Перед нами – чемний, гарно вихований хлопчик. Не п’є, не палить, дає інтерв’ю. В одній руці – еспандер, в другій – „Пригоди капітана Врунгеля”. Зовуть його – Вадим, а клікуха – „Румин”.
- Вадік, як жизнь?
- І вам доброго здоров’ячка! – сором’язливо посміхається хлопчина у відповідь і закриває книжку. – Чим можу вам допомогти? Бо допомога ближньому – то є моя потайонна страсть і перша соціонічна функція. А я проти цього ну ніяк не можу втриматися. Мене ото пивом не корми – дай комусь допомогти! А ще – защищать! Я ото як побачу де заваруха, так я відразу туди, як зайчик – скок-скок, приг-приг! І я вже тут: а кого тут захистять? А хто тут на бабу руку підняв? Га? Не чую атвєта! Малчать, сукі! Отак от. А ви кажете...
- Та я мовчу...
- Ну і правильно. А то б давно в же в табло заробив. Я оце не люблю, коли ото так. А бабу? Бить?? Ногами??? Та ти шо... Останнє діло. Я б навіть сказав – послєднєє дєло! – отак би я сказав. Ще й матом би добавив. А оту бабу з фотиком я захищав. Як міг. Вона ото спотикалася, спотикалася, поки не доспотикалася. І ми ото – група зайчиків для детермінової помощі падаючім журналістам – відразу туда! Відразу під контроль! Чотко! Ррррраз – і прикрили своїми адідасівськими тілами від тотального затоптанія. А кругом – крик, мат!.. Ужас! Товаришу отака – розводить руками – камінюка в грудіну. А йому пофіг! Він такі на бошку приймав, і ні фіга. Чисто, як пінг-понг. Отакі зайчики у нас відморожені. А кругом - одні нєпоняткі... А я собі думаю: ото за двісті гривень бошку під каміння? Я ж спортсмен, з прілічної сімї, воспітаніє, лобзик по фанері і школа до упору! Вся жизнь отак! А дитячий садок? А шрами від горшка поперек жопи на всю жизнь? Показати?
- Не треба...
- Ну, як хочеш. Вобщем, спасли ми її.
- Кого?
- Та бабу оту, шо фоткала на мобілу. Таки відбили від врага! Ногами відбивали, бо кругом же - враг! І він – всюди! А тісно ж було, всі хочуть відбить врагу шо-небуть; почки там, чи шо... То може й зачепили слєгонца її в табло... піди там розберись! Бо тут же у спортсмена як устроєно: очі – вони вверху, мозг – вобще на затилкє, а ноги – всі внизу! А ногами ти ні фіга не бачиш, а тільки чувствувуєш. О! Шось м’яке, напевне – чиєсь табло... І оце жизню так рискуєш, а потом тобі кажуть – бандіт!.. Та який же я бандіт?! Я ж чисто спортсмен – клейма ставити нема де! Бабушку яку через путя переволокти – це все ми, спортсмени! Ми за добро і без фашизма!
Чисто за ідєю!
І за двісті гривень...