для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Нова правда про кримінальне минуле...


Нова правда про кримінальне минуле...
Харків, Київський райсуд. В залі – спокійна, доброзичлива атмосфера. Міліціянти в жабо, мереживних фартушках і краватках-метеликах розносять глінтвейн, каву і тістечка. Періодично в зал, цокаючи по кахелю підковками, заходять похмурі „беркутівці”. Вони чемно пропонують присутнім свіжу пресу і мовчки змінюють переповнені попільнички.
 
Два свідка по справі обмінюються репліками. Відчувається, що вони давні знайомі і перебувають в доброзичливих стосунках. Вочевидь, мова йде про нерухомість за кордоном, яку придбав собі один зі свідків.
 
- А Букінгемський тоже там? Ну, і як?
 
- Нема на шо дивитися.
 
До них підходить якийсь клерк, можливо – адвокат. Переминається з ноги на ногу, не наважуючись вклинитися в розмову. Один зі свідків звертає на нього увагу.
 
- Чого тобі?
 
- Я вибачаюся – тремтячим голосом, - суддів можна заводити?
 
- Давай.
 
- По одному?
 
- Нє, всіх табуном. І давай живенько. Вам на всю цю бодягу – 10 хвилин.
 
- Ясно, ясно!..
 
Повертається до залу:
 
- Всім встати! Суд іде!    
 
В залі на це реагують приблизно так, як хулігани в трамваї на появу кондуктора з пропозицією оплатити проїзд – „а хто це у нас там такий умний”?
 
Входять судді; привітно посміхаючись свідкам, вони з тихим шелестом мантій займають свої місця. До них підходить вже знайомий нам клерк і щось тихо говорить, киваючи в сторону залу. Судді, на знак згоди, енергійно трусять головами. Головний суддя закриває папку, яку щойно відкрив і відкладає її в сторону.
 
- Ну, суду ще вчора було ясно, хто Щербаня завалив. Але тут нові свідки по новим справам. Викликається свідок Юдченко.
 
Встає особа з характерним месіанським виразом підфарбованих очей, що робить його схожим на підораса.
 
- Любі друзі! Цю жахливу історію я носив в собі довгих багато років. Багато років я носив в собі цю історію за пазухою. Вона печальна! Чому я так довго носив в собі цю жахливу таємницю? Ви питаєте, що тримало мене за горло всі ці роки? Страх! Страх перед тією особою, яка мусить бути тут, за цими гратами! – вказує пальцем на порожню клітку для підсудних. – Вона тут мусить бути, але її нема. Чому її нема? Бо вона вже щось задумала... О, це – хитра і коварна істота, я її знаю... Так от: правдива історія, яку я хочу розповісти, трапилася давно, у 1998 році. Я сидів у себе в кабінеті, в нацбанку. Займався справами – у мене якраз новий рій... пасіка... і головне – бджоли не гудуть! А бджоли, вони - або гудуть, або не гудуть. І третього не дано. Це я авторитетно, як банкір заявляю! І саме головне: спочатку гуділи, гуділи, а потім – ррраз! І не гудуть! Затаїлися... Ну, думаю, це „ж-ж-ж” не спроста. Я, значить, заглядаю так акуратно одним крайнім правим глазом в льоток – ну, це де вони вилітають і назад – і ото дивлюся, дивлюся... Аж тут відкриваються так рєзко двері і входить вона. Зла, як завжди. Сіла так на стіл, ногу за ногу і куре. І дивиться, значить, в потолок, насупилася і мовчить. Я знову в льоток вулика заглядаю, а мої бджоли перелякано забилися в дальній кут і тільки тремтять; обняли одне одного і зубами клацають – такі перелякані. Я думаю: чого вони так перелякалися? А потім пойняв: то вони її перелякалися! Отака в неї аура вредна, шо аж бджоли непритомніють з іспугу. Чорна у неї аура! От у мене аура – голуба. А у неї – чорна. І ото спочатку мовчки курила, а потім отак плюнула на підлогу і каже: Вітя, тут така фігня, через півгодини прийде один класний пацан, так ти йому передай від мене чемодан з баблом. Тут - рівно лімон. Чи два... точно не пам’ятаю. Так ти передай, не кради. Бо людина свою справу зробила, треба заплатити. Мені нема коли, бо я в магазині чергу за луївітоном зайняла, а там тільки по кілограму в одні руки. Так ти ото передай. А я питаю: а як я його впізнаю? А вона: у нього очі голубі, глушник на пістолі весь поцарапаний і на нозі отут – задирає спідницю – синьою татуйовкою написано: „Ростов – папа, Елтон Джон – мама”. А ще він скаже: я приніс добру вєсть про Гетьмана! А я питаю: а звати його як? А вона – Апостол. Сказала ото і пішла. Ну, потім отой блондін арійської наружності прийшов і каже: і де мої чесно зароблені бабкі? Я вам добру вєсть про Гетьмана приніс. А я йому: а у тебе глушник поцарапаний? Він показує глушник - дійсно, поцарапаний. А синім у тебе написано отут? – знімаю штани, показую де мусить бути написане. Точно, є! Тоді забирай чемодан з грошима. Він так чемно подякував, взяв гроші і пішов. На прощання каже: цілую пані ручку, треба буде – звертайтесь ще.
 
