9-те травня, День Перемоги….
Неоднозначно сприймаєме: свято і «свято». З того дня (насправді 8, а не 9-го травня 1945) – капітуляції Німеччини, а не закінчення 2-ї Світової війни!, минуло 68 років. Тим, кому повинно бути хоча б 18 років на 22 червня 1941 року, зараз повинно б бути вже 86…. Одиниці справжніх фронтовиків дожило до сьогоднішнього дня. Дожило у злиднях, у тумані фальшивої, лубочної псевдоповаги до ветеранів, в омані густого варева з відразливої брехні про ту війну.
Віддамо їм шану.
Віддамо шану і тим, хто, завжди голодний і холодний, з 14-ти років вже стояв за станками або сіяв хліб. Віддамо шану тим, хто стояв за операційними столами польових шпиталів, тим, хто в шарагах створював кращі зразки зброї. Віддамо шану тим, хто пройшовши крізь пекло війни, потім гнив і загинув у комуністичних концаборах, тим, хто через багато довгих і болісних років проніс болюче тавро «проживаючого на окупованій території». Віддамо шану матерям, що ціною власного здоров’я підняли на ноги своїх дітей – наших батьків. Віддамо шану всім, хто переніс страждання і страхи війни, залишившись порядними людьми. Віддамо шану тим, хто розкриває ганебні таємниці війни, славить справжніх героїв і розставляє все на свої місця.
Останній бій останній нескорений бандерівець дав у 1958 році! Через 13 років після 45-го, і загинув у тому бою. То ж віддамо шану борцям за свободу і незалежність України – то були Люди з великої букви, чия звитяга ще не знайшла належних оцінок і шанування – бо комуноздяча окупація ще не закінчилася, і вірус неправди ще не вивітрився зі свідомості людей і шкільних підручників.
Залишимо сьогодні поза обговоренням неоднозначність всіх подій того часу, як це не важко, забудемо на день про тих падлюк, хто роз’язав ту бійню, і віддамо шану згадкою і хвилиною мовчання усім, хто став героями і жертвами війни: від солдатів Червоної Армії до солдатів Вермахту, від бійців УПА до учасників Резистансу, від жертв Голокосту до жертв Хіросіми і Нагасакі … . Як в день Скорботи, Пам’яті і Совісті.
В цей День Скорботи, Пам’яті і Совісті.
Плюнемо на ряжених псевдоветеранів, на гулагівських катів, обвішаних ювілейними медалями і кривавими орденами, крізь зуби пошлемо нахер комуздячих сук і манкурдів без совісті і серця, що спекулюють на крові мільйонних жертв, проклянемо ідеологію комунізму і нацизму, – трохи згодом. Хоч можна і сьогодні.
Мовчки вшануємо наших дідів і батьків, що полягли на полях війни, – від Волги до Шпреє, від Дніпра до Вісли, від Москви до Берліну… . І ненароджених від них, убитих війною і голодом. Вони ні в чому не винуваті.
Святкувати нічого, а пам’ятати є що. І про що. І є над чим думати. І є з чого зробити висновки. Історія має характерну особливіть – бачити все в істинному світлі через роки, коли відходять у небуття режими, що ту історію творили. Є враження, що для України війна ще не скінчилася… .
Вічна пам’ять усім жертвам 2-ї Світової війни.
І вічне прокляття її винуватцям: комунізму і нацизму. Нюрнберг -1, нехай і кастрований, нехай і постановочний, все ж відбувся. Буде колись і Нюрнберг-2 – над комунізмом. Вірю в те.
