для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Декілька непотрібних порад опозиції


Декілька непотрібних порад опозиції
Ми так часто мітингуємо, а попри це, кількість золотих унітазів на душу населення у межигір'ї зростає, якщо не реально, то у мріях. Кожен третій жебрак хоче жити не гірше, ніж янукович. Ви не замислювалися, чому так? Може справа зовсім не у кількості протестів та їх учасників, а, насамперед, у якостях лідерів? Які чомусь вирішили, що є священними коровами, вороже сприймаючи будь-яку критику. Але ж, погодьтесь, важко змиритися з тим, що хтось амбіційний імітує протести. Тому, дозволю собі дати декілька корисних порад опозиціонерам. Які засновані на позитивному досвіді понад 60 000 громадян, які домоглися своїх вимог, діючи колективно, системно, злагоджено, дисципліновано.
 
Порада перша. Робіть все навпаки.

Не так, як звикли. Забудьте про майданарбайтерів. На мітинги приводьте лише сумлінних, самостійно вмотивованих людей, ображених владою. Але до певної межі стримуйте їхню агресію. Виводьте на протест стільки людей, скільки здатні проконтролювати. Бо одне з головних завдань організатора мітингу – забезпечити безпеку учасників та оточуючих, тримаючи контроль над найбільш агресивними, і ні в якому разі не провокуючи народ до застосування сили.
 
Чому саме так, а не навпаки? Мітинг – це лише демонстрація сили. Це наглядне моделювання сторонами МОЖЛИВИХ реальних проявів агресії. Але це ще не силові акції. Протестна сторона має довести владі – все настільки серйозно, що ігнорування законних вимог приведе до неконтрольованого переходу у силову фазу. Влада аналізує МОЖЛИВІ наслідки та реагує відповідно...
 
Що ж відбувається на практиці. Влада, як правило, не сприймає як загрозу, бутафорські протести. Силовики навчилися розпізнавати небезпечне, нейтралізувати його. Але не реагують на ряжених майданарбайтерів. Бо навіщо витрачати сили на клоунів?
 
Отже принцип "навпаки" простий.
– Платите за участь у мітингах? Припиніть це робити.
– Маршируєте? Робіть сидячі страйки.
 

 
– "Лідери", йдете у голові колони, позуючи фотографам? Поступіться місцем звичайним людям.
 

 
– Розбігаєтесь, ніби таргани, після виступу на трибуні? Залиштесь серед людей.
– Приїзжаєте на мітинг у лексусі? Пересядьте на громадський транспорт.
– До мікрофону пускаєте лише VIP-персон? Дайте висказатися й мітингуючим.
Обмежуєте пресу, лякаєтесь репортерів? Забезпечте їм зручність роботи, адже саме вони вас роблять популярними.
...
 
Порада друга. Розмовляйте з владою. Демонструйте свої реальні переваги. Не блефуйте.

Будь-який мітинг має супроводжуватися перемовинами протестувальників з владою. З передачею владі законних вимог та громадського попередження. Нема діалогу та ультиматуму? Нема демонстрації реальних переваг? Тоді це не протест, а його імітація. А ще гірше – жалюгідний стогін принижених і ображених, тих, на кому "воду возять". І, крайня ступінь жалюгідності – погрожувати владі тим, чого насправді нема, наприклад, народним гнівом, який змете на своєму шляху (допишіть самі потрібне)... Висновок – не блефуйте, не імітуйте.
 
Порада третя. Припиніть піклуватися про владу.

Очевидно, така "влада" робила все, аби заслужити на сувору відповідальність. Провокувала людей на спротив, ошукуючи їх. Відібравши у людей справедливий суд, влада народила САМОСУД. Підіграючи злочинцям, представники влади ставали у позицію СПІВУЧАСНИКІВ злочину. І що тут повинні робити ошукані громадяни? Толерувати?..
 
Попри все, на що заслужила ця влада, вона не отримала навіть ляпаса. Адже опозиція виконує роль таких собі, янгелів-охоронців. Ловить над головами регіоналів цеглини або сніжки, кому що подобається.
 
Порада четверта. Почніть робити те, до чого закликаєте інших.

Іронія долі чи свідома провокація, вирішуйте самі. ТОП-опозиціонери, які найгучніше вимагали виборів у Києві, обурювалися ганебною пенсійною реформою та вимагали відставки Азарова, НЕ ГОЛОСУВАЛИ ЗА КЛЮЧОВІ ЗАКОНОПРОЕКТИ. Електронна система "Рада" увіковічила політичних імітаторів у статистиці голосувань.
 
Так, 2 квітня 2013 Рада з тріском провалила голосування за вибори у Києві, при відсутніх 9 депутатах опозиційного табору. А повторне голосування 16 квітня виявило, що кандидат-самовисуванець у мери столиці Катеринчук взагалі був відсутній у сесійній залі, не кажучи про інших найопозиційніших колег.
 
Примітно, що Віталій Кличко, який гучно вимагав невідкладної відставки Азарова, та стверджував, що кожен день уряду коштує Україні дуже дорого, як демонструє система "Рада", також "вчасно" покинув залу засідань тоді, коли вирішувалась доля кабміну. За що отримав щедру похвалу від першого віце-прем'єра, Сергія Арбузова.
 

 
І, нарешті, про "ганебну пенсійну реформу". Для скасування якої не вистачило лише 3 голосів опозиції. Як тест на опозиційність, відомі "захисники прав жінок" Ірина Геращенко та Микола Катеринчук не віддали свої голоси за відновлення пенсійного віку для жінок. Результати голосування тут.
 
Як приклад ілюзії, яка створюється для довірливих громадян, фото нижче.
 

 
Порада п'ята. Почніть спілкуватися з людьми.

Так хотілося би дізнатися. Коли вже лідери-ділери-ледарі почнуть пряму комунікацію з людьми в режимі без інтернету, наживо, відверто. Бо тут, у реалі, є все. І достатня кількість агресивних, тих самих, яких боїться влада і яких доведеться стримувати, і бажання, і енергія.
 
Остання порада. Як китайське попередження

Опозиціє, виходь з підпілля віртуального світу. Імітація боротьби та намагання в'їхати до раю на чужому горбі, не має жодних перспектив. Здається, це всі зрозуміли, корім вас.
 
© Віталій Манько.
 
© Vitaly Manko [20.04.2013] | Переглядів: 3540

2 3 4 5
 Рейтинг: 43.0/35

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook