Хтось із скептичних читачів Фейсбукової спільноти відреагував на попередній допис – ті мелодії прокидання пригніченого  народу, які вчуваються автору – то не більше, ніж  звукові галюцинації. Причулося. Вітром навіяло. Така іронія виникла одразу після проваленої 2 квітня акції «небайдужих киян» на захист свого права  мати власну  владу в місті. Кияни проклинали й матюкали владу, яка впала під покровом снігу у 40 сантиметрів. Кияни дізналися, що їх «ґауляйтер»  гарно провів час у  чистому й охайному Відні. Кияни скуповували ґумові чоботи в очікування на підтоплення. І тим самим киянам таки байдуже щодо конституційно-ґарантованого місцевого самоврядування. Чоботи вже є – а більше  нічого й не потрібно.
 
Щоб почути «музику весни і змін»  треба захотіти. Але якщо постійно слухати  і підспівувати блатний шансон, то вже більше нічого й не почуєш. Як сумно жартував колись Кузьма зі Скрябіна: «про яку Європу можна говорити в країні тотального шансону?». Якщо комусь і вчувалося цоївське «пєрємєн», то йому чітко відповіла регіоналка  Ганна Герман: «Арабської весни в Україні не буде, як і арабської осені…Влада не дасть дестабілізувати ситуацію в країні».  І це той рідкісний випадок, коли вона права.
 
Про яку народно-опозиційну дестабілізацію можна говорити в квазі-державі, де сама влада є постійним джерелом дестабілізації? Рівень дестабілізації вона може  самостійно регулювати і  перемикати режими силовим рубильником з положення «бєзпрєдєл» в положення «репресії», а потім на позначку «повний бєзпрєдєл» і назад - у пункт «покращення». Це коли абсурд  боротьби  з корупцією відповідає сицилійському анекдоту: якщо мафію не здолати – її треба очолити. Усім віддавна відомо, що сама влада і є корупцією. Що штаб боротьби з корупцією є водночас  генштабом самої корупції. Як генеральна прокуратура Пшонки-Кузьміна може наглядати за дотриманням законності й справедливості, коли  вустами заступника генпрокурора порушує основи права і законності  - презумпцію невинуватості, і визначає на око Ріната «убивць Щербаня» ще до завершення слідства чи початку суду? Як суд дасть громадянам справедливість, якщо за сніжки ненависті відкриває кримінальне провадження і годинами допитує «терористів-фашистів-нацистів», а  за вбивство  і  рекет  відпускає із формулюванням «вбивство за необережністю»?
 
Нагадати?
 
Убивство вчинено в листопаді 2007 року. У  Києві був викрадений 62-літній Василь Кривозуб, директор авіакомпанії "Крунк", ветеран афганської війни. Далі розповідь з «Газети по-київськи»: "Як пізніше з'ясувалося, Василя Івановича взяв у полон його партнер по бізнесу – син народного депутата-регіонала Сергій Демішкан зі своїм кумом Сергієм Левченком і спільним знайомим Олександром Курдіним…Тримали викраденого в приватному будинку під Баришівкою - хотіли змусити віддати транспортний літак. Демішкан брав повітряне судно в лізинг і добре знав, скільки тисяч доларів воно може приносити. Викрадачі, погрожуючи розправою примушували директора підписати договір купівлі-продажу, але той пручався в надії на порятунок: раніше він зумів відправити рідним SMS, у якому вказав, де його шукати…Однак мучителі довідалися, що розкриті – вони знайшли телефон. Вони побили свою жертву, залили в горло пляшку горілки й утопили в каналі під Вишгородом, прив'язавши до спини чавунну батарею. Розшуком злочинців займався УБОЗ – уся трійця була затримана в лічені дні. За даними слідства, депутатський син – Сергій Демішкан – безпосередньо брав участь в організації убивства і прокричав ще живому Кривозубу на прощання: "Передавай привіт Кусто!»  Демішкан-молодший власноручно намалював схему, по якій і знайшли труп Кривозуба", – згадує слідчий МВС Руслан Сушко, що розслідував цю справу. – Усі докази були зібрані законно, проведені всі експертизи, а обвинувальний висновок затвердив нинішній генпрокурор Віктор Пшонка. За цей злочин їм загрожувало довічне ув’язнення…Але, як тільки в країні змінилася влада, в Апеляційному суді справа почала розвалюватися. Підсудні раптом заявили, що показання вибиті міліцією, а насправді Демішкан зовсім не брав участь убивстві Кривозуба…»
 
Прокурор Задніпряний подав клопотання, щоб справу відправили на дорозслідування. А суддя Інна Григор'єва випустила Сергія Демішкана на підписку. Її рішення підтвердив Вищий спецсуд у карних і цивільних справах, який очолював нардеп-сумісник від Партії регіонів Леонід Фесенко.
 
