- Хто там!.. Це ти?..
- Ага... )
- Привіт!..
- Привіт... )
- А я вже думав, шо ти не прийдеш.
- Та... Хазяйка.
- Шо?
- Та в м’ячик свій дурнуватий гралася.
- А як це?
- Кидає м’ячик, а бігаю за ним, як угоріла по всій хаті, і приношу їй назад.
- А вона шо?
- Знову кидає... (тяжко зітхає). Саме паршиве, шо хазяйка на другому поверсі, а м’ячик може по сходах і на перший забумбелити.
- І ти ото бігаєш туди-сюди?
- Ага.
- А на фіга?
- А я знаю? Це ж - люди, істоти абсолютно ірраціональні. А то ще прив`яжуть бантик паперовий до нитки і смикають у мене перед мордою. А я мушу його лапою футболити...
- Сумнівна розвага. Що цікаво, я от помітив, що у них цей бантик на ниточці застосовується досить масово. А який в цьому сенс?..
- Так, не зовсім зрозуміле явище. Знаю тільки, що це їм подобається. Я навіть іноді підозрюю, що через свою масовість це явище вже має свій егрегор...
- А може це через властивості егрегора воно стало масовим? Тут ще треба визначити що первинне, а що вторинне.
- Мда, умом людей цих не понять...
- Це - точно. Аршином... - і так далі. А взагалі-то хазяйка як? Нормальна?
- Та як сказати... Не простий характер. Так то добра, але може й віником.
- Опаньки!..
- Ага.
- І тебе?
- Та спробувала якось... Але я зробила вигляд, що під столом – миша; то хазяйка з тим віником - в одну сторону, а я, огородами, в іншу... А у тебе?
- Шо?
- Хазяїн є?
- Ага.
- І як?
- Сьогодні – нормальний.
- Як це – сьогодні?
- Ну, у мене ж три хазяїна.
- Ого!..
- Ага. Я ж на котельні живу. А там же графік, суткі - двоє. Ото три хазяїна і набігає. Сьогодні – Вася. Нормальний мужик. Майже не бухає. Сарделькою на обід поділився.
- Боже, який жах!
- Шо саме?..
- Сарделька!
- А чо? Нормально... Сарделька – вещ!
- Яке там нормально! Вони ж сою з ГМО туди пхають! Ти ще скажи, що шаурма нормальна вещ...
- А ти звідки знаєш про ГМО?
- Так хазяйка перед сном мені з інета новини читає.
- Звідки?
- З інтернета... А у вас там в котельні шо, інтернета нема?
- Ні фіга собі... Ти шо, прикалуєшся? Який, нафіг, Інтернет! У нас в котельні ні одного манометра нормального нема!
- Круто!
- Ага. Практично, екстремали. Тиск – на глазок...
- А у нас – вай-фай по всій хаті.
- Круто!..
- Ага. Хазяйка собі планшет купила, тепер балується ото. Ну, чисто дитина мала. Каву - з планшетом, обідає - з планшетом... лягає спати – ото поки очі самі вже не закриються, вона буде тим планшетом бавитися. Класний планшет. Я лапою екран потрогала – сенсорний.
- Блін, житуха у тебе! А у мене на котельні одна культурна програма – „радіо шансон”.
- Боже, який жах!
- Ага. Ото як затягне – „Владімірскій центра-а-ал!..”
- Да, було діло раз: сусіди включили якось шансон...
- І шо?
- Хазяйка прийшла і виключила. Причому виключила капітально. І склала все так акуратно: пі-мезони – зліва купкою, мю-мезони - справа.  Добре, шо хоч вони самі встигли порозбігатися, а то б вона і їх всіх повиключала. І так само купкою акуратно поскладала б. Вона все робить акуратно, тут не віднімеш.
- Строга...
- Ага. Є трохи.
- Але справедлива?
- Та як сказати... Тут головне засікти той момент, коли вона віник в руки бере. Слухай, а чого це ти до мене принюхуєшся? (відсувається насторожено).
- Та... Пахнеш класно, а не пойму чим.
- А, ти про це... То млинці зі сметаною. Домашньою. Рекомендую замість сардельки. І звичайним молоком запивати. Це у мене хазяйка так сьогодні пахне.
- Мда... Вася у мене тоже пахне. Не млинцями, звісно, але тоже сильно.
- Це результат його власного екзистенціального вибору.
- Шо???
- Ну... облишимо це. О, дивись, зірки появилися!
- Ага. Вася мені часто про зірки, особливо літом. Ото вийдемо вночі з котельні, ляжемо з ним на лавочку, і він починає пальцем по небу водити. Інтернета ж нема, то ми вживу спілкуємося.
- А я вночі сплю. З хазяйкою. Робота у мене така. Вона, як засинає, то мусить мене гладити. Мені то не складно, звісно, але одноманітність роботи трохи втомлює. Хочеться чогось нового, творчого... Але – вибирати не приходиться. А що тобі Вася розповідав про зірки?
- Ну, значить, фішка така: теорія гравітації Ньютона і Ейнштейна виводять, що Всесвіт не може бути стаціонарний, а тільки такий, що розширюється чи стискається. Якщо розширюється, то років так 20 мільярдів тому Всесвіт був стиснутий в одній точці, після чого відбувся великий бумс. Ну, от воно і розлітається у всі сторони; а зірки, то всього лише як іскри китайського феєрверку.
- Боже, як цікаво!
- Ага. А там ще про сингулярність чорних дірок цікаве. Саме кумедне, що квантова механіка допускає вихід енергії з чорних дірок...
- Слухай, - підозріло – а цей Вася у тебе хто?
- Так він фізиком був, поки ото не бухав. А тепер на котельні. Взагалі-то з ним цікаво.
- Боже, як у вас на котельні цікаво! Яке життя насичене!
- Ага. А ще оті зірки утворюють сузір’я.
- Як це? Покажи!
- Ну, от дивись: оті чотири зірочки – бачиш?
- Де?
- Ось там – одна, друга, третя і четверта.
- Ага!
- А ото з того куточка – ще три зірки вбік. Бачиш?
- Ага! І шо це?
- Це – сузір’я Велика Котяра.
- Боже, як цікаво!
- Ага. І оті три зірочки – то у нього хвіст.
- Скільки цікавого на світі!..
- А ти приходь літом на котельну, коли Вася буде. Він, як ото соточку потягне, то вже не зупиниться, поки всю історію Всесвіту не розкладе на атоми. До фіга цікавого, якшо Вася соточку...  
- Ага, прийду. Упс!.. Здається, хазяйка кличе. Пішла я на роботу (тяжко зітхає). Напевне, знову гладити буде.
- Ну, терпи! Така вже наша доля кошача...
- Терплю!..