Група невідомих  від імені Партії регіонів в Інтернеті збирає масовку за 50 гривень під стіни Верховної Ради. Саме туди 2 квітня хочуть прийти небайдужі громадяни столиці з вимогою повернути їм владу у Києві. Після снігової весняної віхоли навіть у тотально байдужого офісного планктону, навіть до колишніх «бабушек Льоні-Космоса» прийшло розуміння, що безвладдя в Києві шкідливе їхньому здоров’ю. Так от цих обурених демонстрантів будуть «тролити»  ось ці найняті «партійостоялки» і «прапоромахалки». Практика вуличних «тролів» і «ботів» обкатана і випробувана ще від 2004 року, коли робочу силу мітингів привозили цілими ешелонами.
 
Уміле використання з 2010 року вуличних «тролів» дає можливість творити фон підтримки для будь-якої влади: місцевої чи центральної. Водночас цими живими огорожами з тіл і прапорів відмежовуються від реальних протестувальників. За необхідності за дещо більші гонорари використовують ще й «гопоту» у чорних куртках-спортивних костюмах або кримінально подібних «качків» з посвідченнями «журналістів». А як дуже страшно – то й між ними і  народом можна поставити залізні турнікети і ввести якийсь «Беркут» зі спецзасобами, у повному обладунку. Благо – для влади усе ж на халяву, тобто за гроші протестуючих платників податків наймають усе це добро: «прапоротрималки», «гопоту», «спортсменів» та спецназ. Обмеження своїх конституційних прав, штурханину, побиття та затримання протестуючі оплачують самі із власної кишені.  
 
Цікаво, про що думають наймити з вудилищами під прапорами «партії покращень», коли мусять за п’ятдесят гривень «тролити»  реальних обурених громадян? Що вони продають за «полтину»? Точно, що не свою людську гідність. Не можна продати те, чого немає. А так дві-три години свого стояння за 5 умовних євро – це щось на зразок мінімальної оплати неінтелектуальної   фізичної праці. Раби ж завжди отримували свою мінімальну винагороду.
 
Цей новітній «тролінг» є не що інше як старомодна «провокація» та «дезінформація» – просто в еру масових електронних ЗМІ та Інтернету їх здійснюють  новими модерними засобами. І не важливо – соцмережа чи розсилка СМС були застосовані для організації саботажу суспільства. Як з підручника: «Провокація — дія або низка дій, які мають на меті викликати реакцію тих, кого провокують. Як правило, проводяться, з метою штучного створення складних обставин або негативних наслідків для тих, кого провокують. Суб'єкт, що здійснює провокації, називається провокатором…У політиці провокації часто орієнтовані на реакцію громадської думки, негативну щодо противника. Зокрема, серед методів провокації може бути вчинення непристойних дій під виглядом свого противника, нанесення шкоди його відомим опонентам, з метою викликати реакцію співчуття у громадській думці». «Дезінформування — спосіб психологічного впливу, що полягає в намірі подання противникові такої інформації, яка вводить його в оману відносно справжнього стану справ…Внаслідок застосування подібних заходів виникає ситуація, коли об'єкт фактично знає правдиву інформацію про наміри чи конкретні дії протилежної сторони, але сприймає її адекватно, не готовий протистояти негативному впливу».
 
Найжахливіше те, що часто й опоненти влади, ті, хто актуально  відлучені від формування внутрішньої та зовнішньої політики і зобов’язані   назватися «опозицією», також застосовують найману й продажну раб-силу. Це так само провокація та дезінформування. Але наслідки таких «акцій» непокори ще руйнівніші від банальної показухи «підтримки влади». Такий платний «протест» під  корінь нищить саму суть публічного висловлення громадської позиції.
 
Результат владної та опозиційної імітації-дезінформації – масове розчарування і формування суспільної «гнилизни» знизу: «якщо не ПР – то хіба є  кращі»,  «якщо не Попов – то хто…» і т.д. Тобто кінцева мета пропаганди й дезінформування  досягнута – не треба жодних змін. І жодних виборів. Так було трансформовано  білоруське та російське суспільства на зламі 90-их. Такі ж схеми дали чимало «вдалих» суспільних прикладів у ХХ столітті: китайський, албанський, північнокорейський… І ми туди ж?!
 
