для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Чи готові ми до перемог?


Чи готові ми до перемог?
Читати українську історію треба з бромом, — до того це одна з нещасних, безглуздих, безпорадних історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, зашарпана нація тільки те й робила за весь час свого державного (чи вірніше: півдержавного) існування, що одгризалася на всі боки: од поляків, руських, татар, шведів. Уся історія — ряд, безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду, набігів, військових переворотів, інтриг, сварок, підкопування. Чи не те саме стає тепер? Тільки хотіли жити державним життям, як починається стара історія: Москва всіма силами вп’ялась і не хоче випустити. З другого боку вже стоїть Польща, наготовивши легіони. Прийшов дужчий, вигнав Москву, одпихнув поляків і сам ухопив за горло й видушує все, що може. Збоку присмокталась і четверта — Австрія.
А всередині те ж саме. Паршиві шанолюбці, національне сміття, паразити й злодії продають на всі боки: хто більше дасть. Нащадки прадідів поганих повторюють погані діла дідів-поганців. І розшарпаний, зацькований народ, знову безпомічний, жде, якому панові його оддадуть. Вигідніше буде можновладцеві німцеві оддать Москві — оддасть. Вигідніше собі лишити — лишить. Ні, ні української історії, ні українських газет читати без брому, валер’янки або без доброї дози філософського застереження не можна.
Володимир Кирилович Винниченко

Часто можна почути, що Українська історія це ціла низка кровавих поразок. Постійних. Невпинних. Поразок. Крути, Голодомор. Героїчна боротьба і поразка…………
От і кажуть що ми формуємо свідомість людини котра готова до боротьби і поразки, а не до перемоги.
 
Можна звісно вчинити як наші північно-східні сусіди, котрі поразками ПИШАЮТЬСЯ. Адже всі оті Бородінські битви чи оборони Порт-Артура це все битви ПРОГРАНІ.
 
А можна просто зробити ВИСНОВКИ з поразок.
Висновки прості:
1. Лише брак націоналізму (народної єдності) призвів до тих поразок.
2. Шукати спільників треба виключно в СВОЄМУ НАРОДІ, а не в сусідах (інакше ці сусіди з тебе три шкури і здеруть).
Тобто здавалось би нічого нового. СВОБОДА, РІВНІСТЬ (можливостей), БРАТЕРСТВО,  СОЛІДАРНІСТЬ.
Власне на цьому і базується націоналізм, релігійна спільність, або звичайна командна.
Якщо звісно ти вважаєш сусіда ближнім своїм, чи належним до однієї нації з ним, то ставитись до нього ти і маєш відповідно як до ближнього, до брата
 
Погляньмо правді в вічі, після майданна поразка відбулась багато в чому завдяки тому що Ющенко чи Тимошенко шукали спільників в Путіні, В Єврочиновниках, та навіть в Путінській шестьорці Януковичі.
Але зовсім не в народі. Ну не жили вони життям народу. Народ мав лише за їх закликом вийти на вулицю і продемонструвати вірність курсу, проголосувати і т.д.
 
Та сама битва при Крутах завершилась тим, що більшовики увійшовши до Києва розстріляли КІЛЬКА  ТИСЯЧ  ОФІЦЕРІВ та СЛУЖИВИХ  колишньої царської армії. Ці люди не приєднались до битви при Крутах тому що не почувались національно-свідомими українцями. І їх вбили російські більшовики.
 
І якщо хтось сьогодні говорить про те, що історія України це історія поразок, скажімо прямо:
ЧИ  ВИ  ГОТОВІ  ПРИЙНЯТИ  ІСТОРІЮ  ПЕРЕМОГ??????????????
Якщо ні, то що вам заважає?
 
Ось перемоги (звісно це не всі перемоги, лиш для прикладу, але чи готові ви їх сприйняти як перемоги своєї країни? Своєї нації? Як перемоги своїх братів?):
 
1. Синьоводська битва, відбулася 1362 року і принесла звільнення південним землям Правобережжя України від Золотої Орди. Після цієї битви землі Поділля відійшли до Великого Литовсько-Руського князівства. Майже вся земля, заселена на ті часи українською людністю, позбулася примусового впливу законів і порядків Золотої Орди.
Приймаєте? Адже ця битва вказує, що Ординське ІГО закінчилось в Україні НАБАГАТО  РАНІШЕ чим це сталось в Московії. Це неканонічна перемога для свідомості руського міра.
 
2. Битва на Жовтих Водах. 1648 рік. Битва подала надію на визволення від панування шляхти. Перемога здобута багато в чому за підтримки реєстрових козаків. Тобто перемога продемонструвала єдність української нації.
Цю перемогу легше сприймати, адже вона не замовчувалась, колишні імперські історики з СРСР намагались представити ці події як такі, що були спрямовані на те щоб вирватись з одного ярма та перейти під московське ярмо.
 
