В Україні пам’ятників, які по суті такими не є , тисячі. Бетонних, кам’яних, гіпсових і навіть бронзових (яких ще по чистій випадковості не стибрили внаслідок високої цінності кольорового металобрухту)    ідолів у наших скверах, парках, площах, вулицях та вуличках,містах і селах, територіях підприємств і установ не злічити. А в додаток кожна більш –менш солідна установа несвітлої пам’яті СССР мала мати зображення в форматі 2D і вище видатних діячів, не в Бозі почившого комунізму в натуральну, меншу чи більшу величину. Не скупилася пролетарська влада на наочну агітацію і надіялась на вічний слід в історії людства.
Темпи і асортимент виробництва набагато перевищили успіхи на цьому поприщі цивілізації острова Пасхи. Однак остров’яни використали більш стійкий матеріал і домагалися вищої якості. Хоча результат розвитку суспільства один: занепад. Але на відміну від довговухих ідолів, комуністичні, поточно виготовлені шедеври, ніякого туристичного буму не спричиняють. Нікого не захоплюють скульптурні зображення видатних діячів, які так щедро плодилися за коротку і таку трагічну історію. Ніхто не відчуває припливу сил і енергії при спогляданні скульптурних в бетоні зображень спортсменів і фізкультурників і далеко не  естетичну насолоду приносять горністи з військовою виправкою та піонерки з бюстом шостого розміру.
Один з наших президентів вже пробував відновити історичну справедливість і мав намір прибрати «видатні» об’єкти соціалістичного реалізму . Але, як і більшість його починань, нічого до логічного кінця доведено не було. В результаті весь ширнетребовський непотріб продовжує муляти очі і є ще одним приводом для насмішок над нами з боку нечисленних туристів, які набираються мужності відвідати наш острів національної несвідомості.
Чую вже нюхом в свою адресу докори комуно-патріотів, в яких мені подібних(в компанії зі «Свободівцями» Сумщини)  звинуватять в неповазі до історії і заяви нейтралів про те, що нехай непам’ятники стоять собі. Хай би може й стояли. Але ж вони, паразити, розвалюються, сиплються, голубами обкакуються. Їх фарбувати, ремонтувати, мити треба. Біля них квіти садити треба. Та й будувалися вони в минулому так, щоб максимально очі  муляти, що в сучасному понятті еквівалентно створенню максимальних перешкод рухові нашого першого друга- автомобіля. І грошей вони в країні тягнуть немало. Наших грошей, бюджетних. А там є частка моїх. І згоди на подібне використання я не давав, як і мільйони українців. Тож, якщо сучасні прихильники ленінських ідей не можуть змиритися з неповагою до їх символів, нехай беруть їх на баланс як об’єкти господарювання з обов’язками по їх утриманню, зі сплатою земельного податку і не чекають милостей від держави, яка від цих ідолів постраждала найбільше.
Працюйте, таварищі! Докажіть, що реальна, а не голослівно декларована, підтримка у вас є.