Скоро чергова річниця Чорнобильської аварії.
Пригадую, як сусідка поверхом вище по великому секрету підказала моїй жінці, що, мовляв, ні в якому разі без крайньої потреби не виходити на вулицю, кілька раз на день мити підлогу в квартирі і т.д. і т.п. Вона знала, що казала, позаяк її чоловік працював тоді інструктором обкому партії, інформацією (закритою інформацією!!!) він володів напевне. А в нас якраз за тиждень до тої аварії донечка народилася. Вочевидь, у сусідки було серце в грудях, а не камінь за пазухою, ось вона і, як зараз кажуть, «злила» цю, по суті, закриту для простого люду інформацію.
Потім вони переїхали в «обкомівський дім» і більше «секретної» інформації ми вже не отримували. Послуговувались як і всі – слухами.
Моя дочка і дотепер має проблеми зі щитовидною залозою…
 
Очевидці розказували, що перед самою аварією масово виїжджали сім’ї «номенклатурщиків» з міста Прип’яті. Дивно це все тоді якось було. Але дивним це було для простих громадян тоді Радянської України, але не для «розуму, честі і совісті нашої епохи», які знали, як казав Петросян: «Що на що натягується». Отож бо і воно.
 
Кравчук Леонід Макарович, головний ідеолог компартії України, організував і провів в Києві масову демонстрацію трудящих 1-го травня 1986 року. Володіючи повнотою інформації…
«Маємо те, що маємо!» (Л.М.Кравчук).
 
Пригадую ще, як до нас, на оборонне підприємство прикомандирували «групу таварістчєй» з міста Прип’яті на роботу, себто працевлаштували їх у нас. Трохи розширили штатний розклад і ось… Така вказівка поступила з нашого обкому партії (хто ще пам’ятає ці єдині органи державного управління, команди яких виконувались беззаперечно). Один бувший шкільний вчитель історії із тих переселених, попав в БТД, бюро технічної документації, де працювало більше двадцяти жінок і дівчат. Я його ще підколював стосовно подарунків, бо на 23 люте йому його співробітниці вручили дуже гарний і коштовний подарунок. Тож я його запитував, що ж він їм усім подарує на 8 березня?...
 
Він, та інші «чорнобильці», з якими ми дуже швидко перезнайомились, жалілись нам, що місцева влада виділяє їм квартири, влаштовує діточок в ясла-садочки, школи тощо, але в різних районах міста. А вони хочуть жити в одному будинку, в одному під’їзді, або близько по сусідству, але поруч, разом. Ми, місцеві, разом з ними дивувалися, а чому це їм відмовляють в такому простому і зрозумілому бажанні. Адже вони роками разом жили в невеличкому містечку Прип’ять, давно знали один одного, дружили сім’ями…
 
Це вже потім, років через 10-15 я здогадався чому. Просто, отримавши «ударні» дози випромінювання, наші «чорнобильці» доволі швидко почали хворіти і покидати цей світ. Уявіть собі, що на протязі кількох місяців вимер весь під’їзд чи будинок! А так один «чорнобилець» помер тут, інший в іншому районі…
Ось тому їм і забороняли селитися разом, поруч. Знали наші партійні функціонери «Що на що натягується». Знали…
 
Ще пригадую, як ми в курилці разом з «чорнобильцями» дивились у вікно на легкові автівки, що стояли коло заводу. Дивились і сміялись з того, що на машини з тернопільськими номерами сніг падав, як йому і положено: на кришу, вітрове скло, капот, а ось машини з київськими номерами сніг той оминав. Так і стояли одні машини в снігу, а інші «голенькі», себто зовсім без снігу. Сміялися ми тоді з цього, мовляв, однойменні заряди відштовхуються…
 
Потім, незабаром, через військомат почали з військовослужбовців запасу формувати батальйони і відправляти на ліквідацію наслідків Чорнобильської аварії. Мій друг, з яким ми тоді працювали в одному відділі, відділі автоматизації виробництва, попав туди в числі перших. Прожив він після цього трохи більше п’яти років. Хворів дуже…
Хай земля йому буде пухом!
 
Давайте віддамо йому шану, йому і всім іншим «ліквідаторам», котрі померли від променевої хвороби, тим «ліквідаторам», хто зараз ще бореться з усілякими своїми болячками, тим «ліквідаторам», завдяки кому всі ми власне і живемо.
А може не тільки ми, може і все людство, позаяк до сих пір достеменно невідомо, що тоді загрожувало планеті, якби негайно ці герої (без пафосу) не почали ліквідовувати наслідки Чорнобильської аварії. До сих пір невідомі і масштаби цієї катастрофи. До сих пір…
 
А наші «пакрастчувачі-праффесіонали» в подяку цим людям втричі зменшили їх пенсії. «Рехворму» вони, ублюдки, тіпа провели. Прізвища ублюдків відомі: Янукович, Азаров, Тігіпко енд компані.
 
Як же тепер «ліквідатори» будуть виживати? Питання риторичне однак.