Опустимо зараз резонансну справу Павліченків.  (Процедурних порушень у ній було стільки, що усі тепер переконані: винуватими їх призначають.)  Просто перенесемося до сучасних Сум. За карикатури-графіті  реальні строки впаяли двом  молодим  хлопцям.  Володимир Никоненко, який проходив по справі лише за виготовлення трафарету «із зображенням людини, схожої на Президента Януковича», отримав рік колонії. Ігор Ганенко — 1 рік і 8 місяців позбавлення волі, бо малював їх.
 
А тепер повернемося до чавунної  батареї на тілі закатованого.  Ось як   події викладені в обвинувальному висновку слідства:
 
"Приблизно о 22 годині 00 хвилин, Демішкан С.В. та Курдін О.В. витягли з багажника автомобіля радіаторну чавунну батарею. Курдін за вказівкою Демішкана витягнув Кривозуба В.І. та поклав його на землю, біля батареї. Левченко С.Г. подав Курдіну завчасно підготовані Демішканом моток клейкої стрічки типу “скотч” і мотузку, якими Курдін та Демішкан зв’язали Кривозубу руки, ноги, та прив’язали спиною до батареї…Демішкан, діючи умисно, для більш щільного зв’язування натиснув ногою на грудну клітину Кривозуба, чим спричинив йому перелом правих 4 та 5 ребер, та чим заподіяв йому фізичних страждань. Щоб Кривозуб В.І., перебуваючи у воді, якимось чином не зміг звільнити руки від клейкої стрічки, його руки Демішкан та Курдін завели за спину й таким чином зв’язали.
Розуміючи, що потерпілий Кривозуб усвідомлює, що готується його вбивство, Левченко та Курдін приблизно о 22 годині 30 хвилин силоміць стали заливати в його горло горілку. Оскільки Кривозуб намагався чинити цьому опір, Левченко та Курдін стали періодично стискати пальцями шию потерпілого, щоб той ковтав. При цьому Левченко та Курдін спричинили Кривозубу перелом верхнього правого рогу щитовидного хряща"
 
Ось схема місця убивства і затоплення тіла убитого, виконана рукою самого Демішкана.
 

 
Але суд випустив обвинувачених і дав умовне покарання з  формулюванням «вбивство за необережністю». Необережно викрали – били – катували – душили і необережно прикрутили батарею і ще необережніше втопили. І хоча пізніше Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ скасував умовний вирок сину голови Укравтодору Володимира Демішкана Сергію і направив на повторний розгляд, але «необережний фігурант» кудись зник, а суддя Ірина Григор'єва ще раніше пішла на підвищення.
 
Про кількість «безневинних мажорів» - синочків  батьків із правильним партквитком шкода й часу згадувати.  Усі історії останніх років нетлінні в Інтернеті. Достатньо порівняти сніжки хуліганів, які попали у спину регіоналки Льовочкіної і  таким чином  струсонули мозок регіоналки Горіної, із нетлінними кадрами  рукотворної розмови місцевого депутата-регіонала Романа Ландіка з дівчиною в луганському ресторані.
 
Якщо в пошуковій системі Ґуґл задати шансонне слово «безпрєдєл», то отримаєте сотні сучасних історій «справедливості по-українськи»  і що найкумедніше, за винятком  «стрілка Лозинського»,  усі решта історії з чіткою прив’язкою до ПР або силовиків та чиновників, у котрих  однопартійне начальство.
 
Коли влада йде «по-бєзпрєдєлу» і організовує  фарс  «нове ГКЧП», яке  голосує в актовому залі при Адміністрації президента, то цілковито впевнена, що  недоумкувата аж до пихатої тупості опозиція їм не завадить. І тут не помиляється. Замість використовувати трибуну парламенту, як єдиний не цензурований майданчик для спілкування з народом – самі собі його й заблокували.  А потім бідкаються:  народ якийсь   байдужий  і  без’яйцевий  нам попався.
 
Але скільки б владні партійці не викрикували «арабської весни не буде…», та в цьому переконанні  вони не менш глупі, ніж ті лідери опозиції, які «революції» призначають на вихідні з перервою на обід.  Коли рівень несправедливості вже   зашкалює за позначку «повний бєзпрєдєл»,  коли за графіті й сніжки кидають за ґрати  «фашистів-терористів», а убивцям дають можливість втекти з-під слідства і кайфово освоювати накрадені мільйони  на екзотичних пляжах планети – тоді невідомо де прорве греблю безмежного терпіння. Ставка політичного класу на «народ-терпілу»  ризикова для їх  здоров’я. І поки  одні відгороджують свій «фарс» беркутами і гопниками, а інші влаштовують полювання на своїх наступних «тушок» і  затикають рота критикам-побратимам  по опозиційному нещастю, довкола зріють грона гніву.
 
Якщо глухі не чують музики весни, то  це ще зовсім не означає, що музики немає.