3. 1618 рік. Похід на Москву Гетьмана Сагайдачного. Захоплені міста: Лівни, Рильськ, Курськ, Єлець, Лебедин, Скопин, Данков, Ряжськ, біля Серпухову війська Сагайдачного зустрілись з військами Пожарського, котрі просто розбіглись після першої ж битви з українським козацьким військом, захоплені міста Пєсочня, Сапожок, Шацьк, Касимов, Казар, Романов.
 
4. Ціла низка перемог Сагайдачного:
1605 рік козаки захопили Варну та спалили її.
1608 рік захопили Перекопську фортецю і зруйнували її.
1609 рік на 16 чайках в гирлі Дунаю напали на міста Ізмаїл, Кілію, Білгород.
1615 рік на 80 чайках підійшли до Константинополю і перед носом турецького султана спалили гавані Мізевії и Архіокі.
Турецький флот наздогнав козаків, але козаки перемогли турків і захопили в полон їх адмірала.
1616 рік на 40 чайках 2000 козаків в битві з турецьким флотом у Дніпро-Бузькому лимані. Перемога козаків та захоплення 15 галер. Похід до Анатолійського узбережжя. Напад на Сіноп, захоплення фортеці, знищення гарнізону і ескадри. Зруйнування Трапезунда.
1616 рік захоплення Кафи (Феодосії). Знищення 14-тысячного гарнізону та ескадри
1618 рік год. козаки увійшли в Стамбул, убили 6 тисяч турків, захватили значну кількість полонених та спалили половину міста.
В 1627 році патріарх Теофан ІІІ так оцінював участь гетьмана Петра Сагайдачного у відновленні православної ієрархії та захисті Київської Церкви:
Справа була б неможливою без підтримки пана й гетьмана Петра Сагайдачного, дії якого в даній справі справедливо можна назвати подвигом рівним апостольському. Ця людина є щирий сповідник Православної віри, за яку віддав своє життя й після заспокоєння свого шанується на Русі як благовірний.

5. 1645 рік Франція запросила військову допомогу українського козацтва для штурму фортеці Дюнкерк. Більш детально про звитягу українців на Французьких землях: невеличке кіно історичного формату: http://www.youtube.com/watch?v=z5va6eC6uU4.
Більш детально про перемоги під керівництвом Отамана Сірка тут: http://www.youtube.com/watch?v=TR44ciTKl5U&playnext=1&list=PL9273154F73E90134&feature=results_main
 
Та врешті решт згадаймо мирну революцію Майдану у 2004?
Але і цю перемогу як багато інших, намагаються розтоптати зрадою, облудою та брехнею про проплачені мітинги, про іноземну організацію, тощо.
Хоч може біда 2010 сталась саме завдяки МИРНОМУ характеру революції..........
 
Чи готові ми сприймати як власну історію звитягу українців в бою під Гурбами, де російські більшовики хоч і отримали тактичну перемогу та спалили два навколишніх села, але саме такий спротив і став причиною наказу Сталіна про утворення Наркомату іноземних справ УРСР та Наркомату Оборону УРСР і навіть видачі указу про створення армій союзних республік.
 
Чи готові ми сприйняти Севастополь як місто УКРАЇНСЬКОЇ  слави?
Адже багацько з учасників так званої «ГЄРАІЧЄСКАЙ  АБАРАНИ  СЄВАСТОПОЛЯ» є саме УКРАЇНЦІ, які прославилися відвагою і мистецтвом у бою, — Кішка, Головинський, Даниленко, Сиробоярський, Шевченко, Димченко, Заїка,, Чумаченко, та інші.
 
Чи готові пишатись перемогами українців не лише в бою, а і в спорті? Готові приймати Івана Піддубного саме як УКРАЇНЦЯ? Адже він був покараний НКВС саме за те що в паспорті вказав що він УКРАЇНЕЦЬ, у 1937 був вкинутий до ростовського застінку НКВС.
 
Чи готові сприймати успіхи українців в науці і техніці? Пишатись Юрієм Дрогобичем чи Остроградським, тощо?
 
Та навіть звичайних речей котрі вплинули на світ набагато сильніше чим винайдення ядерної бомби.
Адже наприклад розробки Прокоповича Петра Івановича значно вплинули на бджільництво, а це є значним чинником в сільському господарстві.
 

Як що ні, то може час скинути з себе окуляри русскава міра і припинити дивитись на себе так як німець скаже у відомому творі Т. Шевченко та  визнати для самих себе, що ми українці нічим не гірші за інших, ми самі по собі можемо дати собі раду.
 

Чи станемо ми національно-свідомими українцями і почнемо будувати Україну ПЕРЕМОГ?
Чи знов продовжимо читати українську історію з бромом?
© Слово [15.03.2013] | Переглядів: 2172

2 3 4 5
 Рейтинг: 43.5/38

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook