Люди, як і собаки, бувають всякі. Якось я йшов по вулиці біля базару і в напрямку базару. Разом з потоком таких же людей, які йшли разом зі мною в той же бік. Було ще дость рано. А назустріч мені з базару, який знаходився вже метрів за сто, потихеньку бігла середніх розмірів собака. І несла ця собака в зубах таке, величеньке кільце гарної свіжої рум"яної ковбаси.
Вона, на мою думку, мабуть, ту ковбасу вкрала. Бо хто ж просто так міг подарувати простій українській собаці ціле кільце смачної, пахучої і такої свіжої, товстої ковбаси. Але собака можливо й не розуміла, що вкрала і що так робити негарно. Її очевидно збив з толку запах цієї, такої прекрасної смачної ковбаски. І сам навіть вигляд її. А ще й собача уява, що сьогодні вона нарешті наситить свій шлунок, який подібної чудесної хвилини чекає інколи роками.
Люди йшли, дивилися на собаку, яка вже неквапливо бігла через дорогу, показували на неї пальцями і сміялися, щось голосно обговорюючи. Але якась жіна, що йшла назустріч собаці, зупинилася напроти неї і голосно сказала: - А це чого! Собака теж зупинилася і здивовано подивилася на жінку. Жінка присіла і забрала в собаки ковбасу. Собака теж сіла, дивлячись, що буде далі з її смачною ковбаскою. Жінка відламала десь дві третини ковбаси і третину віддала собаці. А іншу частину поклала собі в сумку. На тому вони з собакою і розійшлися, кожна у своєму напрямку.
Мабуть, люди теж інколи бувають голодними. І тоді собаки вчиняють етично. Сподіваючись на майбутню порозумілу взаємність. Якої так не вистачає у нашому житті.
