Країна сито відригнула, покопирсалася в зубах і зібралася далі жити. Працювати не зібрався ніхто, бо життя штука коротка, невдячна і занадто складна, щоб тратити його на роботу. Треба заробляти гроші. А, як відомо, «заробляти гроші» і «працювати», в Україні це поняття діаметрально різні. Ти можеш бути класним спеціалістом – лікарем, педагогом, слюсарем, будівельником, але заробити гроші зі свого фаху ти зможеш тільки що за кордоном своєї турботливої держави. На разі твоя турботлива держава потребує тільки менеджерів з продажу і юристів, щоб продане потім ще раз не перепродали. Ми стали нацією менеджерів з продажу. Спочатку ми продаємо свої голоси на виборах, потім – продаємо посади в парламентських комітетах, потім – посади в міністерствах, потім продаємо Батьківщину, але біда в тому, що продаж Батьківщини йде так інтенсивно, що ціна на неї, єдину, падає дуже стрімко. Це колись Вітчизна коштувала крові, поту, таланту, впертості, життя. Зараз за неї готові брати рейтинг, газ, гроші і черговий термін у якомусь кріслі. І взагалі, поки в Україні існують грошові знаки – все недоступне словам і непідвладне здоровому глузду можна висловити ними. Як то кажуть, Шевченко добре, але Сковорода ще краще!
 

 
Отже, Юлія Володимирівна Тимошенко (за сумісництвом – прем’єр-міністр), вирішила бути схожою на Лесю Українку, зображену на двохсотці, себто у тій іпостасі, яка подобається всім. Над обіцянкою повернення вкладів не сміявся хіба що лінивий. Воно і справді - гроші украла одна держава, а повертати має інша. Навіть, якщо заплющити очі на те, що сучасна Україна є правонаступником УРСР, а Ощадний банк належав Союзу РСР, то чи не логічніше претензії з приводу вкрадених грошей спрямувати до правонаступників СРСР? Але політика – мистецтво можливого, тому, враховуючи той факт, що вожді міняються, а Кремль вічний, розраховувати на якісь компенсації колишнім громадянам СРСР з боку його правонаступника є романом з розряду антинаукової фантастики. Можна було б компенсувати втрачені гроші за рахунок виручених від приватизації активів, створених руками тих самих радянських громадян. Але ми занадто добре знаємо як приватизовані всі наші промислові гіганти і все більш-менш цінне у цій країні, тому компенсовувати будемо за рахунок коштів держбюджету, тобто з наших же грошей. Але хай уже! Один раз прочитавши бюджет країни починаєш розуміти, що Україна казково багата! Суми, які закладаються на фінансування різноманітних потреб слуг народу вражають своєю багатонульовою досконалістю настільки, що мимоволі починаєш заздрити господарю таких слуг, тобто тому ж народу. Тому, коли якусь частину цих благ «слуги» вирішили  дати «господарям», то треба не «щолкати», а бігти і брати – сім’я ж-бо  велика… Саме так і вирішив народ і рвонув до Ощадбанку. І ніякі вмовляння і запевнення, що зареєструватись можна буде і потім, що нікого не обділять уже ні на кого не діють. «Дєньгі дают!», а за старою савєцкою звичкою, коли щось дають – треба зайняти чергу. Воно і правда – гроші радянські, то і видавати, і брати їх треба з чисто радянською організацією процесу, але з західним підходом до піару…  Але почин вийшов гарний! З усіх сторін гарний. Народ одержить по тисячі гривень, прихильники прем’єрки скажуть, що Юля молодець – пообіцяла і зробила (ну, хоча б почала), прихильники опАзіціі швиденько викопають десь факт смерті пенсіонера у черзі до Ощадкаси (стопудово має бути!) і волатимуть на весь світ, що: «..Юля своїм популізмом убіла такіх людей!», а Президент зробить маневр по типу – «якщо пиятику не зупинити, то її треба очолити!». Все вже було в цій країні і, нажаль, все ще й буде…
 

 
У ситуації з поверненням вкладів я все-таки хочу зрозуміти: чому я, платник податків держави Україна, маю платити за борги банку, який належав державі СРСР? Адже правонаступником СРСР є Росія – багата країна, платоспроможність якої не викликає сумнівів, ну, хоча б у тих же росіян. Чому за моє жито, мене ж знов і бито? Доля така?  
  
