Для тих читачів, які у своїх повсякденних розмовах не часто оперують економічними категоріями, на всяк випадок буде доцільним зазначити, що термін «децильний коефіцієнт» не має жодного відношення до російського репера, якого звати Децл.
 
Децильний коефіцієнт для окремо взятої країни — це відношення середньої величини сукупних доходів 10% найзаможнішої частини населення до середньої величини сукупних доходів 10% найбіднішої частини населення.
 

Для соціологів, економістів та політиків децильний коефіцієнт є цікавий тим, що він відображає не тільки реальний рівень економічного і соціального розшарування у окремо взятій країні, але й найбільше допомагає прогнозувати та передбачати рівень соціальної напруги у суспільстві.
 
Ще 2400 років назад учень і послідовник Сократа мудрець Платон попереджував про небезпеку диспропорції в доходах найбідніших і найбагатших. За його переконаннями критичною межею є коефіцієнт 4.
 
За оцінками сучасних фахівців, у так званих розвинених країнах нормою вважається п’ятикратна різниця в доходах.
 
Експерти ВТО стверджують: якщо у якісь країні різниця в доходах бідних і багатих доходить до показника 14,2, у цій країні виникає реальна небезпека для подальших соціальних потрясінь.
 
Мало хто із сучасних істориків та дослідників звертає увагу на такий факт — причиною Жовтневої революції 1917 року стала не стільки діяльність революціонерів, скільки заворушення у суспільстві від того, що децильний коефіцієнт у Росії перетнув відмітку 25.
 
До прикладу, у скандинавських країнах Данії, Фінляндії та Швеції децильний коефіцієнт коливається від 3 до 4, в Німеччині, Австрії та Франції — 5-7, у США знаходиться в межах 10-12.
 
Наслідок — ці країни на сьогоднішній день у цілому є найспокійнішими і найстабільнішими у світі, як в економічному, так і в соціальному аспектах.
 
Що відбувається у суспільстві від збільшення децильного коефіцієнту, у спрощеному вигляді є зображеним на таблиці далі (перелік неповний, стрілка донизу - зменшення, стрілка догори - збільшення):
 


Компанії Knight Frank і Wealth-X протягом багатьох років ведуть облік бізнесменів, чиї чисті активи сягають $30 млн. і більше. За їхніми найсвіжішими даними, опублікованими в сьомому щорічному виданні The Wealth Report 2013, можна щиро порадіти за українських бізнесменів.
 
За кількістю заможних людей найшвидші темпи росту в Європі демонструє саме Україна (+74%). За нею йде Росія (+51%). У 2012 році в Україні проживало 397 людей з активами більше $30 млн. За прогнозами експертів, у 2022 році їх кількість збільшиться до 690.
 
Але якщо в одному місці щось прибуває, то зрозуміло, що в іншому — зменшується.
 
Німецька страхова компанія Allianz нещодавно опублікувала «Звіт про світове багатство за 2012 рік». У цьому звіті приводиться рейтинг 52 країн світу, сукупний ВВП яких складає 90% всього світового ВВП.
 
На превеликий жаль, Україні в цьому рейтингу відведено місце в самому кінці — на 49-й позиції. Таким чином ми увійшли в десятку країн із найбіднішим населенням. За даними компанії Allianz в 2011 році рядовий українець в середньому володів майном на суму 928 євро (без врахування грошей, потрачених на різні кредити).
 

Офіційні цифри децильного коефіцієнту в сучасній Україні, на жаль, чомусь є таємницею. Чому цей показник є закритим для ЗМІ і не озвучується під час публічних розглядів різноманітних «пакращень» — знають хіба що представники нашого політичного істеблішменту. Дані, які зрідка потрапляють у різноманітні інформаційні джерела, суттєво відрізняються.
 
Але навіть ті цифри, які інколи озвучуються — є просто приголомшливими. За даними КорреспонденТ.net децильний коефіцієнт в Україні дорівнює 32, за даними ПСПУ — 40. За даними ще однієї української державної структури децильний коефіцієнт в Україні дорівнює 70!!!. Для порівняння. Для Росії той же КорреспонденТ.net наводить цифру децильного коефіцієнту — 16-17.
 
Відчуваєте різницю? За Платоном — великий мішок з грошима або гучна публічна посада перетворюються на бочку з порохом після  того, як децильний коефіцієнт перетинає критичну межу 4. Згідно тверджень експертів ВТО — соціальні потрясіння починаються після 14,2.
 
Схоже на те, що Україна багато в чому є унікальною державою і експертам ВТО спеціально для наших співвітчизників треба враховувати додаткові поправочні «коефіцієнти міцності».
 
Хоча для більшості мудрих і далекоглядних людей ця інформація є загальновідомою. І нещодавня заява одного із найбагатших бізнесменів України Віктора Пінчука про бажання передати частину своїх статків для благодійних цілей є тому живим підтвердженням.
 

