли. Владі все складніше і складніше буде в наступному проводити свої провокації і злочини. Досвід 18/05 посприяє тому, що кожний крок, кожен міліметр простору майбутніх акцій буде фіксуватися сотнями відео і фотокамер. Тепер «захарченки» вже не сховаються за сонцезахисними окулярами на даху готелю. Саме журналісти показали зразковий приклад того, як треба оперативно знаходити найманців-«румунів».
3. Громадяни країни змінять своє негативне ставлення до проституції і повій. Адже в порівнянні з ними поведінка працівників міліції всіх рівнів, включно з «міністром»,  яка була продемонстрована 18/05 і протягом наступних днів набагато гірша, цинічніша і виглядає як злочин набагато більш суспільно небезпечний.
4. Єдиним слоганом, що залишив за собою право на існування після провального мітингу опозиції, має право залишитися тільки створений Громадським рухом «Спільна справа»- «Революції-так! Імітації-ні!». Ігнорування «лідерами» опозиції виступу «Спільної справи» лише швидше очистить електоральне поле від «імітаторів» з ВРУ, які «воюють з Режимом» за гастрольним графіком.
5. На фоні цілковитої безхребетності опозиції, епізод з безпорядками 18/05 дав хоч якийсь привід європейським політикам в чергове предметно, а не «взагалі» покритикувати владу. ПР реально боїться міжнародних санкцій. Показова «порка» справи «вадіка-румуна» буде лакмусовим папірцем на шляху до асоціації з ЄС.
6. Активісти з регіонів зекономлять значні кошти, якщо перестануть зараз відвідувати подібні «акції». До тих пір, поки не виростуть «лідери», не змінять пусту балаканину і посилання «всує» на Юлію Тимошенко, поки не перейдуть до практики «реальних маленьких перемог», а не бурхливої імітації.
7. На відміну від шахів суперники української політичної «шахівниці» мають абсолютно різні шанси на вихід з цуґцванґу. Влада занурюється в політичне, економічне і інформаційне провалля набагато швидше навіть такої беззубої опозиції. Влада вже втратила довіру громадян. Певна частка тих, хто її ще підтримує, просто не побачила достойної альтернативи. Опозиція ж, навпаки, незважаючи на численні провали, ще далеко не вийшла на пік своєї популярності і просто ще не здобула критичної маси довіри громадян. Без поразок не буває перемог. Зробивши вірні висновки з 18/05, їх можна досягнути. Поразки повинні розчистити шлях від балакунів та імітаторів для реальних лідерів майбутнього.
8. Зерна майбутньої перемоги в будь-якому випадку посіяні і обов’язково проростуть. Акція «Україна без Кучми» дала результат через 3 роки. Руйнування Режиму Януковича відбудеться швидше. Країна просто не витримає так довго.
 
Післясмак 18/05 нагадав автору один анекдот. Середньовічний феодал, об’їжджаючи свої володіння, побачив в одному селищі численні мішені, в самісіньке «яблучко» яких завжди точно потрапляла чиясь стріла. Мішені були розміщені де завгодно- на деревах, на парканах, на дахах, на лопатях вітряного млину. Так влучно попадав в них маленький хлопчик. Феодал запитав: «Як тобі вдається так влучно стріляти?» Хлопчик відповів, голосно відкусивши яблуко: «А я спочатку стріляю, а вже потім домальовую мішень!». Приблизно так само зараз і виглядає недолуга поведінка «лідерів» опозиції. З тією лиш різницею, що 18/05 київська акція «Вставай, Україно!», що фактично була черговим «холостим пострілом», завдяки випадку і діям влади несподівано «потрапила в ціль».
 
(с) ЦЗ