Та-та-тата-тата-тата... Хапаю телефон, що тремтить, як пацюк у лапі лева:
– Слухаю.
– Вас вітає центр опитування громадської думки «Суспільна мрія». Якщо ви чули про діяльність нашого центру, оцініть її за десятибальною шкалою.
– Можна уточнити, це ваша реклама по телевізору – така музика і ласкаве шепотіння, наче дев’ять з десяти людей самогубці?
– Ви помиляєтесь. Наше опитування показало, що 93% громадян готові пожертвувати собою заради загального блага і підтримання правопорядку в суспільстві. Натомість лише 7% погодилися назвати себе злочинними егоїстами.
– Одиниця. Ви знаєте, що заслужили.
– Щиро дякуємо за високу оцінку. Ми пишаємося бути соціологічною компанією № 1 на вітчизняному ринку. А тепер прошу відповісти на питання: чи підтримуєте ви смертну кару через публічне згвалтування усім народом ворогів народу?
– Ви ж опитуєте думку суспільства, правда?
– Так.
– Негайно викресліть мене з вашого суспільства.
– Щиро дякуємо за відповідь. Вас зараховано до ворогів народу.
Електронна пошта. Корпоративна розсилка: «Оголошується військовий стан! Ми – загарбники вітчизняного ринку! Президент вимагає 200%-ї рентабельності! Ми не зупинимося!».
Тридцять сім скарг від клієнтів за одну ніч. Лише одна відносно грамотна і без лайки: «У рекламі було сказано, що ваші таблетки чудодійного рецепту тібетського монаха Пло Ци-Бо навіюють яскраві та радісні сни. Але мені сняться кошмари. Я бачила бійку у парламенті. На мене накинулися троє бритоголових, один, зі шрамом на підборідді та роздвоєним язиком, гвалтував мене, а двоє тримали і лапали, рвучи до крові брудними нігтями мої в’ялі груди. Потім банда розіпнула мене між чотирма кріслами та прибила руки і ноги до чотирьох кнопок для голосування. Хтось викрикнув, що я тушка. Всі почали реготати, і я прокинулася на підлозі біля ліжка в калюжі сечі...».
Корпоративна політика – всі скарги ігнорувати.
Пересилаю тридцять сім нарікань на особисте мило президента з супровідним листом: «Прощавай. Тебе звільнено. Віднині я працюю на себе».
SMS: «Захисти життя! Уряд жлобиться дати 2 мільйони гривень на операцію малюку Саші, якого куряща мати-лесбійка намагалася вирізати з живота кухонним ножем, бо жоден лікар не пішов би на злочинний аборт! Врятуємо дитину! Всі на мітинг протесту! Збір о 13 годині біля пам’ятника Сталіну на площі Козаків!».
Блокую номер відправника, як і всім активістам громадянського суспільства.
В дитинстві доводилося бути серед них.
Якось один школяр з бідної родини звернувся до мене як радника президента шкільної ради з проханням дозволити йому вчитися одному, окремо від всього класу.
Йому набридла тіснява у класі, довгі, нудні монологи вчителів про те, що за десять хвилин можна прочитати в підручнику, принизливі питання, наче спеціально вигадані для того, щоб оцінити не знання суті предмету, а лояльність до вимог вчителя вивчити напам’ять якісь випадково обрані та несуттєві набори фактів і цифр.
– Що тобі заважає, як всім переконаним одинакам, читати книжки під партою під час уроків?
– Хочу бути чесним. Треба припинити дискримінацію розумних, самостійних людей.
Йду з цим до шкільної ради.
– Це божевілля! Як він вчитиметься сам, без класу?
– За підручниками. Користуючись інтернетом.
– Що за ненормальний егоїзм!
– Не треба дискримінувати. Людині просто подобається бути самотньою. Нічого поганого в цьому нема.
– Дискримінація – це коли хлопці кепкують з дівчат за слабкість. Інших видів дискримінації в нашій школі нема і не може бути, а з гендерною дискримінацією ми успішно боремося.
– Схоже, ваша боротьба проти дискримінації дискримінує одинаків у їх праві заявляти про себе як жертв дискримінації!
Діалог відбувається під плакатом довжиною три метри: «В нашій школі нема місця дискримінації».
– Ми цінуємо твою приватну думку, але, при всій повазі, є більш пріоритетні цілі шкільної ради як частини громадянського суспільства.
– Наприклад?
– Захищати життя і здоров’я учнів, займатися їх соціалізацією. Чемпіонат школи з футболу, театральний гурток та уроки демократії – наші головні проекти. За це директор та батьки дають нам гроші.
– Коли ж пріоритетом громадянського суспільства стане захист одинаків від примусової соціалізації?
– Швидше за все, ніколи.
