Пан Микола Гумільов, як кожен митець, не оминув у своїй творчості тему потайбічного. Містикою він не захоплювався, бо мати в дитинстві казала, що такі думки від дурної голови та небажання працювати на городі. Але як людині, яка вірила не тільки в воскресіння України, але й в хрестоматійне, йому було цікаво, як там усе улаштовано, і в яких площинах ми перетинаємося в етикеті та упередженнях. В своїх віршах він висував різні, іноді взаємовиключні версії.
Пан Микола завжди вірив, що він по смерті  потрапить у Едем. Дослідники припускають, що він має на це більше шансів, ніж будь-хто із сучасників, бо ніколи не писав брудних лайок у коментах.
 
Невластивий текст:
 
Перед воротами Эдема
Две розы пышно расцвели,
Но роза – страстности эмблема,
А страстность – детище земли.
 
Одна так нежно розовеет,
Как дева, милым смущена,
Другая, пурпурная, рдеет,
Огнем любви обожжена.
 
А обе на Пороге Знанья…
Ужель Всевышний так судил
И тайну страстного сгоранья
К небесным тайнам приобщил?!
 

Властивий текст:
 
Перед воротами Едема
На сонці гріються коти.
Їх двоє. І вони емблеми
Того, що нітило завжди,
 
Бентежило твою уяву,
Твій мозок плющило ущент,
Буцімто в оркестровій ямі
Збожеволілий диригент.
 
Вони грайливі, наче рими,
І мокрі в них завжди носи.
Той чорний - забобонів символ.
І білий - втілення краси.