На протязі досить довгого проміжку часу, який обліковується майже десятьма роками, я пробував щось комусь довести в інтернеті на навколополітичних сайтах. Там, де дорослі люди змагаються в красномовстві, та доказують одне одному, які вони поважні сучасні борці за щось і які у кожного із них свої, величезні досягнення, на цьому поприщі. І які у них правильні розуміння цієї віртуальної «боротьби». Яка затихає, як правило, у пятницю ввечері і знову розгорається з понеділка. І так їй і кінця не видно.
За те людям, які, таким чином проводять свій час, легше долати офісну нудьгу, ще комусь - самотність, а разом всім – надає хибної уяви своєї неповторної значимості, та участі в державотворенні. Але об"єднання інтелектів так і не відбувається.
І моя практика спілкування з таким загалом довела мені, що якісь докази та аргументи на цю публіку не діють. І кожна людина, з якою я вступав в полемічні розмови, у підсумку так і залишалась зі своїми переконаннями, які залишались незмінними. Думаю, копати глибоко, щоб зрозуміти це явище, непотрібно, бо все, як завжди, лежить не поверхні. Пояснюється це тим, що дорослу людину із сформованою психікою, поглядами, практичними навиками, та уявою, перелаштувати на інший лад неможливо, або майже неможливо, коли вона знаходиться серед багатьох інших, різновекторних впливів.
А на інтернет-форумах, якраз таких різних впливів на свідомість людини, які її дезорієнтують, достатньо багато. І щоб в цьому досягти якихось певних позитивних результатів, потрібно таку людину помістити в середовище, яке б її змусило змінити свої погляди, та ставлення до певних оточуючих її процесів, самій, без примусу та доведення їй якихось установок та переконань із-зовні. А лише керуючись логічною необхідністю до таких змін. І перетворення це повинно зайняти досить багато часу. Тобто – повинна відбутися еволюція свідомості під впливом оточуючих людину певних факторів, та обставин, які мають певну направленість. І скоріше не через волю, а через розум. Ось тут і постає питання; а чи багато таких, хто міг би сприйняти щось через розум?
Тоді, коли розум працює зовсім в іншому напрямку. І підказує його носієві, що все зовсім не так, як його хочуть в цьому переконати, а зовсім по іншому. І, наприклад, коли кажеш такій людині, що вона знаходиться в зоні дуже великого ризику, то вона цьому не вірить, бо явно цього не відчуває і не бачить. Це можна порівняти з зоною радіоактивного випромінювання, коли людина зразу його не відчуває, а потім вже пізно. Тож виходить, що коли такі небезпечні фактори, на перщий погляд неочевидні, то розум багатьох людей на них належним чином не реагує і все зводиться до шапкозакидальних настроїв, котрі називаються оптимізмом. Всякі ж протилежні, застерігаючі, та попереджувальні доводи сприймаються, як вчили – упадническими настроениями, недостойными настоящего советского человека.
Не хочеться вже згадувати тривіальний приклад з «Титаніком». Але як відмовитись від нього, коли машинне відділення заливала вода, а в залі першого класу грала музика і до останнього моменту пасажирам не повідомляли справжній стан справ. Щось подібне, але розтягнуте в часі маємо і на нашому «кораблі». І воно незворотнє. Хоча декому здається, що це зовсім не так, а якраз навпаки.
«Приходить час, коли люди будуть божеволіти, і якщо побачать кого не божевільним, повстануть на нього і будуть говорити: «Ти Дурієш», - тому що він не подібний на них».(с)
Чому тут нічого не буде? Тому, що кожен тут, як і завжди було в історії, буде триматися за свій кожух. «Есть что терять», як казав класик. І у кожного своє; у кого свинка, корівка, хатка та кізочка, а кому – земля, ресурси, влада, та воля робити що завгодно. Як і кожному – своє. Себто – «Suum cuiqite», але нам, якось, ніби ближче – «Jedem das Seine». Ми ж так вже до цього звикли…
Пам'ятаєш старі добрі 80-ті?
Коли все було так просто?
Я хотів би повернутися туди,
І все було б як і раніше.
У мене є квиток на Місяць,
Я виїду звідси вже зовсім скоро.
Так, у мене є квиток на Місяць,
Але я хотів би побачити схід Сонця в твоїх очах.
Скоро я здіймуся над Землею,
А сльози мої, можливо, перетворяться в краплини дощу,
Які тихо будуть падати за твоїм вікном,
А ти і не зрозумієш...
Я з сумом думаю про те,
Що от би шляхи, що привели мене сюди,
Повернулися, і я побачив би тебе там,
Знову чекаючу на мене...
Рейс сьогодні і поки злітають останні хвилини, що ж мені робити?
Я оплатив квиток, то що я ще можу тобі сказати?
Є тільки один шлях, лише один шлях...
Ticket to the Moon
