Довго я чекав поверення головного футбольного клубного турніру - Ліги чемпіонів. Хоч фанатом себе назвати не можу, але цікаві матчі намагаюся не пропускати. І ось сталося! 12 лютого розпочався перший матч 1/8 фіналу Селтік – Ювентус. Транслював його канал 2+2, який віднедавна став власністю князька Фірташа. І яке ж на мене впало розчарування, коли ввімкнувши ТБ. Перше, що я почув, стало «Добрий дєнь уважаємиє зрітєлі…», а вже потім нашу державну мову. Невже і до футболу на українському телебаченні дібралось рускоязичіє? Не скажу, що коментатори завжди спілкувались українською, але на 2+2 на неї була монополія. На ахметовській Україні трансляція велася на двомомовній версії, на Футболі аналогічно, але 2+2 футбол був виключно український.
     Перетравивши перше  негативне враження, я почав активно клацати пультом. Але цікавість перемогла і повернула мене до перегляду. Проглянувши хвилин 20 матчу між внутрішнім протистоянням – дивитись чи вимнути принципово, перемоглоперше,  вирішив продовжувати. Хоч самий сенс матчу втратив будь-яку цікавість, але почув я багато чого однозначного.
     Перше, що кинулося в слух було надзвичайне бажання рускоязичного перебити україномовного коментатора. Він робив це так активно, як лише можна. Нашому вдавалося говорити лише завдяки більшому розуммінню гри. Коли тільки україномовець починав включатися в матч, намагався щось пояснити чи розповісти, старший брат його перебивав і теревенив будь-що, лиш би як-то кажуть, вибачте, «щоб в роті не завонялось». І не важливо чи по темі розмови це було чи ні. Його монотонний, меланхолічний голос нагадав мені лекції, коли вся група засинала від того, що цікаву тему змарновує викладач, який читає п'яту пару і сам ледве стоїть на ногах. Українець, на відміну від нього, проявляв хоч якісь емоції в голосі, але їх нанівець зводив російський ставленик. Згодом матч набув беземоційного забарвлення, державну мову було чути все рідше, і футбольний захід перетворився на чергове поширення російської мови.  
     Склалося враження начебто український коментатор є таким собі маленьким, худеньким, хворобливим  карликом, поряд з російським, якого я чомусь представляв, як наїженого здоровенного пузаня в дорогому костюмі, який сидить і дає нашому підзатильники та посилає за пивом по перерві! Не знаю чому, але саме так я думав. Українця мені просто стало жаль.
     Після закінчення першого тайму єдине, що запам'яталося, було якесь зверхнє ставлення до української мови. Наш державник не намагався навязати свою думку, і після кожного перебиття покірно мовчав, слухаючи думку російського колеги.
      Початок другого тайму, закарбував в памяті єдину позитивну згадку, коли склади команд повністю зачиталися українською мовою, але всеодно без пяти російських копійок не обійшлось. Згодом брат свої позиції відвоював.
     В ході матчу наший намагався адекватно аналізувати події гри та довести до глядачів пов'язану з матчем інформацію, що говорить про його біль-менш професійність. Протилежну ж позицію зайняв його колега, який так і не зміг вичислити головне в зустрічі, молов, що попало. Схоже було на те, начебто один намагається коментувати футбольний матч, а інший просто прийшов провести пропаганду.
     Після фінального свистка, я повязав  гру із сучасною мовною ситуацією в Україні. Коли одна команда намагається виграти в іншої, а у нашому випадку знищити. Спільність полягає в тому, що протистояння відбувалося на полі програшної сторони, програно було без варіантів, і намагання врятуватися були лише на словах перед матчем.
    Враження по перегляду матча склалися вкрай негативними і поряд з цим образливими. Перша гра Ліги чемпіонів в цьому році показала чергову втрату позиції української мови в ЗМІ та загалом. На протистояння їй виставили непрофесійну російську, яка виступає як неосвідчений загарбник. Її намагаються впихнути туди, де це є можливим. На жаль без державної підтримки солов'їна не зможе дати адекватної відсічі, хоча б через те, що вона не є настільки охоплюючою. Багато сил віддають обєднані кремль та його послідовники в Україні на знищення нашої мови, і в цьому вони перевершили навіть СРСР, а ми все ще не можемо консолідовано відбивати організовані атаки на наші Всеукраїнські інтереси.