Пройшли свята, пасочки казьонні посвятили, серед ночі вставши, хтось помолився богу, що, втім, для кожного – християнина, ісламіста, буддиста, – свій, хтось відпочив-побухав зі сходу сонця, хтось в городі порився від душі, дехто, цнотиво очі долу, щоб щось не подумали, самі себе соромлячись, відвідали церкву-храм, – на всяк випадок і «модно». Десь у ватіканах «благодатний вогонь» загорівся з причин і технологій, яким би позаздрив і Девід Коперфільд… . Хтось хреста пінопластово-неважкого поніс (вистава-реконструкція історичних подій, теж виховна робота…), хтось у судомах релігійних забився, як припадочний урка-епілептик, себе «христовими ранами» покриваючи, хтось від випитого обблювався, як скотина даунбасська… . Хтось із «чільників», грішників таких, що і пекло їх не прийме, своєю появою храм осквернив, куди щирим і вхід зась, – переб’єтеся, дебіли, поки Хам із хамів лицемірно абрис схилить перед образАми… . І не розходьтеся ж, дебіли, скоро пустять, – через годинку-другу після відбуття грішного Тіла… . Ви ж раби божії, тож терпіть, шмарклі рабські жуючи… і муки Христові згадуючи. Храм не для всіх… в певні моменти. Дзвін потрібен? Та нехвіг дєлать!.. На, бля!! За казенний кошт і із написом «Від Вітька – братвє!»… . Отакоє… і всі дзвіни наколоті… .
    І тільки «служителі Бога», – сонні, мордаті, пузаті, геморойні, із заплившими жиром очицями і здоровенними черевами-пузами-яйця-три-дні-шукати, що виповзли-витекли, як густе гівно, із шикарних Мерсів-Вольво-Лексусів, у храми – справно «конали службу»: «косили». Пускали до Храмів педерасню, якій місце на скотомогильнику. «Прощали» за долари і євро гріхи, за які треба до стінки без суду і слідства, продавали віру і заповіді, як останні проститутки: а як же, «Господь велів прощати» і «всі люди – браття!»!..  Авто і собак освячують-хрестять… . здєц! А хто «нидовольний» – той тупий, не «члєн ПееР» і погано вірує. І хай додумає сам… .
 
    Отакоє! І віра щира, і злет, і падіння, і гівно – поряд…. Як добро і зло.
 
    А все це разом – релігії – найбільший в історії людства обман. Найбільша афера, яку знала історія. І – наймирніший спосіб підкорення душ, найненасильницький спосіб відібрати останнє…. . Втім, мирний не завжди і не скрізь. І все – заради влади і «злата». Жонглювання людськими страхами і глупством, гра на людських слабкостях і на чеснотах, на гріхах і людяності… . Тупа віра, що виключає мозок, – що може бути реакційніше? Що ще так обмежує потяг Людини до знань, до Істини, до вищого злету людських думок, фантазії, удосконалення, пізнання себе і світу, до наближення дитя Божого до Бога як Творця свого? Ніщо… .
 
    Людина заглянула вглиб атома, дісталася своїм поглядом меж Всесвіту, поєднала Простір і Час, майже пізнала саму себе, вступивши на шлях від Тварини до Сапієнса… І от поряд з титанами думки, з тими, хто найперше заслужив бути Святими  Служителями Людства, ідуть-бредуть, – але тільки брудним узбіччям і бурьянами, по гівну, –  ідуть і ідуть товписька покірних овець. З пістними і нудотними писками замість облич, з гримасами покори замість посмішок радості і бажань. Несуть своє товстопиким жирним, пітним і педерастичним «батюшкам». На нові Лексуси для цих падлюк несуть, для цих відразливих спекулянтів на людських слабкостях і мріях.
Невже Раб Двоногий – це істинно творіння Боже, що «за подобієм його…»? Подобієм його!!! Нічого собі, «подобіє»… .
    Невже Бог, якщо він є, невже Той, хто створив неосяжний Всесвіт, хотів би бачити таким своє невелике, як побічний продукт танкового заводу – канцелярська кнопку, «творіння» – людину? Коли воно не творіння, а виродок бракований… .
Невже Щось, Вищий Розум, Вища Сила, Бог, Аллах, та назвіть, як хочете,.. спромігся б на таке гівно?.. Що боїться не бога, а тіні власної?