(закінчення)
 
У першій частині Деградації я пообіцяв читачеві показати, як політик Олег Зарубінський, перебігши у фракцію Партії регіонів, не тільки майже миттєво  придбав  рівень середньостатистичного «регіонального» говоруна на окладі, але і чим він чисто конкретно став відповідати образу і подобі Чечетова, Богословської та ін. Сьогодні постараюся виконати обіцяне і не розчарувати...

Раніше Олег Олександрович Зарубінський (далі найчастіше просто «об'єкт» або «об'єкт спостереження») вмів говорити «ни громко, ни тихо,  а совершенно так, как следует». Так колиcь описав здатність свого Павла Івановича Чичикова спілкуватися  Микола Васильович Гоголь. І всім відоме вміння безсмертного героя викликати довіру співрозмовника, подобатися, переконувати. Цим ще недавно в якійсь мірі володів і наш об'єкт спостереження. Але сьогодні якимось дивним чином – прямо  таки по-гоголевскі – у  Зарубінського ця чичиковська харизма раптом зникла невідомо куди... Замість неї об'єкт випромінює… (навіть у лапках написати «чечетовську харизму» рука не підіймається), правильніше сказати, від нього тхне явним чечетовським душком.
 
Мова Зарубінського стала малозрозумілою, нецікавою; аргументи непереконливі; факти «притягаються за вуха»; нерідко при спілкуванні з опонентами, спостерігається гучний пронос слів і тихий запор думок. Мало того, вже проскакують логічні «перли», схожі на чечетовскі. Цитую: «…ми багато чого зробили, але не просунулись»  (про освоєння шельфу Чорного моря). Як кому, а мені ця фраза  по-розумності  чомусь нагадує  безсмертну  чечетовську  «встик к этому смонтированную операцию».
 
Особливо цікаво, що не тільки за змістом, але й за формою об'єкт став мало відрізнятиметься від свого  старшого товариша. Зайва  нервозна метушливість; поривчасті, неточні рухи; жестикуляція і міміка, що мало відповідають   думкам, які озвучуються,  іноді змушють сумніватися в повній адекватності   об'єкта спостереження.
 
Не вірите? Дивіться і порівнюйте.
Порівнюйте, раз
 

 

 
Порівнюйте, два
 

 

 
Я, правда, поки ще не побачив  на фейсі Зарубінського ознак явного кретинизму (див. Защита от дураков в политике),
 

 
…але, думаю, процес іде у потрібному напрямку. І недалекий той час, коли ми в Зарубінському побачимо повного Чечетова.
 

Чомусь впевнений, що Ганна Миколаївна є головною спрямовуючою та керівною силою ригівської «пропаганди». І одночасно «граючим тренером» команди «регіональних» спікерів. Про її методи і прийоми, зокрема «тонкий» стиль базарної мудриці типу «Галю, ти така гарна і розумна! То нічого, що в тобі тхне з рота і тобою гребують чоловіки...», навіть мною, скромним блогером і імхістом, переговорено, переписано чимало.
 
Але серед всіх її образів, якостей і здатностей проникати в печінку глядачеві та слухачеві зараз згадаю тільки одну - її несамовиту до схлипування, що межує з  чуттєвим оргазмом, любов до свого Президента. Причому, ще навесні 2010 року  вона свято вірила, що цю любов з нею дуже скоро   розділить увесь український народ. Навіть бунтівний Львів ще  влітку 2011 року за її віруванням повинен був вийти і сказати: «Януковичу! Я тебе лЮблю!» (див. Любити владу! ).
 

 
Зарубінський, нехай ще не перевершив, але вже наступає на п'яти своєму конкурентові у любові до Президента і вірі в прийдешню гордість народу за свого Януковича. Від усього серця, від усієї душі він вигукує (цитата): «Якщо реалізується те, що президент намітив, ви також будете радіти з цього!»
 

 

Звичайно, багато чим відворотна Інна Германівна, яку електорат любовно називає Чорноротою. Але найбільше, що впадає у вічі - це повна відсутність навіть натяку на здатність до самокритичності; пристрасть до самовосхвалення і самовозвеличування, що межують з усім відомою манією. То бідолаха заявляє, що в часи Київської Русі була б княгинею Ольгою (див. Сумнівний пам'ятник княгині Ользі ), натякаючи на себе сьогоднішню, кохану, реінкарнировану; то на повному серйозі нагострює лижі в Президенти України, ні хвилинки не сумніваючись, що її всі дуже люблять, що вона сама гідна, що без неї, Президента, - ніяк ...
 