Цивілізаційний поступ вертикальної центральної влади усвідомлюють вже й  самі представники місцевої влади. Навіть свої і на всю голову партійні, як от мер Донецька, голова Донецької міськорганізації Партії регіонів Олександр Лук'янченко: «Промахи і труднощі в економіці, повільні результати реформ приносять розчарування населенню і недовіру до влади. Зменшуються ряди наших прихильників…прийняті центром окремі рішення безпосередньо іноді шкодять територіальним громадам міст і селищ".  Міський голова Сум Геннадій Мінаєв окреслив тенденцію чітко: «Раджу всім, хто молодший 35 років, залишати країну. Тут немає жодних перспектив. Проаналізувавши рух країни після помаранчевої революції, бачу небажання політичної еліти змінювати будь-що. Україна — для старих, для таких, як я. Ми доживатимемо тут і намагатимемося щось зберегти…Повернення в Радянський Союз. Це єдина реальна дорожня карта, яку намагаються втілити. От я й кажу: всі, хто хочуть жити в нормальній демократичній країні, де кожен відповідає за себе, мають їхати звідси».
 
Якщо ж немає бажання до еміграції, якщо тікати нікуди – тоді час діяти.
 
Абсолютно беззмістовно витрачати час та енергію на суперечки з «ботами» та «тролями» в Інтернет-просторі. Їх методологія відточена ще з повоєнного періоду «холодної війни».   Це «термінологічне «мінування» — полягає у викривленні первинної правильної суті принципово важливих, базових термінів і тлумачень загально світоглядного та оперативно-прикладного характеру». Усі ці віртуальні бійці «невидимого фронту» вже зробили свій свідомий чи несвідомий вибір.  Беззмістовно раба чи «інформаційного кілера» переконувати і навертати до суспільного служіння чи моральних постулатів. Не  потрібно витрачати час на словоблуддя у  форумах та соцмережах, адже залучення якомога більшого числа користувачів «нових медій» до «хейтерства» в мережі (від hate –ненависть) та обміну лайливих дописів і є щоденною працею усіх цих «ботів і тролів» з віртуальних армій, типу «Брігада.ру» та їм подібних. Їм за це гроші платять, так само як біомасі з прапорами.
 
Спілкування треба вести в реальній спільноті. Це має нагадувати те саме оперативне реагування й самоорганізацію волонтерів у лічені години снігопаду й транспортного колапсу 22 березня. Психологічно стійкіші громадяни замість «ботів з тролями» мають переконувати  своїх друзів та знайомих (і незнайомих), чия віра у громадянську солідарність та можливість змін похитнулася під натиском пропаганди та дезінформації останніх років.  Принцип «свій до свого по своє» може знову стати платформою нової солідарності.
 
Слабкість або відірваність від суспільних очікувань нинішньої опозиції не може стати індульгенцією для вітчизняної «партії покращеної диктатури». Недаремно ж їх світоглядними й методологічними союзниками є «партія варов і жуліков» - «Єдіная Рассія» на півночі та Китайська комуністична партія на сході. Українське водіння кози по чортовому колу людиноненависницьких ідеологій ХХ століття триває  вже понад двадцять років. У тому й  полягає чортова магія кола, що ситуація цивілізаційного вибору 1991-го року залишається актуальною для вітчизняного суспільного та політичного «болота». Чортове коло має бути розірваним.
 
Але саме усвідомлення цих базових знань про «свою-несвою»  державу та самих себе  не зробить нікого вільним.  Хочеш бути – будь. Це вже відчули  шахтарі Донецька, які протестували проти копанок, і мешканці  отруєного Маріуполя, і уманчани, і черкащани. Віртуальна влада починається від  реального місцевого самоврядування. Це прописна й банальна істина. Повертати собі право бути тут і зараз треба негайно і почати можна від 2 квітня. Старі й нові кияни мають повернути Київ собі. Місто, яке пережило батиїв, муравйових і щербицьких знає формулу волі до життя і до змін.
 
Музика весни і змін вже лунає у сніжному повітрі. Її лише треба почути. Замало обмінюватися «лайками» в соцмережах – «треба встати і вийти», як співає Віктор Морозов. Чи як співає «Тартак»:
 
То що ж робити – сидіти склавши руки,
Спокійно дивитися на вбивства та муки?
Чи, взявши благословення в рідної мами,
Почати боротьбу – з новими ворогами?
 
Для тих, хто слухає й чує іншою мовою – найкраще заспівав Боріс Грєбєнщіков:
 
Этот поезд в огне
И нам не на что больше жать.
Этот поезд в огне
И нам некуда больше бежать.
Это земля была нашей
Пока мы не увязли в огне.
Она умрет, если будет ничьей
Пора вернуть эту землю себе.