– Якщо ви хочете диктувати і не хочете домовлятися, я виходжу з вашої організації. Я буду самостійно захищати права одинаків!
За наступні роки мені довелося витягнути сотні одинаків з тисяч спільнот та організацій, які вбивали людське життя пустими зборищами та шкідливими затіями.
Мені вдалося витягнути з сімей чимало світлих голів, приречених на нещастя та головоломки за древнім законом життя у бездумній парі.
Ми вчилися керувати своїми почуттями, ми укладали між собою угоди про спільне життя самостійних людей, про народження та розвиток самостійних дітей.
Уявіть собі любов, закріплену один-на-один шлюбним контрактом, без формальностей та ладану, без помпи та масового пияцтва...
Пам’ятаю одну розповідь, точніше, її фінал:
– І жили ми довго та щасливо, бо все заздалегідь продумали та виконували свої обіцянки, бо знайшли в собі терпіння і мудрість впоратися зі всіма непередбачуваними проблемами, а всіх сторонніх просили не втручатися у наші договірні відносини!
Мені вдалося витягнути тисячі одинаків з соціальних мереж, в яких більше нав’язливої реклами, ніж змістовного спілкування.
Поки бізнес ставав грабунком, поки право ставало війною, поки культура ставала обманом, поки суспільство вмирало, перетворюючись з розумного договору розумних людей у розгнівану масу тіл, спантеличених власним невмінням володіти собою – ми, одинаки, наче в раю, воскрешали у собі кращі традиції цього суспільства: винахідливість, підприємливість, стриманість, чесність, вірність своєму слову і бажання домовлятися з кожним, як з рівним.
Є один гріх, що береже людину від всіх інших гріхів і навіть від самого себе, якщо переповнитись цим гріхом, пересититись, налитись під зав’язку. Цей гріх – гординя.
Поки всі вбивають – я занадто поважаю себе, щоб уявити себе вбивцею.
Поки всі грабують – я занадто поважаю себе, щоб уявити себе злодієм.
Поки всі знищують себе отруйними насолодами нестриманого життя – я занадто поважаю себе, щоб уявити себе у стані сп’яніння, ейфоричного ідіотизму.
І, звичайно, гординя не дозволить мені ставити себе вище за інших. Бо я занадто поважаю себе, щоб уподібнитись в цьому до першого-ліпшого зазнайки.
Я одинак. Я пам’ятаю те, що всі хочуть забути. Я несу в собі найдавнішу традицію, від якої всі готові відректися просто заради того, щоб полоскотати собі нерви.
Я знаю, що я – це все, що було, є і буде, що можна собі уявити і що не можна собі уявити. Я є все. Я вічна дійсність.
Я – воістину я.
Я – традиція вірності собі, що живе в кожному суспільстві. А коли суспільство стає натовпом і не помічає мене, я залишаюся його духом, його вічністю і його пам’яттю.
Мені спало на думку розмовляти з рікою, просити вибачення за червоніючу воду, коли соплемінники тисячі років тому воювали стадом проти стада. І ріка підказала заповідь: «знайди щастя наодинці».
Мені вдалося винайти колесо, запалити вогонь і розмістити всі важливі для мене істини в інтернеті, щоб кожен одинак міг вчитися самостійно.
Мої міфи, створені силою священної фантазії, завжди вчать людей свободі та мудрості.
Мої знання створені заради того, щоб міфічні блага стали реальністю, поки інші тупо сперечаються з міфами.
Мої книги написані, поки інші воювали; моя краса створена, поки інші ненавиділи; мої винаходи задіяні, поки інші безуспішно мріяли підкорити мене собі, і лише в руках одинаків ці винаходи приноситимуть радість успіху, а для інших залишатимуться безглуздою саморуйнівною зброєю.
Моя любов належить тим, хто, перш за все, є собою і лише за свідомою домовленістю може бути парою чи множиною.
У мене багато домовленостей. За угодою мені доводилося бути і родиною, і племенем, і корпорацією, і союзом племен, і містом, і громадською організацією, і вотчиною, і князівством, і асоціацією, і царством, і державою, і товариством, і імперією, і республікою, і комітетом, і союзом, і нацією, і спільнотою, і партією, і організацією, і церквою, і натовпом на площі, і мислителем, що усамітнився біля комп’ютера, підключеного до всесвітньої мережі. Але в родині та в племені, наодинці чи у тісняві мене завжди тішила щаслива внутрішня самотність – свобода бути собою, свобода бути традицією.
Навіть ті, хто у пориві безумства нападає на мене, в глибині душі знають: бажаючи зрадити мені, зраджуєш собі; бажаючи знищити мене, знищуєш себе.
Я спонукаю вас замислитись про свою долю.
Я заважаю вам втратити себе.
Я традиція.
Я – це я.