Скажу відразу, хоч він і прагне, але змагатися за цими   показниками  з Інною Германівною нашому об'єкту спостереження поки що важкувато... Він, наприклад, досі все ще не оголосив себе реінкарнацією, припустимо, Ярослава Мудрого.
 
І все ж успіхи є, бо симптоми неадекватності в оцінці своєї персони у об'єкта спостереження вже очевидні. Ми цього не знали, але, як сьогодні нас просвітив пан Зарубінський, виявляється, він створив сотні життєнайнеобхідніших і найцінніших законопроектів, висловив тисячі наймудріших думок, видав мільйони байтів найціннішої інформації. Звичайно, може, парламентаризм в Україні відбувся б і без Олега Олександровича… Але, що то був би за парламентаризм?! Тому він  просто не міг допустити, щоб і в це  скликання не опинитися в Раді, тому і пішов у фракцію Партії регіонів. Хоча - не позбувся ще до кінця від рудиментів професорщини-інтелігентщини - пояснює це більш тонко і скромно (цитата): «Я хочу бути письменником, якого читають». Натякає, що хоче писати закони, з якими всі будуть змушені  знайомитися.
 
Ну, які Зарубінський напише закони в співавторстві і під суворим наглядом ригівских «творців» - це, звичайно, окреме питання. А от бажання стати Мариніною або Донцовою Верховної Ради - це цікаво! Майже як і нездІйснене бажання його «старшої товариша» стати Президентом. Хоча Інна Богословська, безперечно, з цього приводу викручуватися не стала б. А сказала б конкретно: «Без мене парламентаризм в Україні здохне» (див. Віршики з натяками).
 
Образом і подобою від свого взірця для наслідування наш об'єкт спостереження також не відстає. Еге ж?
 

 


Хоча фірмові Лєночкіни  аргументація  і  полемічні прийоми  типу «на себе подивися!» і «сам дурень!» вже повною мірою відповідають…, але ще  забійні  «закрой рот!» і «надень намордник!»  у професора Зарубінського не спостерігаються. Хоча... Побажання опонентові (цитата) «...не треба швендятись по буфетам!» сповна тянгне на Лєночкін «креативчик» «Не надо ля-ля!» і наштовхують на думку, що  вдосконалення  об'єкта йде туди, куди треба.
 
І усмішка... О, цей фірмовий знак ведучого «регіонального» спікера Олени Бондаренко - загадкова, торжествуюча, єхидно-зневажлива гримаска «Джоконда навпаки»! Яка з'являється на обличчі у потішної №9 (див. Патешные-4), як тільки в суперечці з опонентом закінчується останній, підготовлений для дискусії  мізерний запас пристойних слів. А значить - дуже часто.
 

 
Думаєте, Зарубінський так не вміє? Сьогодні - вже вміє...
 

 

Страшно сказати, але наш об'єкт, не встигнувши як слід освоїтися в зграї… (тьху ти, почавши з «фауни звірів», так і тягне закінчити тією ж термінологією), перепрошую, в команді спікерів Партії регіонів, вже замахнувся на святе - Лице Партії (див. Лице Партії).
 
Так і хочеться обурено вигукнути: «Охолоньте, пане професоре! А у вас є три тисячі краваток ціною від $ 10 до $500, щоб відповідати іміджу?!» Але, якось унявши першу хвилю емоцій, думаєш: «А, може, це мені охолонути? Адже, якщо заглянути в риси Лиця Партії  (відповідні рисам «лиця» улюбленого звірка байкарів)  і порівняти з новим   Зарубінським, то, якщо ще не знак «рівність», то знак «тотожність» вже можна ставити сміливо...
 

 

 
А що таке три тисячі краваток? Це так, дурниця. За той зелененький капітал, у який об'єкт спостереження конвертував свій політичний, вступивши у фракцію Партії регіонів, можна, упевнений, не три, а тридцять тисяч краваток купити...
 

Хоча і рахуюся  заввідділенням Дурдому, але, на жаль, кваліфікаційним вимогам не відповідаю. Тому психіатричний діагноз зрушень у свідомості, мові і поведінці об'єкту спостереження поставити не можу. Але психолого-педагогічний ставлю остаточно і безповоротно.
 

Prokop14