Якось їздив за якоюсь дрібничкою до будівельного магазину. Кумові не хотілося сидіти самому в машині, тож він пішов зі мною. А кум у мене -- о-го-го. За габаритами. Щось він там розглядав собі на стенді. Крок назад, щоб краще роздивитися, ще півкроку... І профілі, що мирно стояли, сперті на стіну, із скреготом по тій стіні і посунулись в напрямку підлоги. Все було б відносно добре, якби профілі не дістали до вітрини із плоскогубцями. Такої, знаєте, з гачечками. І так вдало, що, пролетівши більш, ніж півтора метра по неймовірній траєкторії, одні з плоскогубців щасливо надибали унітаз, який стояв, здавалося б, на безпечній відстані. Незважаючи на те, що дірка вийшла доволі акуратною, миттєво з'явилися два цербери:
-- Не бачиш, куда преш? Йди подивись, шо твоя жопа наробила, -- брутально потягнули нас в епіцентр подій.
-- Унітаз -- сімсот гривень, вітрина -- три штуки. Карочє, чотири штуки – і радуйтесь, шо ми вас відпустили.
А у нас грошей -- на два шпателі і літру пива. Кум схватився за серце і пошепотів:
-- Швидку.
Один з мордоворотів нехотя поліз в кишеню за мобілкою. Не відриваючи руки від лівої цицьки, кум хриплим голосом порадив іншому "секюритю", щоб той заодно подзвонив у "Захист прав споживачів" і детально розпитав, чи може товар стояти незакріпленим на підлозі у проході. (Юр. фак.)
-- Да ладно, хлопці, що ви так відразу? Давайте, просто забудемо це все, -- стражі зненацька подобріли.
Життя.., воно здебільшого сіре і одноманітне, нема за що пам'яттю і зачепитися. А тут пропонують такий яскравий епізод забути! Я дістав мобілку і запитав кума, куди спершу дзвонити: у "швидку", до "споживачів", чи в міліцію, про "наїзд" охоронців повідати?
Пам’ятаєте очі кота в мультфільмі про Шрека? Ми таких побачили аж дві пари.
Ситуацію підійшов "розрулювати" старший з охорони. Крізь його очі вже просвічував якийсь інтелект. Ми розповіли йому своє бачення інциденту і запропонували разом переглянути фільм із профілями у головній ролі, та охоронцями в епізодичних.
-- Дякую, я вже бачив. Пройдіть, будь ласка, зі мною, будемо якось  виходити із ситуації, -- і повів нас у надра підсобних приміщень магазину. В одному із коридорів, певно, де не досягали камери, він зупинився і сходу запропонував нам "сотню" за незручності. Ми проявили принциповість і сказали, що не в грошах справа. Нахаби ж мусять бути покарані.
-- Беріть-беріть, це їхні гроші. Просто вони ще цього не знають. Штраф –теж хороше покарання.
Чудово розуміючи, що можна попросити і більше, ми дали себе вмовити. Може, тому, що очі їхні нам сподобалися.
 

Знаючи свої права, можна легко вийти з важких становищ. І покарати нахаб.