Якось, останнім часом, все більше і більше розчаровуюсь, читаючи всіляку маячню укр. ЗМІ. До речі, і на ДД теж. Аж себе потягло, по образу та подобію. А ось, вже днями, бутафорні повстанці почали розкручувати нову "тему". Закликають до революції. А чому й дійсно ні, весна ж іде, то щось так і хочеться вкоїти.
Справжні революційні очільники вже поїхали по областям і почали їх відлік по алфавіту, з Вінницької.
Ганка Ге теж, пару днів тому, паралельно з ними, не приминула відвідати Вінничину, але не з революційними ідеями, а з своїм спектаклем, виставою, яку вона, як митець художнього слова, та сама собі режисер і драматург неокласицизму нового століття, списоносець ідеологічної зброї, піднесла на тарілочці до уваги своїх шанувальників. Потрібно тут зауважити, що шанувальники дивилися, але глибокого проникнення чомусь не сталося. А точніше - взагалі ніякого. Буває ж таке навесні...
А тим часом, взірець непідкупного рафінованого укр. націоналізму, місто Львів, в Оперному, на пр. Свободи, 28 рве на штанях гудзики від повнометражних дотепностей на політ. теми, та інші художества розважального шоу. Та й дійсно, якщо з декількох боків одночасно запрошують на шоу, то чому б і не розважитись. Комусь спектаклем, комусь революцією, комусь Шустером, а комусь 95-квартальним націоналістично - російськомовним мюзиклом "За літо ми в клоччя наш віник порвемо".
Читаю - /Тягнибок відсилає до відозви Юрія Іллєнка, який заявляв ще у 2010 році: "Єдиній надії нації – постінтеліґенції – відозва: "До зброї!"… Наша зброя – наш інтелект!"/.
/"Можна ридати безкінечно. Схаменімося. Об'єднаймося. Кайдани порвімо! Як? Оголосимо добровільну мобілізацію всіх свідомих патріотів України до лав УПА… Української Повстанської Армії проти окупаційного режиму національного інформаційного простору", - закликав Іллєнко./
А хіба наша зброя - не інтелект? Та й наша теж, що там і казати. Інтелектуальна революція намічається, значить. Наш інтелект проти їхнього. От, як тільки всі разом схаменімося, об'єднаймося, кайдани порвімо, так і вже тоді заходимось в інтелектуальному танк!у. У великому колі однодумців. А поки того ще не сталося, то поїдемо по Україні мереживоструктурованими шляхами весну зустрічати, якраз до того душу тягне. На барбекю з димком.
А що ж ми? А давйте візьмемо і з-революціонуємо! Нам то що, хіба важко, до городів ще ж далеко. То можна і потренуватися. Досить еволюціювати, панове свідомі українці, на диванах, всі на площі (правда, збиратися не більше трьох)! Всім взяти в руки квіточки і кидати ними в шоломи "космонавтів".
Хтось гризе Кремлівські мури, вишукуючи притаївшогося злобного москаля в Україні, хтось шукає жида, щоб обірвати йому пейси, а хтось чеше потилицю за ніяк не виходячим об"єднувально-від"єднувальним весняним федералізмом.
/Дайте мені автомат Калашникова, я всіх їх ненавиджу!/, чути десь здалеку голос українських патріотів. - Дайте мені, дайте.., дайте...чується відлуння в лісі української політики. Ка-ррр, каркає ворона, пролітаючи у них над головою. Та сама, що сиділа на дереві в романі одного видатного українського письменника, та все дивилася, але так і не зрозуміла, чому люди, скільки не розмахують, а ніяк злетіти не можуть.
Як закінчуються подібні заклики? А як завжди, словами - Слава Україні! Шануймося! Ми не здамо, ми здобумо!
Ну, то дай то тоді Бо, якбо! Хіба ж хтось проти того..?
По небу тучи бегают,
Дождями сумрак сжат,
под старою телегою
рабочие лежат.
...
И слышит шепот гордый
вода и под и над:
"Через четыре года
здесь будет город-сад!"
...
Но шепот громче голода -
он кроет капель спад:
"Через четыре года
здесь будет город-сад!
...
Я знаю - город будет,
я знаю - саду цвесть,
когда такие люди
в стране в советской есть!
