Через двадцать лет у этой страны не останется даже памятников.

От таке про долю Союзу Радянських Соціалістичних Республік сказав на початку 70-х років Вольф Мессінг.
І прорахувався.
 
Союз, звісно, впав. Та пам'ятники від нього лишились.
 
От сьогодні, в суботу, одним совецьким ідолом поменшало: свободівці рознесли пам'ятник Лєніну

http://www.pravda.com.ua/news/2013/02/16/6983658/
І що каже незалежна держава Україна в особі міліції?
А держава Україна каже: "Хлопці, не хуліганьте! Пиляти Лєніна- хуліганське діяння."
І юних націоналістів укотре везуть на бобіку до відділку.

 
Узагалі у нашій країні існує тривожна тенденція до віднови радянських ідолів після їх повалення.
Хіба варто нагадувати про те, що в нас через двадцять років добуття незалежності виростають ще й нові монументи, присвячені божествам Кремлівського пантеону:

 
Хто ж не пам'ятає цю зворушливу історію про дєдовваєвалов, котрі погібалі з імєнєм Вісаріонича на вустах, і в пам'ять про це встановили під офісом КПУ монумент генералісімусу.
Всі пам'ятають довгі й бурхливі протести проти пам'ятника:


Всі пам'ятають кульмінацію цих протестів:


І що ж?
А рівно нічого.
Як стояв- так і стоїть. Ще й красивший став:

 
Ця історія немов копіює давні події з історії мого Єлисаветграду.
Доречі зараз, за трагічним збігом обставин, співзвучним цій статті, місто зветься Кіровоградом.
Отож, коли німці в сорок першому дібрались до Кіровограду, першим ділом знесли пам'ятника Кірову на центральній площі. Досі живе радянська легенда, що варвари окупанти не здогадались прочитати табличку на постаменті і прийняли Сергія Мироновича за усе того ж Сталіна.
Не знаю вже, читали вони ту табличку, чи ні, але факт є фактом- пам'ятник знесли:

А де ж зараз той пам'ятник? Може його переплавили на місцевій фабриці на плуга? Ні.
Може здали на брухт? Теж ні.
Вернули його на насиджене місце- та й по тому:

І це при тім, що пам'ятник далеко не унікальна перлина соцреалізму, а затверджена й розтиражована болванка.
От, наприклад, псковський Кіров:

Але є і втіха у перебуванні Кірова на постаменті.
Адже кожен кіровоградець знає, в якому ракурсі слід дивитися на ідола, аби вгледіти справжню суть:

 
Хіба не єдиним радянським пам'ятником, що був знесений за історію незалежної України, був Монумент Великій Жовтневій соціалістичній революції (розмовн.- "Лєнін з братвою") на площі Жовтневої революції (зараз зветься Майданом Незалежності):

 
Але нажаль, натхнення зносити радянське сміття нашим чиновникам ніколи не вистачало.
Більш звичною є практика "примазування" монументів до нових умов:

Що й казати, коли Верховну Раду України величає звєзда рєвалюциї:

***
То тепер з цього феєричного вернісажу постає питання:
Якщо пророк помилився і після СРСР лишилось безліч монументів, то чи не вернуть вони Совок у повноцінному розумінні?
Відпвідь:
Ніякий ворог не несе небезпеки, коли він смішний.
Недарма я згадав Сергія Мироновича:

Вихід:
У цілях профілактики, аби вберегти людей без чуття гумору, не нищачи пам'ятників, звезти їх на Чорнобильську АЕС імені Лєніна, разом з портретами вождів, прапорами, транспорантами й іншим сміттям, і возити туди туристів. Вони-то вже точно посміються.
 
Та й, зрештою, хто краще нас відкриє європейським буржуям мистецтво соціального реалізму?
В нас же досвід...