Микола Гумільов вважав жіночу душу найеротичнішою частиною жіночого тіла. "Найеротичніше в жінці - це душа" - завжди відповідав він на питання: хто йому більше до вподоби: білявки чи брюнетки? І посміхався в відвислі козацькі вуса. Тому численні любовні пригоди пана Миколи, до яких пані Ганна ставилася поблажливо, були наповнені вишуканістю форми і глибоким світоглядним змістом. На відміну від Пастернака він залишав чисті білі аркуші не в книзі життя, а серед паперів.
 
P.S. Єдиним зауваженням, яке зробила пані Ганна з приводу нестримності до вічного пошуку ідеала пана Миколи, було:
"Аби тільки не москалька!"
 
Не властивий текст:
 
Какая странная нега
В ранних сумерках утра,
В таяньи вешнего снега,
Во всем, что гибнет и мудро.
 
Золотоглазой ночью
Мы вместе читали Данта,
Сереброкудрой зимою
Нам снились розы Леванта.
 
Утром вставай, тоскуя,
Грусти и радуйся скупо,
Весной проси поцелуя
У женщины милой и глупой.
 
Цветы, что я рвал ребенком
В зеленом драконьем болоте,
Живые на стебле тонком,
О, где вы теперь цветете?
 
Ведь есть же мир лучезарней,
Что недоступен обидам
Краснощеких афинских парней,
Хохотавших над Эврипидом.
 

Властивий текст:
 
В кожній з наших реінкарнацій
Ми шукаємо  кращі світи,
Де б в оточенні фей, муз та грацій
Чоловічі кидали б понти.
 
Щоби бачили наші очі
Вигин спин та нахил голови,
Цицьки, попки та ніжки жіночі.
Їхні погляди - башту зірви!
 
Щоби слухали наші вуха
Водоспади їх слів грайливих,
Що без нас їх охопить задуха,
Що не можуть без нас, дбайливих.
 
І ми віримо їм охоче -
Епікур в нас принишк назавжди.
В нашій крові одвіку хлюпоче
Запопадливість їм догодить.
 
Та існує десь світ ігроцький,
І шмарклів він не знав ніколи,
Червонощоких молдавських хлопців,
Які  дудлять вино по колу.