Так склалося, що діючий Президент України і представники нинішнього уряду, додатково до тихої міни децильного коефіцієнту, умудрилися закласти під себе ще декілька подібних мін сповільненої дії. Не будемо уточнювати, чому так сталося і хто винен. Просто безпристрасно зазначимо найголовніші із них:
 
• Втрата державою «контрольного пакету» акцій над газовою трубою;
• Результати і резонанс навколо так званого «вибіркового правосуддя»;
• Перерозподіл сфер впливу і посягання та матеріальні блага деяких нинішніх олігархів;
• Знищення на державному рівні малого та середнього бізнесу;
• Різке розшарування на багатих і бідних, підвищення соціальної напруги.
• Україна «сповзає до авторитаризму», а відсутність в країні структурних економічних реформ «збільшує загрозу економічної кризи в 2013-му році».
 
Зворотна реакція від кожної із цих мін рано чи пізно, але досягне і тих, хто їх закладав. Не дивлячись на публічні заяви про «пакращення». Треба бути дуже наївним, щоб не помічати динаміку збільшення соціальної напруги в Україні.
 
На «найнижчому» рівні епізодичні вибухи цієї напруги проявляються у тому, що люди починають застосовувати зброю у тривіальних побутових ситуаціях — «караванський стрілець», нічний одеський клуб «Белліні» тощо.
 
На «середньому» рівні — нещодавні «вияснення стосунків» між народним депутатом Михайлом Головком та заступником голови Тернопільської ОДА Петром Гочем, публічні спалення прапору ПР у Хмельницькому тощо.
 
Але мета цього матеріалу — не критика. Кого-кого, а критиків у нас вистачає.
 
Цей матеріал є своєрідним криком душі і спробою (скоріше за все — наївною і утопічною) хоча б частково достукатися до свідомості тих, кому на певний період делеговані тимчасові права нести відповідальність за майбутнє нашої країни...
 
З іншого боку мудрі люди також знають — випадання снігу на наших дорогах і вибухи соціальних потрясінь, як правило, відбуваються несподівано!!!
 
А після цього — неконтрольований хаос, звірства, грабежі, розправи із «постійними винуватцями усіх бід» ті інші малоприємні наслідки, які витікають із подібних явищ. І якщо дехто легковажно думає — що для України розвиток такого драматичного сценарію неможливий, згадайте хоча б події 2011-го, які отримали назву «арабська весна».
 
Чи потрібні комусь соціальні потрясіння, вже не кажучи про усіх тих, кому є що втрачати?..
 

Відповіді на питання типу «Як ефективно розпорядитися газовою трубою», швидше за все, керівництвом нашої держави будуть знайденими.
 
А от як знайти відповіді на інші питання. Наприклад, що робити, щоб рядові громадяни, як «караванський стрілець», не хваталися за зброю із-за флешки, яка у дійсності стала лише формальним приводом, або «соломинкою, яка переломила спину верблюда»?..
 
Особливістю сьогодення є можливість кожному писати або говорити все, що завгодно. Питання в іншому — хто тебе почує у принципі?... Автор цих рядків розуміє, що усе, сказане у цьому матеріалі, із вірогідністю 99,999% так і залишиться «криком волаючого в пустелі».
 
Але все таки… Різноманітних інтелектуалів, які точно знають відповіді на запитання «Хто винен?» і так вистачає. На мою думку, набагато важливіший пошук відповідей на запитання типу «Що робити?» і за рахунок чого робити.
 
При розмаїтті можливих варіантів автор цих рядків вважає найпродуктивнішим такий базовий принцип: «Замість того, щоб проклинати темряву, краще запалити одну маленьку свічку».  
 
Але щоб цей матеріал не розрісся до розміру роману М. Чернишевського «Что делать?», обмежусь усього двома пунктами.
По-перше. Держава потребує термінового!!! комплексу заходів і реформ, спрямованих на підтримку не великого, а саме малого і середнього бізнесу. Причому реформ не формальних, а радикальних по типу НЕПу 1921-го року. Цей пункт є першочерговим.
 
По-друге. Кількість відкритої і прихованої злоби та агресії в сучасному інформаційному просторі є просто зашкалюючою.
До всього, спостерігається ще й така тенденція — кількість позитивних і життєстверджуючих думок з часом усе зменшується, а кількість різноманітних педерастів у телеефірі — чомусь збільшується… Це погана тенденція. Саме у педерастах — найбільший корінь зла… ІМХО
 
Усім нормальним людям треба думати, як зробити так, щоб усе стало навпаки… Щоб кількість позитиву збільшувалась і збільшувалась… Ну, а решту ви розумієте самі…
 
Іще, ледве не забув… Після знайомства з матеріалом усім вдумливим читачам буде неважко самим знайти відповідь на запитання, винесене у заголовок цієї статті — який саме вплив здійснює децильний коефіцієнт на розміри чоловічих дітородних органів українців. Ті ж вдумливі читачі також запросто знайдуть відповідь і на інше питання — за допомогою якого типу графіка найкраще можна відобразити зв'язок між цими категоріями — гіперболи, експоненти чи, до прикладу, параболи Лобачевського…  
 
PS1. Усі представники нетрадиційної сексуальної орієнтації мають повне право плюватися в монітор і ставити цій статті мінуси, щоб вона не відображалася у загальній стрічці статей, так як це було зроблено з деякими моїми іншими цікавими матеріалами, раніше опублікованими на цьому сайті. И-и-и-и-и-и
PS2. Для майбутньої перемоги всього хорошого над усім поганим мій особистий скромний внесок ТУТ