Повернімось від низького і меркантильного до високого і духовного. Основне завоювання Помаранчевої революції – свобода слова, схоже, обридла вже усім. Яка вартість тієї свободи, якщо з усіх телеекранів та шпальт криком волають обдурені, знеславлені, обкрадені і вбиті, а брехуни, наклепники, злодії і вбивці у той же час тут же роз’яснюють мотиви своєї поведінки, які зводяться до одного – ми ж не винні, що хочемо їсти (пити)? Кажуть (я навіть боюсь відкривати наш Кримінальний кодекс), що на підставі публікації у пресі, Генеральна прокуратура може відкрити кримінальну справу, або, бодай перевірити фактаж.  Але то, певно, брешуть, бо якби хоч хтось з наділених владою  почитав книжку про «Донецьку мафію», статтю в газеті про катування у міліції, подивився сюжет в новинах про хабарництво та бездіяльність прокуратури то він, просто змушений був би хоч щось зробити… Ой! Я не правий! Робили! Підписували меморандуми, універсали! Було було! Точно! І генпрокурорів ставили чесних – Піскуна по два (чи три рази?), потім Медведька. А шо? Хороший генпрокурор! Хай і далі рулить собі! Кроки назустріч людям він робити не заважає? Та ніби ні. От і добре. Хай сидить! Ой, Боже борони! Хай займає посаду. Сидить хай Лазаренко – він за всіх «тєрпіла» і то з дуру. Хто ж в Америку тікає? В Москву треба! В Ізраїль! В Америці – поліцейська держава, нема там свободи!…
 

 
Цього тижня було багато розмов про те, як наші доблесні міліціонери впіймали російського націонал-більшовика.  Мені фіолетово, що саме зроблять з цим "перспективним" хлопцем – видадуть його турботливій Батьківщині чи нададуть політичний притулок. Мені тільки не фіолетово, чому  полковник міліції з Самари може дозволяти собі наказувати нашим міліціонерам, що як і коли їм робити. Може, у світлі цієї новини має сенс просити російських полковників командувати нашими міліціонерами? Може ліпше платити податки в Росію? Воно якось ефективніше виходить. Я так думаю, що ми могли б попросити російські спецслужби, щоб вони дали команду нашим СБУ та генпрокуратурі знайти, наприклад, Каліновського – який вбив своїм сирітським БМВ двох людей і утік від слідства, правда, штрафи у розмірі по 17,00 грн. за голову чемно заплатив. Думаю, наші на команду з Москви реагували б однозначно позитивно – «бусдєлано!» І зробили б! От що значить давня дружба і генетична пам’ять помножена на чиновничу «чуйку»! Гори можна звернути.
 
Ну що ж. Рік почався непогано. І гроші на коляду народу дають і цирки протягом року стопудово забезпечать. І, головне, що завжди зможуть сказати – от, народ, ми виконуємо свої обіцянки! Ми зробили: і список на сто позицій. Ми не зробили: і список хто заважав – від Ю до Я. А як тут знати чи тебе дурять чи ні? Як на мене – просто. Треба мати свій власний індикатор стану справ в державі. Для мене таким індикатором є: ДАІ, митниця, лікарня і школа. Якщо інспектор ДАІ, митник, лікар або вчитель відмовиться від хабаря – значить у цій країні все гаразд. Це – основа, все інше – похідне.
 
Веселих свят! Ще трохи потерпимо, а там і 8-е марта...