Ось і настав цей знаменний 2015!
Рік, якого з нетерпінням чекали мільйони громадян нашої держави, адже наближаються вибори нашого всенародного президента. Осяяний сонцем, обласканий богами, щедро наділений від природи талантами у всіх можливих сферах людської діяльності – таким знає народ свого улюбленого лідера.
І іншого нам не треба! – в один голос рішуче заявляють доярки і пастухи, інженери і вчені, лікарі і вчителі, міліціонери і прокурори.
Ось з веселими жартами піднімаються з шахти на поверхню шахтарі. Мозолисті руки міцно стискають нові відбійні молотки – покращення прийшло і до них на шахту! Шахтарі традиційно вкриті чорним вугільним пилом, але життєрадісна посмішка виграє на їх обличчях. Вони знають, для чого існують на цьому світі! Все ж добре мати щедрого і справедливого хазяїна: Фіму, Рената - так ласкаво, по-дружньому, іменують їх володарі підземелля... І для такої теплоти до хазяїв шахт є вагомі причини: адже вони дбають про все, а шахтарям залишається тільки чесно і напружено відпрацювати свою зміну. Все ж порядок мусить бути! – в один голос заявляють шахтарі – Не треба нам цієї вашої демократії!
Порядок! Те, чого чекала вся країна. І він настав. Країна втомилася від постійної безпредметної говорильні, від бездіяльності заблокованого парламенту.
Порядку! – багатомільйонними голосами вимагала держава від президента. І президент почув свій народ і пішов йому назустріч. Одного типового похмурого ранку в стінах парламенту з`явилися вони - суворі представники народу, щоби виконати волю президента. Холодні голови, гарячі серця, шкіряні куртки, спортивні штани, журналістські посвідчення... Трудові руки народу не стали церемонитися з так званою опозицією! Можливо, хтось трохи зайве погарячкував, але ж і народ треба зрозуміти! – звернувся вечором президент до громадян. І, як справжній гуманіст, дозволив надати необхідну медичну допомогу, а похорони влаштувати за рахунок держави.
І буквально наступного дня вся країна запрацювала по-новому! Азартно і напружено, як єдиний злагоджений організм. У бізнесменів появилося відчуття відповідальності за країну. Вони масово стали сплачувати податки на рік вперед і вступати в партію регіонів. Дехто в пориві свідомості став переписувати на партію свій бізнес
У вчителів несподівано прокинулася совість; вони припинили свої грабіжницькі вимоги до рідної держави про виплату заборгованості за півроку. Хіба в грошах щастя? – перепитували один одного вчителі, знизуючи скептично плечима. Звісно, ні! – відповідали їм лікарі, виховательки в дитячих садочках і решта бюджетного люду по всій країні.
Щастя! Врешті всі зрозуміли його потаємний сенс... Це коли ви темними вулицями пробираєтеся неушкоджений додому, а там вже всі в зборі, тихо вечеряють за заштореними вікнами. Це коли вночі до вашого будинку під’їжджає автозак, потім гримають двері саме вашого під`їзду, потім з характерним відлунням гупають чоботи бетонними сходами (бо ліфт не працює), ближче... ближче!... БЛИЖЧЕ!!! І - проходять далі... Ух!.. Ви витираєте спітніле чоло, обіймаєте під ковдрою свою половину і відчуваєте, як радісно б`ються в унісон ваші серця! Щастя...
Вибори! Це не тільки свято, це – відповідальна робота. Потрібні тисячі спостерігачів, членів комісій, журналістів... Лідер звернувся до свого рідного міста: земляки, вашому президенту потрібна допомога! І Донецьк відізвався на це прохання. Тисячі простих, але рішучих хлопців зібралися для захисту порядку.
Короткі стрижки, нордичні характери, мілітарні ремінці, скромні тату... Вони з гордістю так себе і називали – донецькі. Братство на крові! – що може бути надійніше? Справжні бійці за порядок! Побудовані в колони, вони просто таки випромінювали енергію, яка здатна подолати будь-яку перешкоду на шляху президента.
Свіжий вітер нервово грає штандартами полків – Єнакієве... Горлівка... Маріуполь... Макіївка... Не всі воїни Святого Порядку навіть встигли отримати паспорти; деякі так і поїдуть зі справкою про дострокове звільнення. Але хіба ж так важливі формальності, коли справа йде про долю держави? Врешті, після виборів цим простим хлопцям прийдеться брати владу на місцях – там, куди їх пошле рідна партія. Тоді і отримають нові паспорти. Але прописка буде стара – Донецьк!
Донецькі – надійний і бездонний кадровий резерв партії!
...Лідер піднявся на трибуну. Сьогодні був його день! Дивлячись на легіони суворих воїнів він згадав, як колись проводив перші партзбори на рідній автобазі...
Багато кро... води пролилося з того часу в шахти.
Лідер вдивлявся в похмурі обличчя і майже в кожнім бачив щось своє, рідне... Щось невловимо-потаємне єднало його з цими легіонерами. З виразу їх очей він відчув, що довгі промови – не для них. Ці хлопці звикли діяти, а не говорити.
Він, власне, й сам був такий... Але несподівано захотілося щось сказати цим людям внизу, які грізно завмерли в бойових колонах, чекаючи команди „Фас!”.
Так, треба щось сказати. Лідер підійшов до мікрофону. Той перелякано затремтів і видав тонкий писк. Лідер нахмурив брови. Мікрофон затих...
- Іх бін фірст? – залунав енергійний голос над палацом. - Аллес шмайсер зер копанка гуд! Зібер шнель? Унд я. Аусвайс, бітте, президент? Я, я... Вас іст дас фюрер бітте яволь опозішенайзен фойяр рейхстаг! Унд фройлян ніхт лібе? - шнапс унд бір! Вас іст дас цурюк? Дойчлан? Ніхт, ніхт унд ніхт!
Донєцк юбер аллес! Унд капут демократіше.
- Яволь, май фюрер! – відізвалися в єдиному пориві легіони...
