Блін, Як сумно!
І навіщо було віршувати?
Сьогодні у моєго найкращого друга день народження.
Чудове свято, і жодної печалі!
Але сьогодні ми не святкуємо разом, як колись, багато років тому.
***
Майже десять років, як він поїхав з України на заробітки, та й полишився там, по закінченню контракту - нелегалом…
Три з половиною роки, чи може й чотири, він не міг відвідати сім'ю і матір, бо на кордоні мав отримати вовчого білета за порушення термінів перебування, але дочекався-таки закону про легалізацію, і по тому, одразу ж забрав сім'ю до себе.
Побрали в кредит все, що потрібно для домашнього очага (квартиру, машину, меблі), влаштували дитину до школи, а от матір майже одразу повернулася назад в Україну, бо не змогла жити без своїх подруг і родичів, без звичних свят і традицій… Занудьгувала...
Їх донька закінчує школу, і зараз буде вступать до вищу. Їй мабуть найлегше, бо вона адаптована вже з дитинства.
Вивчаючи там іспанську, англійську, і німецьку – вона до того ж мала знання російської і української.
П'ять мов у шістнадцять років! Вчителя в шоці, одноклассники в трансі, виші – в черзі…
Мій друг, разом з усією сім'єю, приїздить до матері кожен рік, у відпустку, і тоді ми нарешті зустрічаємось, а решта часу– спілкуємось скайпом.
Сьогодні захотілося подарувати йому вірша, від серця.
І так я цією справою собі надсадив душу, що майже до сліз…
Тож я і подумав:
- «Почему же бедному еврею не заработать немножко на своём горе?»
Тож тримайте шматочок серця, шановна публіко!
Може розберетесь про що ж вона плаче, тая скрипка?...
***
Как хорошо иметь amiga española,
Чтоб он с тобой был каждой встрече рад!
Мы, тут, тебе желаем дней весёлых,
querido, española camarad!!!
***
Ты не скучай! Мы скоро тоже pasaremos!
И venceremos, pueblo Zelenyar!!!
Лиш зачекай, і ми до вас прорвемось!
Ми з вами, La Unidad Popular!!!
Дозвольте єдине прохання - не шийте, будь ласка мені ніякої зв"язаної з цим відеороликом ідеології.
Відео обрано лише в плані іллюстрації буремних почуттів автора... (а може передчуттів?...)
***
El pueblo unido jamás será vencido! - Люди, объединенные никогда не будут побеждены!
Сподобалась мені тая пісня, сподобався почасти і відеоряд, який її супроводжував, але не до кінця...
Як завжди – не сподобалися вожді.
І я вирішив їх прибрати... (от, якби у житті можна було б вождів так просто прибрать!)
Замість вождів мною вирішено було додати просто свіжої хроніки. (майже свіжої)
Української хотів додати, і Іспанської.
Так, ви знаєте... Іспанська хроніка виявилася настільки цікавою, що наші реалії, які ви і без мене
пречудово знаєте, я врешті полишив до іншого разу...
Отож, Іспанія...
Мій іспанський аміго, на темат свободи слова каже, що у них її цілком вдосталь.
На роботі, правда заборонено обговорювати будь які політичні справи.
За такі розмови в курилці – негайне звільнення.
А поза ...
Ходи, мітінгуй, розмахуй плякатами і вигукуй гасла – скільки завгодно!
Попереджувать владу про такі мітінги не потрібно, ходи-галасуй, хоч до хрипоти, тільки не хулігань.
Але це галасування не дуже впливає на політику держави - все одно тебе ніхто не почує.
Ну, а коли зайдеш за певну межу – начувайся.
Відео, яке я далі долучаю - це підтверджує.
На це відео я змонтую звуковий ряд з попереднього ролика.
Це буде цілком справедливо.
Світова, чи місцева еліта - не любить поступатися своїми «надбаннями» на догоду плебсу.
Хоч там, у них, хоч тут, у нас. Для пригнічення заворушеннь «пролів» кругом існує державна репресивна машина.
В неї залучаються найбільш фізично розвинені хлопці.
Їх навчають техніці придушення, добре тренують і незле годують.
Але шановне панство! Подивіться на іспанську хроніку!...
Там, серед мітінгарів переважно молоді люди! І де вони в Іспанії беруться?
Може це наших наїхало?
Придивіться, багато з них з рюкзаками-наплічниками на спині, тобто приїхали здалеку, і певно не на один день.
Вони організовані і сміливі.
Вони виборюють свої права і свободи…
Не інакше як наші хлопці!
Я вже писав десь у коментарях, як сумно мені було бачити в тому році, вщент забитий молоддю хрещатик, танцюючий під пиво, тоніки і завивання Олега Скрипки в той час, як трохи далі, зпівкілометра по цій же вулиці, голодували борці за Українську мову...
Їх було хіба з десяток, там були ще зіваки, штук зо двадцять... Туристи...
А де ж решта українців?
Мабуть то таки вони. В Мадриді.
Мені шкода нашу молодь, яка по більшості не свідома, не патріотична, і не гонорова.
Вона готова голосувати за гроші, мітінгувати за гроші і виборювати будь що - за гроші.
Але не за правду, не за справедливість, не за гідність.
Ця молодь іде у беркут, чи міліцію, а часом у бандити, що майже одне і те ж, але так, чи інакше,
її не багато в колонах протестантів.
Та останнім часом частина молоді таки прокидається.
Футбольні фанати відстоюють родину Павлюченків...
Дорожний патруль...
Хто ще?
Свобода! Я бачив у «Свободи» чимало молоді!
Мабуть це і є наша надія...
***
Для контрасту додам дуже цікаве відео студентської революції у Великобританії.
Різниця традицій вражає!!!
Значить не дарма Белфаст з Ольстером тренували англійську демократію!
Поліція нянчиться зі студентами як з власними дітьми.
І вони праві!
То таки і є їхні діти!!! Респект і шана такій країні!
Слава Королеві, принцам і парляменту Англії!!!
Ніхто українцям задарма свободу не подарує.
А якщо хтось і буде дарувати – то пильнуйте, чи це не дари данайців. Чи не троянський кінь?
Ніяка власна еліта не здатна на такий подвиг. І в цьому не треба самим себе дурити.
Свободи і права треба виборювати. А потім свободу треба весь час захищати.
І не тільки передпенсійним хом’ячкам з віртуальними хом’ячихами.
Повинна піднятися свідома молодь. Саме вона здатна зробити погоду в державі.
І надія таки є.