Суддя:
 
- І коли це було?
 
- Як зараз пам’ятаю – 22 квітня 1998 року. Я потім став якось складати цей пазл у себе в голові... Знаєте, я ж маю аналітичний склад ума, і у мене цього добра – повна палата! І ото я почав вибудовувати логічний ланцюжок... знаєте, всіляки оці на перший погляд незначні співпадіння... і ото, коли вже пройшло років п’ять чи шість, я їй кажу: у мене таке потаємне відчуття, що той, з глушником, може мати якесь косвенне відношення до вбивства Гетьмана. Я чисто гіпотетично сказав, без задньої мислі, а вона так перелякалася, по сторонам зиркнула, і каже: мовчи і нікому не кажи, що тобі показалося! Бо отой з глушником прийде і мало тобі не покажеться! І саме главне – це вона мені – Пшонці не кажи, бо він такий самий умний, як і ти. І дивись мені, курва! – це вона знову мені. І кулаком - як грюкне по столу!.. Стіл - пополам! Я зі страху просто тут же в штани... Ну... Не важно. Отака історія була.
І це все (тричі хреститься) – чиста правда!..
 
- Ага, сідайте. Класна історія, суду понравилась. Тут у нас ще один свідок проситься. Ей, свідок! Не спи, замерзнеш!
 
Похмура постать, що задумливо колупається в носі, заторможено реагує на оклик суду.
 
- Я?.. – запитливо тицяє собі в грудину пальцем, який тільки-но витягнув з носа.
 
- Ти, ти. Давай, „златоуст” наш ряжений, зажигай!
 
- Про шо?
 
- Про Аліка.
 
- А! Ну, да. Значить, така історія. Сидимо ми якось з Кушніром...
 
- По якій статті сиділи?..
 
- Статті?.. Та нє, то ми в кабаку сиділи, а не на кічі...
 
- А...
 
- Так от. Ми ото сидимо так, нікого не чіпаємо, і тут вона підходить і каже до Кушніра: мені кілєр потрібен. Такий, надійний, аби не триндів потім, скільки і за шо. А Кушнір так крізь зуби: є один пацанчик. А вона: а тринітротолуолу ящик він може дістати? А я її питаю: а на фіга стільки? А вона так повертається різко до мене і каже: а це хто? Я його в упор не знаю, він мені не знакомий. Це мене – вона каже – дуже насторожує. А я: та мене тут всі знають. Спитай кого хочеш, - хто тут на трьох мерсах по Донєцку розсікає з міліцейським ескортом на мотоциклах тіпа „Урал”, тобі всі скажуть. Вона тоді: а, так це ти ото на трьох мерсах? Я тебе знаю. Ти правильний пацан і я хочу з тобою дружить. Бо ти самий класний авторитет і мені треба від тебе сто метрів бікфордова шнурочка. А я знову питаю: а на фіга стільки? А вона: хочу один стадіон в хлам рознести. А який – не скажу. Я ще тоді подумав: от, хитра бестія, слова лишнього не скаже. Опасна, ох опасна!.. А тут до нашого столику Алік підійшов, свідок Єгови, наш товариш. Весь заклопотаний, з томіком Бердяєва під пахвою. Каже: всім доброго здоров’ячка, нехай Господь вас береже, бо час такий, шо тільки на Господа нашого і вся надія! А ми йому: і тобі від нас амінь і найкращі побажання! Сідай, будь ласка. Ну, він сів, замовив собі морозиво з сіропом, газіровку з ароматом „дюшесу” і квіти дамі. Інтелігентний був – спасу нема! І каже: скоро футбол, а я – це він каже – відомий на весь Донєцк борєц за здоровий образ жизні. І футбол – то моя неуйомна страть і услада мого трепетного серця. Буду дивиться на „Шахтьор” - команду молодості нашей, без которой нам не жить. А вона: от це точно, не жить тобі... Ми тоді не звернули на це увагу. Алік ще так душевно каже: як же я болєю за отой футбол – ну просто слів нема і епітети всі закінчилися! А вона знову так мрачно: нічого, я тебе вилічу... І калатає так злобно ложечкою свою каву, і зиркає з-під лоба на нього... А ми ж такі наївні, нічого тоді й не пойняли... Ну, а потім ото трапилася ота страшна історія... І я так перелякався  - просто онімів!.. Оце тільки зараз трохи попустило, заговорив помалу. А як тільки ото збелькотав – відразу до вас, до нашого народного суду!
І це все – чиста правда!..
  
© Тецкатліпока [16.03.2013] | Переглядів: 6563

2 3 4 5
 Рейтинг: 48.7/104

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook