Хай пробачать мене колеги, особливо ті, хто блакитної крові, але мова піде про лайно. Ну, що поробиш, коли воно є. Тече собі по трубах, ми ніби-то його не бачимо, але на то воно й Воно, щоб пролазити крізь дірки. Десь у підвалі пролізло таки. Не бачимо, але чуємо. Ледве відкриєш двері у під’їзд, а там сама аромо-терапія. Треба набрати повні легені повітря і бігом до своїх дверей, і другий вдих лише там...
     Сусіди спочатку робили вигляд, що нічого не трапилось, а можливо своє не пахне. А згодом почали реагувати по різному. Хтось сесесерівські калоші десь надибав, мовляв  вони від будь-якого лайна убережуть, хтось  білу вишиванку одягнув, бо до білого ніяке Воно не пристане, а хтось папаху до підборіддя натягнув, і ніякого тобі амбре...А Воно все лізе і лізе... Вже калоші занизькі, вже вишиванка чимось коричневим виблискує і папаха попахує...Біда? Та ні! То так, неприємності...
     Біда, коли каналізаційна труба не у підвалі, а десь на горищі прокладена! Тоді ото Воно не тільки під ногами, а й на голову ллється. Та ще по усіх щілинах, та до кожної фатіри...Тут вже за персональними дверцятами не заховатися, і папахою не прикритися, тут тільки спільними діями.
    Це, звісно, складніше ніж калоші взути, тай неприємно дуже, бо Воно є Воно, і виглядає і пахне відповідно, та й багато його накопичилося. Але у мешканців варіантів небагато, або спільними зусиллями, хто б як не одягнувся, брати металевий інструмент до рук і закривши носа міняти трубу, або, пробачте, й далі жити по вуха у лайні.
     Здається мені, що даремно ми іноді копирсаємося у підвалах, з’ясовуючи, хто з нас чистіший, той що у калошах,  у вишиванці чи у папасі, бо каналізаційні труби таки прокладені на горищі і течуть, ой як течуть...