"Хто ще не копав опозицію?", - обурюється Захар Беркут. А разом із ним і решта з фан-клубу, ніззя, мовляв, лихого слова про лідерів. Вони мудрі й далекоглядні, а ви тільки те й можете, що паплюжити вождів та давати "цінні" поради, сидячи за компом. Якщо такі розумні, то спробуйте самі організувати цей спротив.
 
І запишуть вас у провокатори, а то й прямісінько до табору "ригів".
 
І невтямки їм, що ми, власне, й обирали наших депутатів задля того, щоб вони стали тим центром, який організовує та координує цей спротив. Вибачте за патетику, штабом революції. А коли цей "штаб" явно недопрацьовує, халтурить, не гріх і звернути на це увагу.
 
А "проколів" вистачає, і переконливим свідченням тому є непристойно мала кількість людей на протестних акціях. Тільки не треба про "незрілість суспільства", "моюхатускраю", "рабську психологію" та інші ярлики, якими виправдовують свою неспроможність деякі горе-політики. Адже у 2004-му, коли цей народ привів їх до влади, він був і "зрілим", і з психологією начебто все було гаразд, та й хата стояла на належному місці. То може у "консерваторії" щось негаразд?
 
А може ніж вішати образливі ярлики, краще замислитись, чому народ після трирічного "покращання" від гопників не йде масово під прапори опозиції? Не йде за "сенсорну кнопку", не йде за "мандат Власенка", навіть за Юлю не вийшов. А подумавши, шукати ту ідею, яка б зачепила велику кількість людей і привела їх на "барикади". Замість гучних, але порожніх заяв про імпічмент, народне повстання і т. ін., бо повстання не анонсують, а піднімають. А перед тим його ретельно готують. А такі непродумані заяви лише дають супротивникам приводи для глузування.
 
З цього приводу є одна байка.
Один горобчик дещо припізнився і вилупився взимку, у лютий мороз. Бавлячись, він випадково випав з гнізда і відчув, що замерзає.
Та йому пощастило, поруч проходила корова, яка вивалила на нього добрячу купу гною. Горобчик оклигав і радісно зацвірінькав. Але, на його біду, це почула кішка, яка витягла його з цієї купи та з’їла.
 
Ось така коротенька байка, з якої випливають дві моралі.
Перша: не завжди той ворог, хто тебе обкаляє.
Друга: не завжди той друг, хто тебе з лайна витягне.
Є ще й третя, але вона у даному випадку не зовсім доречна, тому обмежусь двома.