В одній з серій телефільму, відзнятому по безсмертному (яка неприємна асоціація) твору Конан Дойля, головні герої, що зустрілись після тривалого розлучення, відзначають, що світ за цей час разюче змінився на гірше. І, як причину такої зміни, вони вказують на політиків, у порівнянні з якими тих злодіїв, грабіжників і вбивць, з якими приходилось мати справу в минулому, можна вважати чи не добродіями.
 
Але там мова йшла про британських політиків, і тому я не впевнений, що ці джентльмени  змогли б знайти якісь пристойні слова, не вживаючи брутальних конотацій, щоб виразити своє відношення до того, що твориться сьогодні в політиці нашої держави.
 
Ти пробігаєш одну, другу, третю статтю на цю жахливу тему педофілії і розумієш, що вже переповнений подробицями, аргументами і гіпотезами. І ще ти дуже ясно розумієш, що наші політики перейшли якусь дуже тонку моральну межу, яка позбавляє їх людського обличчя. І дуже закономірно, що ця політична каналізаційна система, яка пов`язує в єдине моральний рівень наших „лідерів”, стратегію виборчих штабів і чорноротих журналістів без моральних комплексів раптом так смердюче плеснула на нашу „еліту”.
 
Всім, хто сьогодні є при владі і має намір при ній залишатися якомога довше, треба зрозуміти, що це, можливо, останній дзвіночок, попереджаючий про те, що постійний конформізм в питаннях моралі і закону закінчується тільки повним „безпрєдєлом”. І виживає в такій ситуації самий зубастий і самий цинічний.
 
Чи треба говорити про те, що ця ситуація у всій своїй мерзотності навряд чи склалась, якби вся державна юриспруденція не використовувалася владою як шльондра з Окружної? Десять разів подумав би дитячий ґвалтівник, що йому робити з його збоченим лібідо, якби по першому ж дзвінку його б взяли за це лібідо й потягли, без шансу відмазатися, на слідство. Після чого прозорий суд, вирок і – на „птахоферму”. І стільки ж разів зважили б гнилі піарщики перед тим, як ризикнути розіграти таку паскудну карту. Бо якщо це наклеп, то навіть думати не хочеться, які жахливі переживання випали на долю сім`ї.
 
І тут кожний може вважати по-своєму, але як на мене, то сьогоднішня мерзота виросла, як ракова пухлина, з слинявого фарисейського братання Ющенко і тими, на кому був конкретний кримінал. Цим була кінцево знищена мораль в суспільстві і надія на закон. І вину за той стан, до якого довів Ющенко державу, мусять розділити з ним праві партії, що весь цей час були в його оточенні і так само займалися конформізмом там, де треба було проявляти принциповість. Дуже кумедно звучить пропозиція обирати це нещастя тільки тому, що воно – „наше”. Відразу виникає питання: „ми” вже на більше не здатні? Чи все таки – „вони”?
 
На сьогоднішній день я вважаю, що ні один кандидат в президенти і ні одна партія не переймаються реально справами рядового громадянина України. Ні одна права партія, що декларує себе як національно-патріотична, не є такою в своїй послідовній діяльності. Все, на що сьогодні здатні наші праві як ідеологи, це запропонувати мені придбати „українське” або нагадати, що вони в політиці вже понад 20 років. Я не буду віддавати свій голос цим політичним інвалідам і національним спекулянтам. І я дуже хотів би, щоби до них дійшло, що це не я є недостатньо патріотичною особою, а вони є просто політичними гендлярами в моїх очах.  
 

 
Малюнок Смаля.