Не відкрию ні для кого таємниці, якщо скажу, що населеня нашої країни, за великим рахунком, поділилось приблизно на два однакових табори. Одні ругають владу та хвалять опозицію, інші ж навпаки, опозицію хвалять, а владу клянуть на чому світ стоїть.
Але, якщо бути чесними, то треба визнати, що не існує в світі такої влади, якою б були задоволені всі без винятку жителі тієї чи іншої держави. Просто одну владу ругають та ненавидять менше, а іншу інколи не просто ругають, а зметають в пориві всенародного гніву, влаштовуючи революції.
При цьому часто забувають, що тих же самих правителів, яких клянуть, яких доводиться знімати силою, самі ж нещодавно і обрали.
А чому, власне кажучи, обирали цих, як виявилось, поганих, котрих тепер треба знімати?
Та тому, мабуть, і обирали, що в передвиборних лозунгах чули обіцянки про золоті гори, запевнення, що всі люди будуть жити, як у казці, в країні потечуть молочні річки, а у справжньому житті ці обіцянки перетворились на золоті гори для самих політиків. Натомість звичайні люди замість молочних річок бачать прориви дамб, повені, забруднену воду, яку не можна вживати та в якій навіть риба вже жити не може.
Нинішні правителі нашої держави, прагнучи прийти до влади, теж, між іншим, обіцяли українському народові якщо не казку, то приказку – це точно.
Хто забув – в цьому легко переконатись, подивившись передвиборчу програму Партії Регіонів, яка люб*язно опублікована на їхньому офіційному сайті.
Читаючи, диву даєшся, в якій країні зараз ми повинні були б жити, якби не оті кляті «папєрєднікі». Яких, до речі, незлим тихим словом регіонали поминають на самому початку своєї програми, одразу жалячись, який же тягар їм діставя у спадок від Ющенко та Тимошенко – і ВВП впав, і гривня знецінилась, і інфляція була висока і т.ін.
Однак, жодним чином вони не згадують, скільки ж за час правління Ющенка при владі був Янукович на посту прем*єр-міністра країни.
Читаючи програму далі, дізнаєшся, наприклад, що зараз, після трьох років правління регіоналів, кожна мама, яка народжує третю дитину, повинна отримувати 116 тис.грн. державної допомоги.
Але чомусь, в реальному житті, ця сумма не сягає і 10 тис.грн. Решту ж коштів мати буде отримувати мизерними частинами на протязі 6 років. Чи треба пояснювати, наскільки сильно обісціняться ці гроші через шість років в нашій країні?
Студентам взагалі обіцяли стипендію на рівні мінімальної заробітної плати. Але чомусь виплачують, починаючи з позначки у 300 грн.
Всі школи обіцяли підключит до Інтернету. Я так розумію, тепер, щоб легше було виконати цю обіцянку, школи закривають? Тобто, чим менше шкіл, тим менше потрібно на комп*ютери і інтернет витрачати?
Освіта взагалі визначена в програмі Партії Регіонів, як інвестиція в майбутнє. Тільки от чиє це буде майбутнє в уявленні регіоналів і яке воно буде, коли кількість шкіл постійно скорочується?
Не менше уваги вже традиційно обіцяли і лікарям. Так, заробітна плата лікаря, якщо вірити передвиборним обіцянкам нинішньої влади, повинна зараз становити не менше 8 000 грн., а медсестри – не менше 5 500 грн. Але, чомусь, лікарям такі гроші лише сняться. Мабуть, все тіж «папєрєднікі» винні.
Я от думаю, чи взагалі-то варто згадувати про обіцянку забезпечити на 100% ліками хворих на онкологічні, серцево-судинні захворювання, туберкульоз, ВІЛ/СНІД, а сільські райони – пересувними амбулаторіями? Мабуть, варто, хоча це й не смішно зовсім, а виглядає більше як знущання, а не обіцянка.
А, ще! Людей з обмеженими фізичними можливостями обіцяли забезпечити належними умовами лікування та необхідними технічними засобами реабілітації.
Так я ото й дивлюся та диву даюся – а чому це у нас усі державні заклади, лікарні, аптеки і т.д. обладнали пандусами для візків? А… не обладнали, вибачте. Це ж лише обіцянки!
І таких обіцянок – цілий вагон та ще й маленький візок на додачу. Там і традиційні високі пенсій, і 100 тис. найдешевших та найдоступніших квартир щороку, і саме чисте довкілля, і зниження податків, і стабільність економіки в цілому і т.д.
Але, чомусь, замість шикарного рівня життя, через три роки правління регіоналів нашу державу визнають найбіднішою у Європі.
Податків ми платимо взагалі найбільше всіх у світі, по нашим дорогам неможливо їздити, а навіть те, що зі скрипом робиться, в подальшому перетворюється на суцільну купу сміття.
Так, витратили сотні мільйонів на класний, чесно кажучі, стадіон у Львові – так збудували настільки у незручому місці, що він виявився взагалі нікому не потрібен. Тобто гроші з бюджету пішли в нікуди.
Закупили швидкісні потяги – не змогли налагодти інфраструктуру, щоб корейська техніка коректно працювала з нашим електропостачанням. Так мало того, ще й як навмисно зробили найбільш незручний розклад руху. А про неймовірні ціни на квитки взагалі не варто згадувати.
А в медицині «покращеня» настало таке, що самі медики вже відкрито заявляють про жахи медичної реформи.
І таких передвиборних обіцянок, які або не виконані, або виконані так, що краще б взагалі не брались за їх виконання – сила-силенна.
Та й взагалі, навіщо перейматись? Суд же постановив, що передвиборні обіцянки виконувати не обов*язково! От вони і не виконують.
Тому не треба дивуватись, що владу ругає так багато громадян. Адже жодній особі не сподобається, коли їй постійно розказують казки та залишають у дурнях. От і українському народу це не подобається. І тому, коли у цього самого дуже терплячого народу це терпіння різко скінчиться, регіонали зможуть винити лише себе самих.
Тому що будь-яка казка коли небудь закінчується. Навіть та, яку вже кілька років влада безперервно розказує нам усім.
